Розслідування, проведене OCCRP на основі аналізу електронного листування, виявило, що Пол Манафорт, американський політичний консультант, який керував президентською кампанією Дональда Трампа у 2016 році, був залучений у схему з фальсифікації однієї з найбільших угод приватизації в Україні. За свою участь Манафорт мав отримати значну винагороду, зокрема забезпечити залучення іноземного фінансування для цієї операції.
Манафорт, який нині відбуває покарання за податкові злочини та банківське шахрайство, був засуджений у результаті розслідування про російське втручання у президентські вибори США 2016 року, яке проводив Департамент юстиції США під керівництвом спеціального прокурора Роберта Мюллера. Його зв'язки з Україною сягають початку 2000-х років, а у 2010 році він активно працював над президентською кампанією Віктора Януковича.
Під час роботи над кампанією Януковича Манафорт тісно взаємодіяв з двома впливовими українськими політиками: депутаткою Юлією Льовочкіною та її братом Сергієм Льовочкіним, який став главою адміністрації президента Януковича. Тисячі електронних листів, які опинилися у розпорядженні OCCRP, свідчать про те, що ці люди протягом десятиліть обговорювали різноманітні комерційні проекти.
У вересні 2010 року, всього за кілька місяців після перемоги Януковича на виборах, Юлія Льовочкіна написала Манафорту про плани щодо приватизації державного оператора телефонного зв'язку «Укртелеком». У своєму листі від 13 вересня вона припустила, що завдяки впливу брата на урядові структури вони зможуть отримати компанію на вигідних умовах. Льовочкіна прямо зазначила: «Ми можемо впливати на умови аукціону. Таким чином, є простір для маневру».
Льовочкіна розповіла Манафорту про можливість структурувати тендерні умови таким чином, щоб виключити компанії, у яких держава мала б частку понад 25 відсотків. Вона також повідомила, що вони можуть підготувати власного учасника торгів. Крім того, вона згадала про законодавчий фонд, призначений для покриття збитків від обслуговування сільських територій, який, за її розрахунками, міг би досягти близько чотирьох мільярдів доларів — майже вдвічі більше від вартості самої компанії. Льовочкіна натякала, що час прийняття цього закону можна буде узгодити з процесом приватизації.
Манафорт активно відповів на пропозицію. 14 жовтня він написав, що передав інформацію «відповідним людям» і запропонував організувати зустріч для обговорення умов та наступних кроків. Льовочкіна повідомила, що на зустрічі буде присутній Григорій Дзекон, тодішній голова «Укртелекому». Листування показало, що Дзекон був активним учасником схеми: у своєму листі від 5 жовтня він порадив Льовочкіній не розголошувати деталі про очікувані тендерні умови потенційним інвесторам, оскільки це могло б викликати підозри.
Однак у листопаді 2010 року Манафорт повідомив Льовочкіну, що не зможе забезпечити необхідне фінансування для придбання «Укртелекому», незважаючи на його спроби знайти інвесторів у Китаї. Схема продовжилась без його участі.
Кінцевий термін подання пропозицій у тендері припав на грудень 2010 року. Встановлені умови, про які писала Льовочкіна, виключили більшість потенційних учасників. Єдиною пропозицією, яка надійшла, була пропозиція від Європейської Корпорації з Приватизаційних Інвестицій (EPIC), малознаної інвестиційної фірми зі штаб-квартирою у Відні. Хоча «Укртелеком» оцінив свою вартість у 2 мільярди доларів, EPIC придбала компанію за мінімальною ставкою в 1,3 мільярда доларів.
У листопаді 2010 року Юлія Льовочкіна написала Манафорту: «Інформую вас, що ми представили свого учасника тендеру. Більше чекати ми не могли». Це повідомлення підтверджувало, що EPIC був інструментом для реалізації їхніх планів.
Пітер Голдшайдер, співвласник та керуючий партнер EPIC, заявив британському виданню Financial Times, що компанія не є посередником жодного олігарха і що тендер був справедливим. Голдшайдер нині працює у компанії Rivada Networks, яка займається бездротовими технологіями. Він повідомив OCCRP, що поточні судові процеси та угода про нерозголошення не дозволяють йому надавати коментарі. Проте дані, зібрані журналістами, розкривають справжню структуру власності EPIC.
Лише за два роки після придбання «Укртелекому» роль EPIC у структурі власності була замінена кіпрською фірмою Raga Establishment. Аналіз корпоративних записів показує, що холдингові компанії Raga були також холдинговими компаніями для групи DF — конгломерату, який належить українському медіа та газовому магнату Дмитру Фірташу. Сергій Льовочкін мав частку в компанії Ostchem, яка виробляє хімічні продукти та добрива і є дочірньою компанією групи DF.
