Журналісти та правозахисники потрапили до Олексіївської виправної колонії №25 у Харкові й поговорили з десятьма засудженими. Вони розповіли про систематичні знущання в кабінетах адміністрації та камерах. Засуджені надали фотографічні докази слідів від багаття, яке розпалювали прямо на їхніх тілах. Усі свідчення були зафіксовані на відео.
Міністр юстиції України Денис Малюська нещодавно відвідав цей заклад і охарактеризував його як місце з комфортними умовами: «Камери, яким позаздрять санаторії. Зимовий сад зі штучною водоймою з рибками та черепашками. Свині, яким під час години сну вмикають класичну музику». Попри вихідний день, його супроводжувало майже все тюремне керівництво. Протягом зими в'язні масово скаржилися правозахисникам та омбудсмену на катування, тому приїзд посадовця був доречним.
Однак на офіційних фото з пресрелізу немає жодних слідів «перевиховання». Засуджені розповідають про знущання, які відбуваються в адміністративних приміщеннях та окремих камерах. Арештантів роздягають, ставлять обличчям до стіни з широко розставленими руками й ногами і періодично б'ють дубинками. Нам надали фотографії слідів від багаття, розпаленого на тілі в'язня.
Більшість засуджених називають прізвища двох співробітників колонії, яких вважають причетними до побиттів. Міністр анонсував звільнення «усіх ключових фігурантів». Однак з'ясувалося: обидва звільнилися за власним бажанням, а не через знущання, які зафіксували правозахисники та журналісти.
Олексіївська виправна колонія №25 офіційно називається закладом середнього рівня безпеки. Сюди потрапляють особи, які вперше засуджені за тяжкі злочини чи ті, що повторно вчинили злочин. Умови суворіші ніж у тюрмах мінімального рівня безпеки, але м'якші у порівнянні з колоніями максимального рівня. Засуджені мають обмеження у кількості побачень та передач. Сьогодні тут відбуває покарання близько 900 осіб. Посадовці часто називають цей заклад зразковим. Неофіційно він зветься «червоною зоною» — через максимально жорсткі умови утримання. На відміну від так званих «чорних» тюрем, де ситуацію контролюють переважно неформальні лідери серед засуджених, у «червоних» в'язницях дії арештантів цілковито підпорядковані адміністрації — і нерідко це досягається жорстоким способом.
Засуджений Максим Харламов, чоловік 92-го року народження, виглядає значно старшим від свого віку. В Олексіївській колонії він відбуває строк за другим у його житті вироком. З черкаської тюрми, де сидів за розбій, потрапив сюди за статтею «злісна непокора законним вимогам адміністрації виправної установи». За останнім вироком він «систематично порушував вимоги режиму відбування покарання» та «відмовився від прибирання санвузла». Харламов стверджує, що його змушували показово на камеру мити унітаз, тому й відмовився.
«Оскільки я приїхав сюди з 391-ю статтею, мене тут зустріли відповідним чином», — починає розповідь чоловік. В колонії він сидить близько року. За цей час були побиття та моральний тиск. Суть принижень зводилась до цілковитої покори адміністрації та схиляння до співпраці з нею. Саме через ці заходи виправний заклад зветься «флагманом червоних тюрем».
«Ця колонія славиться тим, що тут «ламають» людей, — розповідає Харламов. — Щоб це припинилося, потрібно виконувати всі накази незалежно від того, законні вони чи ні». На питання, чи погодився він на співпрацю з адміністрацією, після паузи в'язень відповів ствердно, але запевнив, що з умовою не брати участі в катуваннях. Людей, яких хотіли покарати, відводили на четвертий поверх над оперчастиною. Замотували у скотч, одягали пакет на голову, дубинки засовували в різні місця. Керував цим один з оперуповноважених, який називав такі методи «мистецтвом тортур».
У громадській організації «Харківська правозахисна група» констатують, що в'язниці в цьому регіоні є найстрашнішими в Україні. «Харківські колонії — це виправні заклади із найбільш жорстким режимом. Засуджених змушують працювати понаднормово і часто фактично безоплатно, — говорить адвокатка ХПГ Таміла Беспала. — В Олексіївській колонії нормою є застосування сили до засуджених. Сюди з усієї України часто направляють в'язнів з 391-ю статтею на «виправлення». Негласні помічники адміністрації залучаються саме до катувань».
