Вчора, 28 серпня, Конституційний суд ухвалив рішення, яке викликало резонанс у суспільстві та політичних колах. Суд визнав неконституційним Указ президента від 16 квітня 2015 року про призначення Артема Ситника на посаду директора Національного антикорупційного бюро України. Це рішення втрачає чинність з дня його ухвалення судом. Оскаржити це рішення неможливо.
У своєму офіційному формулюванні суд зазначив, що Конституція України визначає вичерпний перелік посад, призначення на які здійснює президент особисто. Посада керівника НАБУ в цьому переліку відсутня. Саме це стало основою для визнання указу неконституційним.
Однак рішення суду не дає прямої відповіді на питання, чи має право Артем Ситник продовжувати виконувати обов'язки директора НАБУ. Суддя Конституційного Суду Ігор Сліденко, який брав участь у розгляді справи, пояснив в коментарі, що суд не може когось звільняти чи поновлювати на посаді. За його словами, для позбавлення Ситника посади необхідно здійснити певні додаткові дії.
Щодо попередніх дій НАБУ, суд прийняв важливе рішення. Діяльність Ситника на посаді керівника НАБУ не стосується цього рішення і зберігає свою юридичну силу. У мотиваційній частині суд зазначив, що має право не поширювати своє рішення на певні правовідносини, які виникли внаслідок дії неконституційного указу. Беручи до уваги потребу в дотриманні балансу суспільно значущих інтересів, прав учасників правовідносин та належного функціонування НАБУ, суд прийняв рішення саме в такому форматі — без впливу на результати діяльності бюро.
У своєму 14-сторінковому рішенні суд звертається до українських та іноземних судових прецедентів, які доводять його компетентність вирішувати подібні питання. Суд також дав відповідь на питання про те, який орган мав би бути відповідальним за призначення голови НАБУ. Відповідно до рішення, це — Кабінет Міністрів.
Логіка цього висновку полягає в тому, що НАБУ є державним органом правопорядку, який фактично входить до виконавчої влади, оскільки складається з центрального і територіальних управлінь, що поширюють свої повноваження на всю територію держави. Вищим органом виконавчої влади в Україні є Кабінет Міністрів. Згідно з пунктами 91 та 92 статті 116 Конституції України, саме Кабінет Міністрів утворює, реорганізує та ліквідовує центральні органи виконавчої влади, а також призначає на посади та звільняє з посад керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів, за поданням Прем'єр-міністра.
Подання про неконституційність призначення Ситника до суду 20 травня подав нардеп від фракції «Слуга народу» Олександр Дубінський. Раніше він працював ведучим на телеканалі «1+1», який належить Ігорю Коломойському. Його також називають голосом так званої «групи Коломойського» у парламенті.
Під документом підписалися ще 50 депутатів, більшість із яких представляють пропрезидентську фракцію «Слуга народу». Видання «Чесно» відносило багатьох підписантів до «групи Коломойського». Серед них — близькі до Дубінського Максим Бужанський та Олександр Куницький, ексжурналістка «1+1» Ольга Василевська-Смаглюк, Ігор Фріс, який раніше був помічником «укропівця» та соратника Коломойського Олександра Шевченка. Підписався й Юрій Корявченков, більш відомий як «Юзік», який спільно з президентом Володимиром Зеленським виступав у «Кварталі 95».
Серед підписантів були й депутати від партії «За майбутнє», яку очолює Ігор Палиця, названий «найкращим другом» Коломойського. За даними журналістів «Чесно», кошти на рахунок цієї партії перераховувала фірма, пов'язана із групою «Приват».
До подання приєдналися й 15 депутатів від проросійської партії «Опозиційна платформа — За життя», що становить третину членів фракції. Під документом підписалися лідер партії та кум президента РФ Володимира Путіна Віктор Медведчук, а також депутат Ілля Кива.
