Розслідування Міжнародного консорціуму журналістів-розслідувачів показує масштаб американської «бізнес-імперії» Ігора Коломойського. Починаючи з 2008 року він разом із партнерами придбав у США щонайменше 22 об'єкти нерухомості — від металургійних заводів до офісних центрів, промислових приміщень та готелів. За даними звіту міжнародної аудиторської компанії Kroll та документів американської Мережі по боротьбі з фінансовими злочинами, фінансування цих покупок походило з офшорних компаній, хоча офіційно вони були оформлені як «кредити» від українського ПриватБанку, як стверджує керівництво вже державного банку.
На більшості цих американських об'єктів справи розвивались неважко. На металургійних заводах систематично порушувались норми безпеки праці, в інших будівлях компанії не сплачували рахунки за електроенергію та інші комунальні послуги.
Одна з найбільш трагічних подій сталась на заводі Warren Steel в Огайо у 2011 році. Масивний вибух у доменній печі вибив цеглини й вікна, робітників розкидало по землі. Тридцятичотирирічний Майкл Букнер отримав значні опіки й був евакуйований гелікоптером до шпиталю в місті Акрон. «Це було, наче величезний м'яч для пінг-понгу, — розповідав він. — Я летів сходами донизу. Нічого не було видно. Це було схожим на безкінечний жахливий сон». Після інциденту інспектори виявили численні порушення безпеки праці на заводі, який переробляв металобрухт на сталь.
Цей вибух став одним із перших серйозних інцидентів на американських активах Коломойського. Федеральні слідчі США вважають, що протягом більше десяти років він «викачував» з ПриватБанку мільярди доларів, «відмиваючи» їх через мережу компаній по всьому світу. Розслідування ICIJ демонструє, що Deutsche Bank, проблемна міжнародна фінансова установа, відігравала ключову роль в американській частині цієї схеми. Між 2007 та 2013 роками через цей банк пройшло понад 750 мільйонів доларів, витрачених на бізнес-проєкти Коломойського у США.
На відміну від типових схем відмивання грошей, коли злочинці вкладають кошти у престижні нью-йоркські хмарочоси або дорогі яхти, Коломойський обрав іншу стратегію. Він зосередився на придбанні нерухомості в центральній частині США. Портфель включав хмарочос у Клівленді з високими склепінчастими стелями, колишній завод компанії Motorola на півночі штату Іллінойс та колишню штаб-квартиру косметичної компанії Mary Kay в Далласі.
У результаті цієї діяльності Коломойський з партнерами залишили ряд порожніх будівель із забитими дошками вікнами, накопичили несплачені податки, спричинили травми робітникам через небезпечні умови на фабриках та призвели до банкрутства щонайменше чотирьох металургійних заводів, які заборгували сотні мільйонів доларів.
Для України ймовірна крадіжка грошей з ПриватБанку була величезним скандалом, який змусив уряд влити в банк 5,5 мільярдів доларів, щоб закрити діру в його фінансах. Якби цього не сталось, банк міг би потягти у прірву всю крихку економіку країни. Для США ж це приклад іншої історії: що відбувається зі спільнотами й звичайними людьми, коли відсутні власники підприємств більше зацікавлені у відмиванні грошей, ніж у розвитку бізнесу.
У 2009 році на металургійному підприємстві в Західній Вірджинії помер 27-річний робітник. Тиждень перед смертю він пропрацював на заводі 90 годин. Їдучи додому після чергової нічної зміни, чоловік просто заснув за кермом, його автівка розбилась.
Сотні металургів на підприємствах Коломойського в штатах Кентукі, Нью-Йорк та Огайо втратили робочі місця. В одному випадку їх навіть залишили без страхових виплат чи можливості користуватись грішми з особистого пенсійного фонду. «Це вдарило по звичайних людях», — каже Майкл Келлі, майор містечка Гарвард у штаті Іллінойс, де Коломойський 2008 року придбав найбільшу в місті фабрику. Невдовзі її закинули — після того, як за борги підприємству вимкнули електрику, а власники не платили податків на нерухомість.