Цієї зими ситуація в колонії сягнула критичної точки. Каталізатором подій стали знущання над одним із засуджених. Чоловіка тривалий час били, а потім, роздягнувши, підпалили туалетний папір на його сідницях. Медичне обстеження провели лише після втручання Офісу Омбудсмена. Уповноважена з прав людини Людмила Денісова заявила: «Одному із засуджених були завдані опіки в області сідниць та анального отвору. Зазначені ушкодження були зафіксовані медичною документацією лише після втручання Офісу Омбудсмена». Невдовзі його перевели в іншу колонію.
Однак журналісти відшукали ще одного постраждалого, над яким знущалися у схожий спосіб. Його так і не перевели з цієї тюрми. Чоловік погодився поговорити, але з етичних міркувань його ім'я не називається. Сліди від знущань на його тілі зафіксували на фото правозахисники. Засуджений розповів, що його викликав до себе оперуповноважений на ім'я Станіслав Гарькавий. Двоє людей в масках заштовхали в'язня до кабінету.
«Разом з цим офіцером вони мене побили. Там мене тримали майже тиждень. Шість з половиною днів я лежав прив'язаний до ліжка з шапкою на очах. У туалет ходив під себе. Тоді ж з'явилися опіки в районі сідниць. За що це все? Не знаю. За те, що просив свого адвоката, щоб нормальне харчування давали, дотримувались елементарних законних принципів?» — розповів чоловік.
Про системність такого виду знущань свідчить розповідь не одного засудженого. Усі з десятьох опитаних в'язнів стверджують, що це відбувалося під керівництвом старшого оперуповноваженого Станіслава Гарькавого і не без відома першого заступника начальника тюрми Сергія Коніщева. За словами людей, аби припинити знущання, одного дня група ув'язнених самовільно забрала чоловіка з оперчастини. Ситуація в колонії загострилася.
30 грудня група лідерів серед засуджених поскаржилася начальнику на ці та інші випадки порушень. Як наголошують правозахисники, в'язні вийшли зі скаргою до керівництва вперше за багато років. Певним поштовхом стало викриття правоохоронцями попереднього керівництва на корупційній схемі з розкрадання тюремних харчів.
Пізніше кілька десятків засуджених звернулися до адвокатів ХПГ. Масові скарги зупинив спеціальний режим, введений після того, як в колонію зайшли групи швидкого реагування.
8 січня Державна кримінально-виконавча служба заявила про введення спецрежиму в Олексіївській колонії через те, що там начебто готується бунт. Відомство повідомило, що в'язні, підбурені криміналітетом на свободі, намагаються дестабілізувати ситуацію.
Згідно зі звітом представників Уповноваженого з прав людини, під приводом групової непокори засуджених та очікуваного бунту туди ввели ГШР. Північно-Східне міжрегіональне управління дало дозвіл на роботу груп. Журналісти вже розповідали про те, як такі загони влаштовували масове побиття в тюрмах — у Одеському СІЗО і Черкаській колонії.
Дії під час спецзаходів мають регламентуватися законом. Засудженим мають запропонувати здати заборонені речі й повідомити їхні права. Однак зі слів в'язнів 25-тої колонії, «маски» підняли усіх о третій годині ночі і «відпрацювали» тих, хто скаржився правозахисникам. «Піднімали всіх за списком. Одягли наручники, в одних трусах погнали через промзону на господарчий двір. Там побили, кинули чекати, поки інших принесуть. Вивели до штабу і змусили повзти. Хто не повз, били дубинками. Так пролежали до обіду. Почали заводити в оперчастину. Там були керівники колоній, управління. Змусили писати під диктовку пояснення, що нібито ми чинили опір, планували бунт. Але про який бунт ідеться о третій ранку? Вони придушили якийсь сплячий бунт», — розповів Максим Харламов.
