Італійська мафія протягом десятиліть функціонувала за принципом омерти — кодексу мовчання, який забороняв будь-яку співпрацю з органами влади та поліцією. Порушення цього правила каралось смертю не лише самого зрадника, але й усіх його близьких. Такий механізм дозволяв організованій злочинності залишатися непорушною, оскільки правоохоронці не могли отримати свідчення від членів угруповань. Протягом XX століття мафія настільки глибоко проникла в політичну систему країни, що держава не могла виконувати свої функції та бути надійним партнером для міжнародної спільноти.
Попередні спроби боротьби з організованою злочинністю закінчувались трагічно. У березні 1978 року члени ліворадикального угруповання «Червоні бригади» викрали екс-прем'єра Альдо Моро, висунувши низку вимог. Переговори тривали майже два місяці, але 9 травня його тіло знайшли в автомобілі в центрі Риму. Роком пізніше журналіста Міно Пекореллі розстріляли в машині — молодий чоловік ввічливо постукав у вікно, а коли той опустив скло, йому вистрілили в обличчя та тричі в спину. Причини цього вбивства та його зв'язок з убивством Моро стали відомі лише через майже 15 років.
У травні 1982 року на посаду префекта Палермо призначили карабінера Даллу К'єза з завданням побороти мафію. Однак уже у вересні його автомобіль розстріляла група кілерів. На місці злочину залишили саморобний плакат із написом: «Тут померла остання надія жителів Палермо». Попри це, активність правоохоронців посилилась. Сицилійські слідчі Джованні Фальконе й Паоло Борселліно змогли отримати інформацію від мафіозі Томмазо Бушетта, який втратив у міжкланових війнах усіх своїх близьких. Порушивши омерту, Бушетта розповідав усе, що знав про мафію, впродовж 45 днів — із перервами лише на їжу та сон. За результатами його свідчень почалася низка судових процесів, за ґрати відправили більше трьох сотень представників мафії. Однак мафія не відступала.
Перед початком операції «Чисті руки» у 1991 році злочинними угрупованнями було скоєно 718 вбивств, 822 викрадення й 830 замахів. Також зафіксовано 886 випадків залякування представників місцевої влади. Суспільство вимагало ефективної боротьби зі злочинністю.
Поворотною точкою стало затримання у лютому 1992 року директора міського будинку престарілих Маріо К'єза. Прокурор Мілану Антоніо Ді П'єтро спочатку звинувачував його в отриманні хабара за будівельний підряд у розмірі близько трьох тисяч євро. Однак на рахунках К'єза знайшли суми в десятки разів більші. К'єза був членом Партії соціалістів. Коли його заарештували, один із лідерів партії Бетіно Краксі публічно відхреститися від чиновника, назвавши його «дрібним злодюжкою» та «плямою на білосніжній репутації партії». Ображений К'єза заговорив.
На підставі його свідчень прокуратура видала ордери на арешти 44 політичних діячів і підприємців по всій країні. Затримання часом ставали абсурдними: один із членів партії соціалістів, побачивши правоохоронців на порозі дому, почав зізнаватися у всьому накоєному, хоча поліцейські прийшли лише вручити йому протокол про штраф за порушення правил дорожного руху.
У вересні 1992 року соціаліст Серджіо Мороні наклав на себе руки, залишивши передсмертну записку, у якій визнав себе винним у співпраці з мафією та заявив, що порушував закон не задля власної вигоди, а на користь партії. Він звинуватив у незаконному фінансуванні передвиборчих кампаній та співпраці з мафією всі великі італійські партії. Почалися численні затримання й судові процеси. Бетіно Краксі у 1994 році втік до Тунісу, де його заочно засудили до 24 років за ґратами.
Улітку 1993 року розпочався судовий процес щодо великого хімічного концерну Enimont. Правоохоронці звернули увагу на сумнівні угоди щодо державних підрядів. Арештували експрезидента концерну Габріеле Кальярі та чинного керівника Джузеппе Гарофано. 20 липня Гарофано почав давати свідчення в суді — того ж дня Кальярі звів рахунки з життям. За три дні знайшли мертвим відомого бізнесмена та власника Enimont Рауля Гардіні.
Розпочався судовий процес, відомий як суд Кузані, названий так за ім'ям Серджо Кузані, фінансового консультанта Гардіні, який виявився ланкою, що пов'язувала його та італійських політиків. Кузані розповів, як бізнес буквально «купував» держслужбовців через фінансування їхніх передвиборчих кампаній та безпосередньо через хабарі. На лаві підсудних опинилися міністр охорони здоров'я Ренато Альтісімо, лідер соціалістів Бетіно Краксі, міністр іноземних справ Джанні де Мікеліс та інші. Невдовзі почалися судові процеси щодо керівників інших великих корпорацій — державної промислової групи «Інститут промислових реконструкцій» та виробника техніки Olivetti.
Усього протягом двох років операції «Чисті руки» заарештували майже півтори тисячи бізнесменів, державних чиновників і політичних діячів. У матеріалах слідства фігурували майже 20 000 підозрюваних — партійних функціонерів, держслужбовців і керівників найбільших компаній.