Підпис поставив і Андрій Деркач, ексрегіонал, який голосував за «диктаторські закони» у 2014 році. Нині він не входить до жодної фракції. Протягом останнього року Деркач кілька разів збирав прес-конференції з критикою НАБУ та попереднього президента. Він заявляв про вплив США на бюро, а також оприлюднив аудіоматеріали, які, за його словами, можуть свідчити про вплив ексвіцепрезидента США Джозефа Байдена на п'ятого президента України Петра Порошенка. На початку серпня голова контррозвідки США заявив, що з допомогою Деркача Росія втручається в американські вибори. За даними реєстру PEP, у 1993 році Деркач закінчив Вищу школу КДБ в Москві, яку згодом перейменували в Академію ФСБ РФ.
Представники Центру протидії корупції у 2016 році зверталися до НАБУ із заявою про злочин щодо внесення Деркачем неправдивої інформації про свої статки до декларації. За даними ЦПК, він приховав низку компаній, бенефіціаром яких була його дружина.
Експерт Центру політико-правових реформ Євген Крапивін у дописі на Facebook зауважив, що Конституційний Суд, ухвалюючи це рішення, був послідовним. На його думку, це не питання довіри до суду чи суддів, а питання права, зокрема ієрархії правових норм та конституційних принципів. Незалежно від цього рішення повноваження президента стосовно призначення та звільнення директорів ДБР та НАБУ є неконституційними, наголошує експерт.
Крапивін підкреслює, що НАБУ та ДБР за своєю природою входять до виконавчої влади, тому президента там не повинно бути. Це принцип розподілу влад, практику щодо тлумачення якого останнім часом розвиває Конституційний Суд.
Рішення викликало бурхливу реакцію в соцмережах. Ініціатор подання Олександр Дубінський написав у своєму телеграм-каналі, що «звільнення Ситника — це обвал даху його шісток типу Лещенка, Бігуса, Бабінець, Седлецької і т.д.»
Голова правління Центру протидії корупції Віталій Шабунін зауважив, що рішення КС не означає автоматичного звільнення керівника НАБУ. На його думку, Артем Ситник повинен і далі виконувати обов'язки директора, поки Верховна Рада не знайде виходу із патової ситуації.
Представник громадської організації «Центр спільних дій» Андрій Андрушків припустив, що норма в законі про НАБУ, за якою директора бюро призначає президент, була особистою вимогою Порошенка для отримання політичних балів перед парламентськими виборами. Про неконституційність цієї норми говорили відразу, однак її так і не змінили. На думку експерта, чинні депутати просто скористалися прогалиною в законі, а Конституційний Суд не міг ухвалити іншого рішення.
Колишній працівник органів прокуратури та ексрадник директора ДБР Романа Труби Олег Шрам зауважив, що такі ж проблеми із призначенням директора є й у Державному бюро розслідувань. Згідно із законом про ДБР його призначає президент, що не є конституційним. Аналогічне звернення щодо ДБР перебуває на розгляді КС.
У НАБУ називають це рішення КС політично вмотивованим. Бюро заявляє, що рішення було ухвалене в рекордно короткий термін, невдовзі після оприлюднення так званих «плівок ОАСК», на яких задокументовано розмови щодо «керованого правосуддя в Україні», включаючи ухвалення рішень Конституційним Судом. НАБУ вважає це черговим кроком на шляху знищення інституційної незалежності бюро.
Бюро також нагадує, що раніше КСУ позбавив НАБУ права через суд анулювати незаконні угоди державних підприємств та фактично звільнив топпосадовців від кримінальної відповідальності за незаконне збагачення, яке розслідували детективи НАБУ. На черзі розгляд суддями КСУ подання нардепів про нібито неконституційність створення самого Національного Бюро. За словами НАБУ, ініціаторами цих звернень та законопроєктів, які впродовж останніх 5 років мали на меті послабити спроможність НАБУ розслідувати топ-корупцію, виступали фігуранти розслідувань НАБУ, в тому числі й ті, які вже мають статус підозрюваних чи опинилися на лаві підсудних.