У ХПГ неодноразово повідомляли про випадки недопуску їхніх адвокатів до клієнтів, залякування адміністрацією засуджених, щоб ті відмовитися від свідчень. Дійшло навіть до заяв адміністрації про те, що правозахисники начебто тиснуть на ув'язнених. Опитані люди підтвердили, що від керівництва надходили пропозиції забрати скарги, їм пропонували кращі умови утримання й можливість дострокового звільнення.
Максим Карась звільнився з 25-тої наприкінці лютого. Його свідчення записували буквально на ходу, у перервах між візитами на медичні експертизи. Сліди, що лишив йому виправний заклад, фіксують для процесу в Європейському суді з прав людини.
Чоловік пробув в колонії близько чотирьох років за викрадення авто. На відміну від тих, хто ще лишився сидіти, він говорить більш вільно і може відкрито називати імена тюремників, які знущалися з в'язнів. Це ті ж співробітники Коніщев і Гарькавий, на яких масово скаржаться в'язні. Колишній арештант каже, що побиття там тривають роками. Один з різновидів знущань — так званий «стакан»: «Це камера у черговій частині на зразок клітки. Туди приводять, роздягнувши наголо. Руки долонями до себе піднімають догори, ноги розтягують майже на шпагат. У такій позі можеш простояти від кількох годин до кількох діб. Паралельно заходять і б'ють руками, ногами, дубинками».
Водночас він додав, що через помічників адміністрації можна було заплатити за те, щоб не били чи щоб не працювати.
Скарга Максима та ще понад десятка в'язнів про катування лягли в основу позову, який до Європейського суду з прав людини підготували у ХПГ. В організації констатують, що ЄСПЛ уже «звикає» до катувань в українських тюрмах. Зі слів правозахисниці, у середньому суд призначає компенсації в сумі 8-10 тисяч євро. Ці гроші відшкодовуються за рахунок податків українських громадян.
«Ми дійшли вже до того рівня, що українські скарги щодо катування йдуть як шаблонні. Це наскільки часта практика, що Європейський суд не дивується цьому і практично завжди задовольняє їх, якщо є документальні докази. Дійсно, за те, що людей катують в тюрмах, платимо ми. Ця проблема обговорювалася неодноразово, але нічого не змінюється. Якщо підрахувати за рік, то з бюджету йдуть страшні суми», — говорить адвокатка Таміла Беспала.
Більшість ув'язнених, які звернулись до правозахисників та ЗМІ, стверджують, що побиття та приниження відбувалися з відома першого заступника начальника тюрми Сергія Коніщева. Також згадувались тодішні начальник відділення соціально-психологічної служби та керівник оперативного відділу.
Після візиту до Олексіївської колонії міністр юстиції заявив, що всі причетні до знущань звільнені: «Останні звинувачення у тортурах щодо ув'язнених. Усі ключові фігуранти звільнені, триває кримінальне провадження. З потерпілими поспілкувався. Справа на контролі Мін'юсту».
Перевірка показала, що звільнення дійсно відбулися. Однак з відповіді на запит з'ясувалося, що обидва тюремники, на яких вказують засуджені — Сергій Коніщев та Станіслав Гарькавий — були звільнені за власним бажанням невдовзі після бунту.
«Ми ставили питання, чому люди звільнені не за статтею, — розповідає голова правління громадської організації «Україна без тортур» Костянтин Ключаров, який відвідував Олексіївську колонію у складі моніторингової групи омбудсмена. — Звісно, у випадках, коли посадовців звинувачують у катуваннях, краще, щоб їх звільняли за статтею. Щоб вони більше не працювали в системі, була відповідна відмітка у трудовій книжці. Але наші правоохоронна і судова системи працюють таким чином, щоб аби звільнити людину за статтею, треба пройти тривалу процедуру. Якщо йдеться про катування, такий факт має визнати експертна комісія, або вину посадовця визнав суд. Тобто купа різних процедур, які в нашій країні можуть затягнутися на багато років».