Особливу увагу привернув суд над Джуліо Андреотті, членом уряду протягом майже 50 років, семиразовим прем'єр-міністром, якого називали «вічний Джуліо». За даними слідства, убитий у 1979 році журналіст Міно Пекореллі отримав записи вбитого у 1978 році політика Альдо Моро, які той вів, будучи в заручниках. Записи містили компромат на Андреотті — тому політик розпорядився убити журналіста. Восени 1992 року Комісія по боротьбі з мафією заслухала свідчення Томмазо Бушетти про зв'язки Андреотті з мафією.
Бушетта описував механізм взаємодії політиків і мафії так: «Це не механізм, за якого сама «Коза Ностра» офіційно звертається до політика. За словами Бушетти, представник мафіозного клану спершу пропонував кандидатові допомогу — наприклад, забезпечити голоси на виборах. Після перемоги політик уже залишався зобов’язаним і мав віддячити, коли до нього зверталися з потрібним проханням.
Саме свідчення Бушетти стали одним із ключових елементів справи проти Джуліо Андреотті — одного з найвпливовіших італійських політиків другої половини XX століття. Він майже пів століття входив до урядових структур і сім разів очолював уряд, через що отримав прізвисько «вічний Джуліо».
Слідство також пов’язувало справу Андреотті з убивством журналіста Міно Пекореллі у 1979 році. За версією правоохоронців, Пекореллі отримав записи Альдо Моро, зроблені ним під час перебування в полоні. У цих матеріалах нібито містилася компрометуюча інформація про Андреотті. Слідчі припускали, що саме через це журналіст міг стати мішенню.
Процес проти Андреотті розпочався у 1993 році й тривав понад десятиліття. У 2002 році 83-річного політика засудили до 24 років позбавлення волі. Уже наступного року апеляційний суд скасував вирок, дійшовши висновку, що доказів злочинного зв’язку з мафією недостатньо, хоча суд визнав наявність його контактів із мафіозним середовищем.
У 2004 році суд вищої інстанції не задовольнив ані вимоги захисту повністю виправдати Андреотті, ані прохання прокурорів відновити розслідування. Таким чином одна з найгучніших справ епохи «Чистих рук» завершилася без остаточного засудження політика за мафіозні зв’язки.
БОРОТЬБА МАЛА ВИСОКУ ЦІНУ
Організована злочинність не збиралася добровільно втрачати свій вплив. У травні 1992 року загинув Джованні Фальконе, а через два місяці — його колега Паоло Борселліно. Саме ці двоє сицилійських слідчих свого часу змогли отримати докладні свідчення Томмазо Бушетти й допомогли запустити масштабне переслідування представників мафії.
Тиск поширився і на інших правоохоронців, які брали активну участь у кампанії.
Антоніо Ді П’єтро, з розслідування якого фактично почалася операція «Чисті руки», сам став фігурантом більш ніж двох десятків кримінальних епізодів. Прокурор залишив посаду, але протягом наступних років зміг спростувати висунуті проти нього звинувачення. Згодом він перейшов у політику та став сенатором Італійської Республіки.
З тиском зіткнувся й Джованні Кесслер — ще один активний учасник антикорупційних розслідувань. За його словами, після початку роботи над резонансними справами окремі чиновники погрожували оприлюднити компромат на його батька Бруно Кесслера, який свого часу був політиком і президентом автономної провінції Тренто.
Кесслер згадував, що в пресі почали з’являтися натяки: мовляв, він не має морального права розслідувати корупцію, якщо його батько нібито займався тим самим. Конкретних доказів при цьому не наводили. Сам слідчий сприймав такі кампанії як професійний ризик, однак наголошував, що його родина не обирала брати участь у цій боротьбі.
ЩО ДАЛА ОПЕРАЦІЯ «ЧИСТІ РУКИ»
Повністю усунути зв’язки організованої злочинності з політикою операція не змогла. Проте їхній масштаб вдалося істотно скоротити.
Одним із показових епізодів стала спроба уряду Джуліано Амато провести законодавчі зміни, які пом’якшували відповідальність за корупційні правопорушення, замінюючи кримінальне покарання адміністративним.
Ця ініціатива викликала сильне суспільне обурення. Президент Італії Оскар Луїджі Скальфаро зрештою наклав на закон вето.
Політичні наслідки розслідувань виявилися ще масштабнішими. Партії, чиї представники масово фігурували у корупційних і мафіозних справах, втратили довіру виборців, а частина традиційних політичних сил фактично припинила існування. Загалом свої посади залишили близько 80% політиків того періоду.
Антикорупційна кампанія вплинула і на виборчу систему країни. У 1993 році відбулася конституційна реформа: понад 80% учасників референдуму підтримали зміни до виборчого законодавства. Після цього пропорційну систему формування парламенту, яка тривалий час діяла в Італії, замінили системою з мажоритарним компонентом.
Не менш важливою стала зміна суспільного ставлення до корупції.
Саме активна робота журналістів і постійна публічна увага допомогли перевести проблему зі сфери внутрішніх домовленостей політиків та правоохоронців у площину суспільної відповідальності.
Один із учасників «Чистих рук», суддя Лучано Віоланте, який згодом став головою парламенту, пояснював головний результат кампанії так: громадяни мали усвідомити, що протистояння відбувається не лише між державними органами та мафією. Насправді це конфлікт між організованою злочинністю та всім суспільством.
На його думку, саме тоді, коли громадяни почали сприймати боротьбу з мафією як власну справу, а не лише як роботу поліції та прокуратури, організована злочинність почала втрачати свої позиції.