Листування також розкрило глибокі зв'язки між Льовочкіними та латвійським банком Trasta Komercbanka. Через довірених осіб брат і сестра були співвласниками цього банку, який був причетний до російської фінансової «мегапральні» — великої схеми відмивання грошей, розкритої OCCRP у 2014 році. Близько десяти відсотків банку належали громадянину США Чарльзу Трехерну.
З листування видно, що Трехерн фактично керував сімейним бізнесом Льовочкіних під безпосереднім наглядом Юлії. Він управляв майже сорока офшорними фірмами, які їм належали, французькою віллою та колекцією творів мистецтва. Його основним завданням було приховувати, що Льовочкіни є справжніми власниками різних активів. Для цього він та інші люди виступали довіреними особами.
Один із сімейних юристів писав Трехерну: «Ніде і ніколи не слід використовувати ім'я керівників. Усі політики повинні стояти осторонь бізнесу протягом трьох-п'яти поколінь». Адвокат рекомендував, щоб кінцевими бенефіціарними власниками були іноземні бізнесмени з чистою репутацією.
Листування також показало, як Трехерн пояснював секретареві Юлії Льовочкіної, як скласти підроблений контракт для здійснення таємних платежів через новозеландську підставну фірму Lynform Capital — офшорну компанію, яка з'являлася у базі даних російської «мегапральні». Трехерн писав, що комерційна діяльність у підробленому контракті повинна відповідати заявленій діяльності компанії, наприклад торгівлі металами, виробництву морозива чи незаконному ввезенню зброї.
Еще одним співвласником Trasta Komercbanka був тодішній український депутат Іван Фурсін, якому належали 33 відсотки банку. Разом троє співвласників призначили одного члена наглядової ради, яка складалась із трьох осіб. Решта 43 відсотків належали генеральному директору банку Ігорю Буймістеру, бізнес-партнеру Льовочкіних.
Адвокат Льовочкіних заперечив будь-які порушення з їхнього боку, назвавши питання журналіста «не заснованими на фактах». Трехерн не відповів на запити про коментарі.
Дзекон залишався генеральним директором «Укртелекому» після його приватизації до 2011 року і був членом наглядової ради компанії до 2013 року. Згодом він переїхав до Каліфорнії, де став співзасновником ІТ компанії. У своєму коментарі OCCRP він повідомив, що не може «ні спростувати, ні підтвердити справжність» електронних листів, і заявив, що нічого не знає про намагання Льовочкіних вплинути на приватизацію «Укртелекому».
Юлія Льовочкіна, яка нині є членом українського парламенту, надіслала OCCRP повідомлення зі своєї парламентської електронної пошти, додавши у копію свого адвоката Дена Шефета. Вона заявила, що ніколи не надсилала і не отримувала жодного з листів, які були надіслані з її адреси. Вона назвала витік електронних листів спробою «дестабілізувати політичну ситуацію в Україні шляхом наклепів на належно обраних членів парламенту з метою викликати розбрат і недовіру». Шефет відкинув будь-які звинувачення щодо причетності Сергія Льовочкіна, який нині є одним з лідерів найбільшої опозиційної партії в країні, до схеми з приватизації.
У червні 2013 року Raga продала «Укртелеком» за 886 мільйонів доларів компанії «Систем Кепітал Менеджмент» (SCM), яка належить одному з найбагатших українців Рінату Ахметову. Однак угода не завершилась, і Raga подала позови проти SCM у Лондонські та Кіпрські суди, але отримала лише одну виплату у розмірі 100 мільйонів доларів.
6 червня 2018 року SCM заявила, що намагалася відмовитися від покупки «Укртелекому» після того, як виявила, що Raga не виконала зобов'язань щодо інвестування в інфраструктуру компанії. За словами SCM, це створювало ризик повернення «Укртелекому» у державну власність.
У своєму позові проти SCM Raga заявила — всупереч попередній позиції EPIC, що її бенефіціарами були Голдшайдер та його партнери — що її єдиним бенефіціаром на момент продажу був український банкір Денис Горбуненко. SCM, своєю чергою, доводила в суді, що Горбуненко був довіреною особою Фірташа.
Електронні листи демонструють глибші зв'язки між Горбуненком та Фірташем. У 2014 році Фірташа арештували у Відні за звинуваченням у сплаті хабарів за придбання дозволу на видобуток титану в Індії. Горбуненко разом з юристами і піарниками Фірташа розробляв стратегію захисту олігарха.
Хоча Манафорту не вдалося отримати прибуток від схеми з приватизації телекомунікаційної компанії, це не була його перша спроба вести справи з Фірташем. У 2009 році чоловіки обговорювали можливість створення міжнародного фонду для придбання проблемних активів. Того ж року Манафорт завершив один із своїх листів до Фірташа оптимістичним вітанням: «Наша дружба та партнерство триватимуть довгі роки. Вперед до теперішніх та майбутніх успіхів!»