Пізно ввечері 25 жовтня потяг сполученням «Маріуполь-Львів» став місцем трагедії. У спеціальному вагоні для конвоювання засуджених пролунав постріл. Солдат Національної гвардії Андрій Іваненко, якому не вистачало двох тижнів до двадцяти одного дня народження, впав на підлогу з кульовим пораненням грудної клітини. Куля розірвала його аорту. Дніпрянин, який прослужив у лавах Нацгвардії всього п'ять місяців, помер на місці.
Його матір Наталія згадує сина як спокійну, домашню людину. Спочатку він неохоче йшов на службу, але згодом їй сподобалося. Батьки приїжджали до нього кожні вихідні. Про смерть сина жінку повідомили 26 жовтня о четвертій ранку. Донині начальник конвою не зв'язувався з матір'ю, щоб пояснити обставини трагедії.
Стрілець — засуджений на довічне позбавлення волі Дмитро Бевзюк, якому 44 роки. Він сидить за ґратами більше 20 років. На його рахунку щонайменше 13 доведених злочинів: кілька розбоїв, викрадення людини та вбивство. Більшість із них Бевзюк учинив, перебуваючи в розшуку.
В'язень потрапив на етап, оскільки нібито потребував лікування. Його мали переправити з Софіївської колонії №55 на Запоріжжі до тюрми №4 на Дніпропетровщині, яка мала необхідний медичний заклад. Перевезення засуджених на великі відстані здійснюється лише потягами з транзитними зупинками. Спочатку Бевзюка доставили в СІЗО Запоріжжя, де він чекав на відправлення до багатопрофільної тюремної лікарні.
Близько десятої вечери довічник попросився в туалет. Декілька військових відвели його до вбиральні. Там навпроти дверей стояв постовий Андрій Іваненко. За матеріалами судового провадження, Бевзюк дістав схований у одязі пістолет калібру 9 мм, заряджений патронами. Відчинивши двері туалету, він здійснив один постріл у бік солдата, влучивши в грудну клітину зліва. Лікарі засвідчили в свідоцтві про смерть: смерть наступила внаслідок сліпого кульового вогнепального поранення грудної клітини з ушкодженням легень та грудного відділу аорти.
Після пострілу інші вартові затримали стрілка і подали сигнал тривоги. Начальник спецконвою прибув на місце, коли солдати одягали на Бевзюка наручники. Згодом у керівництві військової частини повідомили, що в'язень проніс зброю в літровій консервній банці з-під ананасів. Однак слідство з'ясувало, що у довічника було й інше.
Посадовець Нацполу В'ячеслав Аброськін першим повідомив про вбивство, опублікувавши фото солдата та прізвище стрілка. Назвавши Бевзюка «звіром», він написав, що за цей злочин йому нічого не буде, адже в нього пожиттєвий термін і він «може вбивати, знаходячись за ґратами, хоч кожного дня». Це твердження вказало на системний збій у охороні довічників, які справді здатні на страшні вчинки. Саме тому до них застосовують спецконвой і найсуворіші заходи охорони.
Постали критичні питання: звідки довічник узяв зброю та як його обшукували? Дотепер немає ані відповіді, ані відповідальних. Раніше видання вже писало про конвой зі структури МВС, який дозволяв підозрюваним у особливо тяжких злочинах фактично вільно пересуватися на волі у людному місці. Вони вільно отримували пакунки, вміст яких вартові навіть не перевіряли.
У дорогу засудженим справді дозволяють брати з собою речі, які вони нажили роками. Але їх повинні ретельно обшукувати, особливо довічників. Навіть якщо банку пронесли в СІЗО, військовослужбовці Нацгвардії мали це виявити під час прийому засудженого під конвой. У Мін'юсті повідомили, що засуджений був виданий конвою разом з особистими речами, де в окремій кімнаті співробітниками Нацгвардії було здійснено повний обшук засудженого та його речей. Представники підрозділу Нацгвардії не надходили жодних претензій до персоналу слідчого ізолятора.
Після злочину правоохоронці відкрили три провадження. Поліція розслідувала вбивство військовослужбовця і вже завершила розслідування. Два різні територіальні підрозділи Державного бюро розслідувань відкрили провадження щодо коректності дій працівників СІЗО та можливого службового недбальства військовослужбовців Нацгвардії. У справі про тюремників складу кримінального правопорушення не побачили, провадження закрили. У справі про нацгвардійців слідство тривало, але за більш ніж пів року жодної підозри Держбюро не оголосило.
Колишній очільник департаменту Генпрокуратури з нагляду за місцями несвободи В'ячеслав Свірець каже, що недбальство з боку конвою трапляється доволі часто. Порушення відбуваються як у самих тюрмах, так і з боку конвою. Експрокурор припускає, що зброя могла потрапити до довічника під час конвоювання, можливо, на вокзалі. Вартові нерідко передають в'язням речі від родичів та знайомих, трапляються й заборонені предмети. Особливо часто таке відбувається в судах, коли мама з торбою підбігає до засудженого, пошепотить з Нацгвардією чи поліцією — і передає синочку торбу. Так роблять і спільники.
На початку року в одеському суді один із арештантів дістав схожий на гранату предмет і, погрожуючи суддям підривом, вимагав присутності на засіданні прокурора області. Чоловік транслював це в соцмережі через смартфон, який дістав із кишені. Смартфони в тюрмах заборонені. Усе це відбулось попри те, що перед доправленням до суду чоловіка обшукав поліцейський конвой.
