Під час першої хвилі коронавірусної інфекції в Україні виявилася критична проблема: централізованої системи тестування не існувало. Замість цього лікарні по всій країні змушені були самостійно шукати та закуповувати тест-системи, що свідчило про повну відсутність скоординованої державної стратегії.
Проблема стала особливо гострою в середині березня 2020 року. Мер Києва Віталій Кличко повідомив, що у приватній клініці діагностували коронавірус у 50-річного киянина, але медичний заклад не сповістив про це державні органи. Одночасно клініка «Євролаб» заявляла про чотири позитивних результати, які залишилися без реакції від держустанів. Внаслідок цього тестування в приватних медичних закладах практично припинилося.
Стан справ виглядав катастрофічним порівняно з іншими країнами. Станом на 18 березня державна референс-лабораторія Центру громадського здоров'я дослідила лише близько 640 зразків з усієї України — один із найнижчих показників серед уражених вірусом держав світу. Це викликало занепокоєння у медичного середовища. Місія Всесвітної організації охорони здоров'я не розуміла причин такої низької кількості тестів. Лікар-інфекціоніст Юрій Жигарєв висловлював серйозні побоювання: люди з симптомами, схожими на коронавірус, помирали без підтвердження діагнозу. Їм ставили діагноз вірусної пневмонії, але ніхто не намагався перевірити наявність COVID-19. За його словами, це могло приховувати справжній масштаб епідемії — замість офіційних десяти випадків могло бути десять тисяч інфікованих.
Державні чиновники обіцяли великі партії тестів з Китаю, але їхні повідомлення були суперечливими. Одні говорили про мільйон одиниць, інші — про десять мільйонів. Точність інформації залишалася під питанням.
В Україні використовувалися два типи тестів. Перший — лабораторний тест полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР), який проводився через забір слизу з дихальних шляхів. Цей метод вважався більш точним завдяки здатності виявляти навіть фрагменти вірусу. Станом на 20 березня його проводили у Центрі громадського здоров'я та одинадцяти обласних лабораторіях.
Другий тип — швидкий тест через кров, схожий на тест на вагітність. Він не потребував спеціальних умов, але мав суттєвий недолік: міг давати хибні результати, особливо на ранніх стадіях захворювання. Людина могла мати коронавірус, але тест показував негативний результат, що робило її потенційним джерелом зараження для інших.
Тестування було критично важливим для розуміння епідемічної ситуації в країні. Відстеження динаміки захворювання дозволяло планувати карантинні заходи, робити економічні прогнози, визначати джерела поширення вірусу та розробляти стратегію виходу з карантину. Однак екс-заступник міністра охорони здоров'я Павло Ковтонюк наголошував, що Україна не мала стратегії тестування. Він запитував: як можна оцінити результати карантину 2 квітня, якщо невідомо, скільки людей насправді були інфіковані на його початок?
Приватні клініки спробували заповнити цю прогалину. Наприкінці першого тижня березня клініки «Євролаб» та «Нова» почали пропонувати тестування, як і Universum Clinic. Експрес-тест в «Євролабі» коштував 1,5 тисячи гривень, а ПЛР-тестування — 16 тисяч. Однак 16 березня клініка оголосила про припинення послуги через закінчення тест-систем. Людей записували в лист очікування з обіцянкою поновити послугу 20 березня, але вже 18 березня автовідповідач повідомив про відмову в поставці тест-систем.
Фінансовий директор «Євролабу» Андрій Пальчевський заявив, що клініка виявила чотирьох інфікованих людей, але Центр громадського здоров'я не дослідив жодного з них. За його словами, люди на місцях сигналізували про хвороби, а на державному рівні робилося все, щоб це приховати. Станом на 18 березня більшість приватних лабораторій Києва, включаючи великі мережі Synevo та «Діла», не проводили тестування на коронавірус.
Інфекціоніст Федір Лапій висловлював думку, що експрес-тести в приватних лабораторіях для звичайних людей з вулиці не мають сенсу, але ПЛР-тестування приватними центрами могло б розвантажити державні лабораторії. Павло Ковтонюк критикував саму ситуацію: тестування в приватних клініках при відсутності нормального тестування на державному рівні виглядало хаотично і посилювало враження, що кожен залишений сам на себе.
