На території табору для військовополонених на Заході України розпочинається кожен новий день зі звичайних справ — гігієнічних процедур, роботи, прийому їжі. Але за цією рутиною криються складні історії людей, які опинилися в ситуації, далекій від того, на що розраховували, коли підписували контракти з російською армією.
Перші військовополонені армії РФ потрапили до цього закладу близько двох років тому. Нині тут перебувають громадяни різних держав, які служили проти України — серед них як звичайні контрактники, так і особи, підозрювані у воєнних злочинах, а також громадяни, які мали українське громадянство, але вибрали боротьбу на боці противника.
Робота та заробіток
Військовополонений Рафаель з Мурманська, який служив у флоті РФ, займається підвʼязуванням огірків у теплиці, подарованій табору представниками Червоного Хреста. Він розповідає, що щодня потрібно доглядати рослини — поливати їх та підтримувати в порядку. На запитання про можливість повернення на службу, Рафаель відповідає обережно, зазначаючи, що все залежить від обміну та подальшого розвитку подій. Щодо питання про патріотизм та участь у війнах на території інших країн, він уникає прямої відповіді, посилаючись на те, що як звичайний військовослужбовець не приймає глобальні рішення.
Полонені отримують грошову винагороду за виконану роботу — не менше чверті швейцарського франка за годину (12,8 грн станом на серпень 2025 року) відповідно до Женевської конвенції. Розмір оплати залежить від кількості відпрацьованих годин та складності завдання. Накопичені кошти зараховуються на особові рахунки, які можна використовувати у табірній крамниці для придбання чаю, круп, солодощів, сигарет та засобів особистої гігієни.
Поліпшення раціону досягається за рахунок власного виробництва. Військовополонені вирощують на грядках помідори, огірки, кабачки, зелень, морквину та полуницю, які потім потрапляють на їхні столи. Це додається до базового безкоштовного набору продуктів, з яких готують їсти у табірній їдальні. Меню складається за збалансованою розкладкою, яка включає перші та другі страви.
Життя у таборі
У їдальні військовополонені Андрєй та Артьом, одягнені у білі комбінезони та кухарські головні убори, готують обід для всіх. Вони стоять на стільцях і синхронно мішають картопляний суп у великих каструлях, готуючи перше блюдо, а на друге буде перлова каша з мʼясом. Хоча раніше вони служили у різних підрозділах і не були знайомі, вони відповідають на запитання однаково, розповідаючи, що свідомо підписали контракт з армією РФ, знаючи про можливість участі у бойових діях, але не очікуючи того, як все розвинулося.
Військовополонений Данііл, якому 25 років, розсипає їжу по тарілках. Він описує свою ситуацію як перехід з однієї неволі в іншу. Раніше він відбував 16-річний термін за звʼязок з наркотиками, але вирішив піти на війну в надії на амністію. Попри складну минувшину, він посміхається і говорить, що влаштований тим, як живе у таборі.
Владімір, ще один полонений, розповідає, що під час підписання контракту йому обіцяли зняти судимості. Він нарізає хліб і висловлює бажання повернутися до своїх дітей, але зазначає, що його країна не поспішає його забирати.
Під час прийому їжі полонені рухаються впорядковано — для тих, хто на протезах, їжу підносять до столу. Коли всі отримують свої порції, вони сідають разом, не поспішаючи їдять, передають один одному сіль.
Різноманітність контингенту
Петро Яценко, представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, пояснює, що у таборі перебувають іноземці, які уклали контракти з російською армією. Серед них також є громадяни, які мали українське громадянство, але вибрали боротьбу на боці противника або отримали подвійне громадянство. Деяких можна назвати іноземними найманцями, хоча вони теж офіційно підписали контракти. Яценко зазначає, що ці люди опинилися у ситуації, коли вони не потрібні ані Росії, за яку воювали переважно заради грошей, ані часто своїм країнам походження.
Ніколай Журавльов, громадянин Республіки Білорусь, якому 43 роки, понад 10 років жив у РФ. Він працював різноробом на будівництві, але у лютому 2025 року вирішив підписати контракт, вважаючи себе патріотом як Росії, так і Білорусі, та сподіваючись заробити грошей. Під час навчання він зустрів людей з громадянством Узбекистану, Дагестану, Казахстану та інших регіонів колишнього СРСР.
Після 18 днів навчання Журавльова відправили на Купʼянський напрямок, де він мав тримати оборону. Через місяць його взяли до полону. Він розповідає, що під час захоплення його «першого номера» поранила граната, він ще трохи відстрілювався, але потім його автомат заклинив. Йому запропонували здатися з піднятими руками, давши три секунди на вибір. Він вийшов з позицій.
Журнавльов заявляє, що ніколи не чув про тортури над українськими полоненими у російському полоні та не вірить у погане ставлення до них, включаючи застосування електрошокера. За місяць роботи у таборі він отримав 1 900 грн, але обіцяних виплат від армії РФ за участь у війні так і не побачив. На першу зарплату він придбав 8 пачок сигарок, 4 пачки печива, кілограм цукру та 2 пачки чаю.
Дотримання міжнародних норм
Петро Яценко пояснює, що утримання військовополонених у таборі відповідає Женевським конвенціям, що є суттєвою відмінністю від умов, у яких утримуються українські полонені у Росії. Він підкреслює, що як європейська країна Україна дотримується цих норм, оскільки це важливо для отримання допомоги від західних держав та для можливості обміну українських військовослужбовців під час переговорів, зокрема в рамках Стамбульських домовленостей.
Медична частина та надії на мир
У палаті медичної частини перебувають четверо військовополонених, кожен з яких має поранення, отримані у зоні бойових дій перед захопленням. У одного з них ампутована нижня кінцівка. На тумбочці лежить книга «100 історій доброти». Один з них висловлює бажання жити по-людськи, розвиватися, працювати, ростити дітей та онуків, мріючи про світ, у якому буде менше воєн, а всі країни підтримуватимуть одна одну незалежно від національності та релігії. Він розповідає, що підписав контракт у 2024 році, дивився новини, але завжди казав собі, що ніколи не піде на війну, однак так вийшло.
Ніколай з білоруським громадянством сподівається, що коли повернеться з полону, все закінчиться перемирʼям, і люди матимуть можливість жити у мирі. Однак на уточнення про те, як може бути мир, якщо люди продовжуватимуть підписувати контракти до армії РФ, як він сам у 2025 році, він знизує плечима і відповідає: «Ну, отже не буде миру».
Після інтервʼю Ніколай першим запитує працівника табору про час обіду. Той пояснює, що проведе його на обід. Працівник табору, відводячи погляд у бік, жартома зауважує: «Неначе в дитячому таборі вожатим працюю, от чесно».