Рік тому видання розповідало про інших співробітників у структурі МВС, які супроводжували в суді в'язнів Київського СІЗО. Там вони дозволяли їм вільно гуляти в парку й проводити зустрічі зі своїми приятелями із кримінальним минулим, а також приймати від них пакунки. Невдовзі після публікації в тому ж суді поліція викрила конвоїрів на тому, що вони влаштували арештантам застілля. Однак затримувати службовців правоохоронці чомусь не стали.
Дмитро Бевзюк народився в 1975 році. Більше 20 років свого життя він провів за ґратами. Його злочинна історія розпочалася задовго до довічного вироку. У 2000 році, через рік після звільнення з місць позбавлення волі за попередній злочин, він скоїв новий напад. Разом зі спільниками чоловік удерся до квартири, зв'язав подружжя й вкрав їхнє майно. Усіх фігурантів незабаром взяли під варту.
У СІЗО у Бевзюка загострилася хвороба й його доставили в лікарню з відкритою формою туберкульозу. У лікарняній палаті його прикріпили наручниками до металевого ліжка, озброєна варта чергувала за дверима. Та вже за кілька годин хворий зміг звільнитися з кайданків за допомогою канцелярської скріпки та, розсунувши руками металеві прути на вікні, утік із палати. Через недбале ставлення до охорони арештанта конвоїрів тоді звільнили. Після втечі Бевзюк зробив собі фальшивий паспорт і навіть влаштувався за ним на роботу. Невдовзі вчинив черговий розбійний напад.
Найбільш серйозний його злочин стався в 2004 році у Запорізькій області. Дмитро Бевзюк разом зі спільниками викрав авто таксиста. Власника автівки завезли на кладовище, побили та прив'язали скотчем до металевої огорожі однієї з могил. Далі на цьому ж автомобілі чоловіки відправилися грабувати валютника. Спільники напали на нього та його сестру на одному з ринків Мелітополя. Жінку побили, а валютнику завдали чотири удари ножем та п'ять разів вистрілили в нього з пістолета. Стріляв Дмитро Бевзюк.
Переховуватися від правоохоронців йому вдавалося загалом близько п'яти років. Наступного разу його зловили аж 2005 року, й за рік присудили пожиттєве покарання. Через 14 років після ув'язнення на довічне, у жовтні 2019 року, чоловік спробував втекти знову.
Поліція завершила розслідування вбивства солдата за кілька місяців — у лютому поточного року передала справу до суду. Дмитро Бевзюк своєї вини не заперечує, але стверджує, що вбивати нікого не хотів. За словами його адвоката Георгія Білоусова, довічник мав на меті лише роззброїти варту та вийти з вагону. Утім, зав'язалася сутичка, внаслідок якої він випадково вистрілив та влучив солдатові в груди.
Здійснити втечу йому запропонував знайомий зі свободи. Вони зв'язувались телефоном. Йому передали телефон — у СІЗО чи будь-якій колонії в цих товаришів є смартфони, вони спілкуються зі своїми по Viber, в інтернеті. Цей його знайомий у телефонному режимі запропонував утекти, після чого так само телефоном повідомив, що товар уже прибув до в'язня. А хто передав, коли передав, скільки це коштувало — ніхто ніколи не дізнається, адже Бевзюк не скаже.
Прокурор Юрій Нікіфоров розповів, що втечу Бевзюк почав планувати ще в колонії у 2017 році. Два роки він готувався. Саме телефоном він сказав, які предмети потрібні йому для втечи. Перебуваючи в СІЗО у Запоріжжі, він зателефонував і йому повідомили, що «в твоїх речах усе необхідне».
З судових ухвал з'ясувалося, що на момент злочину в довічника був не лише пістолет, а й ніж, фальшивий паспорт і, головне, ключі від вагону. Арештант каже, що все це до нього прийшло у банці замість ананасової консерви — у слідчому ізоляторі. Проте виникає запитання, хто міг передати йому ключі.
У Міністерстві юстиції повідомили, що співробітники установ взагалі не беруть участі у конвоюванні засуджених, а відтак не мають доступу до ключів вагонів. Цим опікується Нацгвардія. Можливо, ключ від вагону схожий на звичайну відмичку, або ж його нескладно придбати? Юрій Нікіфоров заперечує. Це реальні ключи, доступ до яких можуть мати лише машиністи й ті, хто працює на залізниці. У вільному доступі їх немає: ні в магазині, ніде їх не купити. Також прокурор додав, що ключи можуть бути й у нацгвардійців, оскільки вони конвоюють засуджених.
У Нацгвардії на запитання, у кого зберігалися ключи, відповідати відмовились. Так само у відомстві не захотіли повідомити результати службового розслідування щодо загибелі солдата Андрія Іваненка.
Утім, деякі документи щодо обставин загибелі нацгвардійця вдалося отримати з власних джерел. В акті розслідування нещасного випадку НГУ вказано, що один із конвоїрів порушив вимоги плану охорони під час виведення засудженого до вбиральні.
Матір загиблого солдата Наталія ставить низку запитань: «Невідомо, хто це все організував, хто передав, звідки ключи. Чому додатковою вартою поставили хлопців, які не мали стосунку до довічників? Чому вони були без бронежилетів?»