Завод безшовних труб у Мічигані мав багату історію. Великий постачальник сталевих труб, засований у 1920-х роках, пережив Велику Депресію, розквітнув протягом Другої світової війни, виробляючи компоненти для військових літаків. На початку 2000-х фабрика стала жертвою дешевого імпорту й подала заявку на банкрутство, але згодом знайшла свою нішу у виробництві малих партій сталевих деталей на замовлення. Десятиліттями цим заводом володіли американські компанії. 2008 року це підприємство в невеликому місті Саут Ліон знов потрапило в руки, як здавалось, американських бізнесменів. Але так було лише на папері. Насправді ж за зареєстрованою в штаті Делавер компанією стояв Ігор Коломойський.
Звіт компанії Kroll показав, яким чином із головного фінансового активу Коломойського та Геннадія Боголюбова — ПриватБанку — виводились гроші. Часто для цього використовувались компанії в офшорних зонах, які отримували так звані «кредити». На ділі ці компанії теж контролювались власниками ПриватБанку.
Для купівлі металургійного заводу в Мічигані близько 30 мільйонів доларів такої «позики» пройшли через лабіринт із більш ніж 12 рахунків, включно з компанією-«прокладкою», зареєстрованою в карибській державі Сен-Кітс і Невіс. Про це стало відомо із позову державного ПриватБанку проти Коломойського та Боголюбова, поданого в штаті Делавер.
Останнім «портом призначення» 30 мільйонів був банківський рахунок компанії Halliwell Assets, зареєстрованій на Британських Віргінських островах. Там ці гроші доповнились ще 45 мільйонами доларів нібито «кредитних» грошей, ідеться в позові. Зрештою, американське відділення Deutsche Bank перевело понад 80 мільйонів доларів на закриття угоди з придбання заводу.
На трубному заводі закупівлі не скінчились. У 2010 році подібним шляхом — із Deutsche Bank у важливій посередницькій ролі — олігархи заплатили 18,5 мільйонів доларів за одну з найвідоміших будівель Клівленду — Хантінгтон — із високими стелями, величезним вестибюлем та вражаючими розписами. У 2011 році компанія Коломойського придбала готель Crowne Plaza із видом на озеро та хмарочос PNC Plaza в місті Луїсвіль у штаті Кентуккі.
Майже в кожній з цих угод «позики» потрапляли на кіпрський банківський рахунок компанії Pavanti Enterprises Limited — «прокладки» з реєстрацією на Британських Віргінських островах. Потім через Deutsche Bank гроші надходили у США.
Під кінець 2015 року Коломойському з партнерами належало щонайменше 22 великі об'єкти, серед яких вісім металургійних компаній, п'ять хмарочосів, два бізнес-центри у Далласі. Група стала найбільшим власником комерційної нерухомості у Клівленді й отримала від місцевої влади податкові пільги на 43 мільйони доларів.
Клівленд тоді ще оговтувався від Великої рецесії 2007-2009 років, тож керівники міста раділи самому факту появи інвестора. Хоч про те, що за компаніями стоїть саме Коломойський, багато хто не знав. Джей Вестбрук, тодішній депутат міськради Клівленда, не був у курсі цього. «Це було як дати дуже спраглій людині пляшку води, — каже він. — Хоча визнаю, що перед податковими пільгами на такі суми варто було б ретельніше перевірити походження грошей у нових власників цих об'єктів. За 40 років інших таких прикладів не було».
У наступні роки історія Коломойського й Боголюбова як американських власників нерухомості та працедавців пов'язана з безвідповідальністю, урізанням витрат і нехлюйством. Деякі з місцевих компаній Коломойського перестали платити за рахунками, заборгувавши мільйони доларів постачальникам електрики, води й малим місцевим бізнесам.
У містечку Гарвард штату Іллінойс спершу дуже зраділи, коли пов'язана з Коломойським компанія придбала колишній завод компанії Motorola. Величезний комплекс, який колись вважався містком до заможного й стабільного життя, стояв порожнім: Motorola залишила його через стрімкі зміни на ринку мобільних телефонів. Сподівання на те, що новий власник вдихне життя у величезний комплекс, невдовзі зійшли нанівець. «Нічого не сталося, усе просто розвалилося, — каже мер міста. — В цехах став протікати дах, стіни вкрилися цвіллю».