Сам Артем Ситник рішення Конституційного Суду не коментував. Однак за день до нього, 27 серпня, в ефірі «Радіо НВ» він сказав, що знає про розгляд Конституційним Судом цієї справи. Ситник заявив про це, розповідаючи про тиск, який чинять на НАБУ політики та інші впливові в Україні особи — зокрема, через розгляд НАБУ «справи ПриватБанку».
Наразі ані експрезидент Петро Порошенко, ані його партія «Європейська солідарність» щодо рішення Конституційного Суду публічно не висловились. «Слідство.Інфо» намагалося отримати позицію політика та звернулося за коментарем до його прессекретаря Святослава Цеголка. Видання запитало, чим керувався експрезидент, видаючи указ про призначення Артема Ситника, і чому за своєї каденції він не ініціював змін, які б дозволили уникнути такого рішення Конституційного Суду. Наразі ні Порошенко, ні його прессекретар на питання не відповіли.
Національне антикорупційне бюро України було створене 16 квітня 2015 року. За цей час детективи завершили понад 250 розслідувань, підозри отримали близько 600 осіб. 438 із них станом на кінець минулого року отримали статус обвинувачених. Серед цих людей — народні депутати, міністри та їхні заступники, керівники держпідприємств.
Найрезонансніші справи НАБУ стосуються екскерівника Державної фіскальної служби Романа Насірова, якого у березні 2017 року затримали в ході розслідування так званої «Справи «Укргазвидобування»», пов’язаної з колишнім народним депутатом Олександром Онищенком, який виїхав з України.
До найбільш відомих розслідувань бюро належить і так звана «бурштинова справа». Вона стосувалася можливого отримання неправомірної вигоди за сприяння іноземній компанії у видобуванні бурштину в Україні. Одним із підозрюваних у цьому провадженні був колишній народний депутат Борислав Розенблат.
Окремим великим напрямом роботи НАБУ стало розслідування можливого виведення за кордон десятків мільярдів гривень колишніми бенефіціарами ПриватБанку. Детективи також займалися справами щодо ймовірних незаконних операцій у компанії «Укрнафта».
Ще одне резонансне провадження — так звана «справа ОАСК». У ній ішлося про ймовірну злочинну організацію за участі голови та суддів Окружного адміністративного суду Києва, яка, за версією слідства, могла бути створена для захоплення влади у судовій системі України.
НАБУ також розслідувало справу щодо можливого заволодіння колишнім депутатом від «Народного фронту» Миколою Мартиненком коштами державного підприємства «Енергоатом».
Серед масштабних економічних розслідувань бюро була і справа щодо запровадження формули «Роттердам+». За версією слідства, застосування цієї формули могло завдати українським споживачам збитків майже на 19 млрд грн.
За оцінкою члена Громадської ради доброчесності та юриста-аналітика Секретаріату Ради громадського контролю при НАБУ Вадима Валька, за перші п’ять років роботи бюро у кримінальних провадженнях, уже направлених до суду, було встановлено збитків на 10,18 млрд грн.
Загальна ж сума збитків у всіх справах, які на той момент розслідувало НАБУ, за його словами, сягала приблизно 200 млрд грн. Значна частина цієї суми припадала на розслідування, пов’язані з ПриватБанком.
Водночас фактично повернути до державного бюджету станом на кінець 2019 року вдалося трохи більше 600 млн грн.
Валько пояснював таку різницю насамперед відсутністю остаточних судових вироків у більшості проваджень, а також законодавчими обмеженнями, які протягом попередніх років звузили можливості НАБУ.
Одним із таких обмежень стало рішення Конституційного Суду, після якого бюро втратило право звертатися до суду з позовами про визнання недійсними незаконних угод.