Колишній перший заступник начальника колонії Сергій Коніщев пішов з посади не з пустою декларацією. Окрім зарплатні за місцем роботи, він вказав 35 тисяч доларів готівки дружини, яка судячи з документа НАЗК, зараз ніде не працює, а раніше теж перебувала на посаді в тюремній системі. На ній же значиться придбана у 2019 році квартира за більш як мільйон гривень. Екс-тюремник їздить на Mitsubishi Outlander минулорічної моделі, ціни на які стартують від пів мільйона гривень. Офіційно він користується цим авто за довіреністю, а безпосередньо на нього записаний Nissan Qashqai 2008 року випуску.
Журналісти декілька разів зверталися до Сергія Коніщева телефоном і в соціальній мережі Facebook із проханням дати коментар. Він прочитав перелік запитань, але відповіді не дав. З іншим тюремником, на якого вказують засуджені — Станіславом Гарькавим — також намагалися поспілкуватися, однак його телефони не відповідали.
10 січня, невдовзі після подій в тюрмі, слідчі Державного бюро розслідувань відкрили кримінальне провадження за фактами катування засуджених працівниками колонії упродовж 2017-2019 років, а також через перевищення службових повноважень під час роботи ГШР узимку. Утім, поки що жодній особі не оголосили про підозру, ідеться у відповіді на запит наприкінці лютого. Крім того, у ДБР розслідують історію з невиплатами грошей засудженим, які працюють на тюремному виробництві.
Ще під час візиту до тюрми Денис Малюська натякнув, що ситуація в закладі може мати фінансове пояснення: «Дохід виробничих потужностей при установі близько 15 млн гривень на рік. Установа ласий шматок для багатьох, і її періодично лихоманить».
На думку Таміли Беспалої, регіональна особливість жорстокості у харківських тюрмах пов'язана саме з економічним фактором. «Харківські колонії є найзаможнішими в Україні. На базі кожної працюють підприємства з усім необхідним оснащенням. Виробництво у цих колоніях процвітає і обслуговує майже всю країну. На мою думку, усі ці катування не для того, щоб виключно познущатися, а перш за все, щоб змусити людей багато працювати і приносити дохід».
Допоки триває розслідування правоохоронців, перевірка, яку проводила комісія Північно-Східного міжрегіонального управління, порушень не зафіксувала. «Застосування сили та спецзасобів є обґрунтованим, відповідає галузевим законам та інструкціям», — ідеться у відповіді Мін'юсту.
Водночас прохання постраждалих від тортур про переведення їх до інших в'язниць у міністерстві проігнорували: «За результатами перевірки встановлено, що загроза життю та здоров'ю зазначених засуджених та підстави щодо їхнього переведення відсутні».
Представниця ХПГ наголосила, що її клопотання про переведення постраждалих до будь-якого іншого виправного закладу спочатку ігнорували. За таких умов скарги засуджених розглядаються фактично тими ж, хто дав дозвіл на їхнє побиття. Лише після розголосу ситуація зрушила з мертвої точки, дозволи на п'ятьох осіб таки надали. Але через обмеження, зумовлені карантином, цього так і не сталося.
Відео з камер спостереження, яке дало би чітку відповідь щодо інциденту з роботою груп швидкого реагування, відсутнє. У розпорядженні опинився рапорт начальника відділу інформаційно-технічного забезпечення тюрми Романа Урясова. У документі сказано, що якраз в момент заходу ГШР до колонії стався перепад напруги у мережі. Камери відключилися о третій ранку. Тюремники стверджують, що відеореєстратори вийшли з ладу і відновили свою роботу лише наступного дня.
Протягом 2014-2018 років, як свідчать офіційні дані, правоохоронці відкрили понад 200 кримінальних проваджень за катування й інші порушення співробітників тюремної системи. І лише вісім з цих справ на той момент передали до суду.
Журналісти направили запит до Офісу генерального прокурора, до однієї з функцій якого входить нагляд за дотриманням прав у місцях позбавлення волі. Щоб дізнатися, чи змінилася ситуація за останній рік. Також редакція хотіла дізнатися, скільки співробітників в'язниць отримали за результатами розслідувань обвинувальні вироки. Утім, у прокуратурі вже вдруге проігнорували прохання надати відповідну статистику.