Регіони почали діяти самостійно. Дані з сайту публічних закупівель ProZorro показали, що після першої смерті від коронавірусу 13 березня на Житомирщині регіони почали закуповувати тести самі. З 13 по 16 березня Черкаська обласна лікарня купила 100 експрес-тестів, Чернігівщина — 28, Київські лікарні — 27, Ізмаїльська лікарня на Одещині — 14, Краматорська дитяча лікарня — одну упаковку. За кілька днів показник закупівлі збільшився більш ніж у десять разів, і станом на той момент регіони самостійно придбали понад 5,5 тисячи експрес-тестів.
Павло Ковтонюк підтверджував, що самостійні закупівлі свідчили про відсутність централізованих поставок. Міністерство обіцяло тести в регіонах до 13 березня, але їх не було. Люди в міністерстві не контролювали ситуацію і не мали уявлення про реальну захворюваність, тому не мали стратегії.
Очільники регіонів підтверджували цю картину. Міський голова Чернігова Владислав Атрошенко розповідав, що МОЗ кілька разів змінював строки поставки тестів. На Львівщині, де станом на 20 березня було найбільше підозр на коронавірус (44 випадки), уряд також не передав експрес-тести. Місто самотужки закупило 200 штук, заплативши 1,5 мільйона гривень.
Заступник міністра охорони здоров'я Віктор Ляшко відповідав на запитання під час онлайн-брифінгу 19 березня. За його словами, більше 40 тисяч експрес-тестів уже розійшлися по території України, закуповуючись у дистриб'юторів. Він обіцяв першу велику партію від держави на 21-22 березня для подальшого розподілу в усі області. Крім того, МОЗ працював з приватними лабораторіями, щоб дозволити їм проводити ПЛР-діагностику та розвантажити державні вірусологічні лабораторії, які працювали в цілодобовому режимі.
Прем'єр-міністр Денис Шмигаль пообіцяв, що до 22 березня в Україну надійде партія у 10 мільйонів експрес-тестів. 19 березня народний депутат та операційний директор ProZorro.Продажі Андрій Мотовиловець повідомив, що супроводжуватиме український ІЛ-76, який 21 березня прийме медичний вантаж у Китаї.
Перед тим як розпочати тестування, потрібно було визначити, кого саме перевіряти. Наказ МОЗ від 21 січня 2020 року встановлював критерії для госпіталізованих пацієнтів. До них належали люди з тяжкою гострою респіраторною інфекцією, гарячкою та кашлем, коли жоден інший чинник не міг пояснити симптоми. Також тестували тих, хто подорожував або проживав у китайському місті Ухань за 14 днів до появи симптомів.
Медичний персонал мав тестувати медиків, які працювали в середовищі з пацієнтами, хворими на гостру респіраторну вірусну інфекцію, незалежно від місця проживання або подорожей. Тестування проводилося для людей, у яких хвороба перебігала неочікувано або несподівано погіршувалася попри лікування. Також перевіряли тих, у кого було респіраторне захворювання будь-якої тяжкості, якщо за 14 днів до початку захворювання вони контактували з підтвердженим випадком COVID-19, перебували в закладі охорони здоров'я з внутрішньогоспітальною передачею вірусу, відвідували ринки живих тварин у Ухані або мали прямий контакт з твариною, яка була джерелом вірусу.
Безкоштовне тестування мало проводитися лише у визначених державних лікарнях для госпіталізованих з відповідними показаннями. У Києві визначили сім баз для госпіталізації: три для дорослих, три для дітей і одну для вагітних. Це були Олександрівська клінічна лікарня, міська клінічна лікарня № 4, міська клінічна лікарня № 9, міська дитяча клінічна лікарня № 1, міська дитяча клінічна лікарня № 2, міська дитяча клінічна інфекційна лікарня та Київський міський центр репродуктивної та перинатальної медицини.
Однак навіть наявність показань не гарантувала проведення тесту. Пацієнти, лікарі та експерти розповідали про недоступність тестів у державних лікарнях. Запас тестів був дуже обмежений. Якби люди почали приходити просто так, щоб протестуватися, запас вичерпався б дуже швидко. Коли ж потрібно було госпіталізувати хворих у важкому стані, для них не залишилося б тестів на підтвердження діагнозу. Це створювало замкнене коло: система не могла ні адекватно діагностувати захворювання, ні планувати подальші дії на основі реальних даних.