У 2014 році місцева енергетична компанія припинила постачати електрику через несплачені рахунки на понад 545 тисяч доларів. За кілька місяців власники перестали сплачувати й податок на нерухомість.
За вісім років після продажу комплексу Коломойському на тихому онлайн-аукціоні він отримав нового власника. Ціна зменшилась на 7 мільйонів доларів порівняно з тією, яку заплатили пов'язані з українським олігархом компанії. Новим інвестором виявилась фірма, яку вже за рік помітили у великій шахрайській схемі в Канаді. Невдовзі після того федеральний суддя заборонив продаж приміщень. «І я досі не можу зрозуміти: цей актив придбали, щоб розвивати, чи просто щоб «припаркувати гроші»», — міркує мер міста.
На Мічиганському заводі безшовних труб і трьох інших металургійних підприємствах теж почали накопичуватись борги. Компанія з оренди інструментів заборгувала Kentucky Electric Steel 420 доларів. $17,191 не виплатила водію вантажівки компанія Niagara Lasalle. Corey Steel у штаті Іллінойс має борг перед постачальником на 105 тисяч доларів. Один завод у штаті Індіана, посилаючись на складні економічні умови, припинив роботу, звільнивши 49 робітників.
2016 року всі чотири компанії подали заяви про банкрутство, маючи перед сотнями кредиторів по всій країні загальний борг у 381 мільйон доларів.
На деяких заводах, кажуть металурги, часто ігнорувались стандарти безпеки. «Вони просто продовжували обрізати витрати на це, «зрізати кути», — каже 67-річний Вільям Норман, який працював у лабораторії з перевірки металів на міцність. — Стисли колектив до мінімуму, лишивши суто кістяк. Нікого додатково не наймали. Я казав їм, що треба найняти більше людей — але вони не хотіли навіть чути про це».
Перший вибух на заводі стався у 2010 році. Робітники помітили, що в доменній печі протікає вода: з панелей охолодження постійно скрапувало й потічок міг потрапити в зони, де тече розплавлена сталь. Це небезпечне поєднання, яке може призвести до вибухів. Кілька робітників запевняють, що вони намагались переконати оператора печі припинити обертати її. Але, як свідчать записи суду штату Огайо, було вже запізно.
Протягом лише кількох секунд піч вибухнула, скинувши монтажника Браяна Шафера на підлогу. Після цього він потребував операції на хребті й кількох років реабілітації.
Попри те, що федеральна інспекція звернула увагу на порушення норм безпеки на заводі, за рік повторилась майже така ж історія. Протягом останніх шести років роботи заводу федеральні контролюючі органи 17 разів звертали увагу на проблеми з дотриманням стандартів безпеки й охорони праці.
На початку 2016 року завод припинив роботу, 162 людини було звільнено. За кілька днів після цього Генеральний прокурор штату Огайо Майк ДеВін подав на компанію до суду, запевняючи, що вона занедбала завод і залишила на території токсичні відходи. Брендон Даллі, який відповідав на заводі за дотримання екологічних стандартів, на суді визнав: із небезпечними відходами на території заводу дійсно не поводились належно. «Коли ми запросили додаткове фінансування для цього, нам відмовили», — казав він.
Через два роки суд примусив завод виплатити 1,1 млн доларів відшкодувань. Досі цього не зроблено.
Інциденти, банкрутства та інші невдачі на підприємствах чи в будівлях Коломойського не дивують експертів із фінансових злочинів. Так часто стається, коли люди не зацікавлені в активах як у довготермінових інвестиціях, а хочуть просто відмити брудні гроші, каже Том Кардамон, президент та керівник організації Global Financial Integrity, яка відслідковує потоки грошей підозрілого походження.
«Люди часто думають, що фінансові злочини — це злочини без жертв. Це не так, — запевняє Кардамон. — Побічна шкода може бути істотною».
Зрештою, у серпні поточного року Міністерство юстиції США конфіскувало частину пов'язаних із Коломойським американських активів. Але їм уже було завдано значної шкоди: в якихось будівлях погіршився стан, заводи припинили діяльність, а сотні людей опинилися без роботи.