Сотня житлових комплексів та бізнес-центрів виросла на території київських вишів, поглинувши зелені насадження та майно, яке могло б служити студентам і працівникам. Попри те, що законодавство фактично забороняє передавати університетські землі у приватні руки, керівництво закладів знайшло способи обходити ці обмеження. Замість інфраструктури для освітян, на кампусах з'являються житлові проекти, а компенсації, які отримують вищі навчальні заклади, виявляються непропорційно малими.
Проблема стала особливо гострою у Національному авіаційному університеті, де адміністрація планує звести 14 житлових будинків на території кампусу. Ця новина стала несподіванкою не лише для киян, але й для самих студентів та працівників закладу. Забудова загрожує знищити зелені зони та ускладнити пересування між корпусами.
Голова студентської ради НАУ Володимир Падєрін дізнався про плани з новин. За його словами, розмови про можливу забудову почалися на початку року після виборів ректора. Керівництво закладу очолив Максим Луцький, який раніше займав високі посади в адміністрації та активно лобіював ідеї розвитку кампусу через забудову. Після його призначення чутки про проект поширилися, але офіційних оголошень чи публічних обговорень не було.
Владимир очікував, що адміністрація буде контактувати з університетською спільнотою та ділитися планами. Замість цього єдиною зустріччю, де могло піднятися питання забудови, була зустріч нового ректора з обмеженим колом працівників, яких обирала сама адміністрація. «Була зустріч ректора з трудовим колективом, де було показано план відновлення стадіону, і все. Студентів там не було. Знайомого професора не пустили на зустріч — його просто не було в списках», — розповідає Падєрін. За його словами, адміністрація прямо заявила, що публічних обговорень не буде, мотивуючи це тим, що студенти навчаються лише кілька років, тоді як керівництво залишається довше.
Університетська спільнота досі не знає, на яких умовах НАУ передасть землю під забудову. Майже три місяці пройшло з отримання дозволу на початок робіт, але інформація про місцезнаходження будинків та компенсацію для закладу залишається невідомою. Студенти не можуть з'ясувати деталі, оскільки посадовці розглядають угоди як комерційну таємницю, незважаючи на те, що основою проекту є державна земля.
Єдиним джерелом інформації про амбіції ректора стало офіційне повідомлення про його презентацію перед освітнім комітетом Верховної Ради. Луцький розповідав, що 14 житлових будинків дозволять залучити інвестиції для ремонту всіх 18 гуртожитків, будівництва спорткомплексу, стадіону, центру культури та студентської їдальні. Однак депутати, які слухали цю презентацію, мають серйозні сумніви.
Народний депутат від «Слуги Народу» Роман Грищук зазначив, що ректор не продемонстрував жодних документів чи розрахунків, які б підтвердили його слова. На думку Грищука, проект фінансово неможливий: «Сумніваюсь, що можна звести на території НАУ стільки будинків, щоб відремонтувати 18 гуртожитків університету. А якщо туди ще додати реконструкцію стадіону, спортивного комплексу, то це просто в грошах неможливо. Взагалі не вигідно будувати. Відбувається просто замилювання очей: називаються загальні фрази, а про конкретні умови не йдеться».
Владимир Падєрін також не вірить обіцянкам. Він нагадує, що це не перша спроба НАУ залучити інвестиції в обмін на землю, але жодна з них не виявилася успішною. За попередні роки на університетських землях виросли 7 житлових будинків на 3381 квартиру та два комерційні спорткомплекси. Наприклад, за угодою 2007 року на території було побудовано житловий комплекс понад 1000 квартир. Інвестор обіцяв передати університету 10% від площі квартир та надати 7 тисяч квадратних метрів адміністративних приміщень на перших поверхах, а також розробити проєктну документацію за свій рахунок.
На практиці все вийшло інакше. НАУ витратив майже 9 мільйонів гривень на розробку документів, а замість обіцяних 10% погодився отримати лише 4% від площі квартир. Адміністративні приміщення так і не були передані. Подібні результати спостерігаються й в інших проектах на території НАУ, які часто закінчуються кримінальними провадженнями та тривалими судовими засіданнями замість обіцяних інвестицій.
Університетська спільнота покладає провину за невдачі попередніх проектів на чинного ректора Максима Луцького. До призначення на посаду ректора він довгий час обіймав керівні посади в НАУ, зокрема був першим проректором і впливав на рішення щодо інвестицій. Крім того, Луцький працював у Міністерстві освіти і науки, яке мало б контролювати дії закладу, та був головою комітету освіти Верховної Ради, члени якого наразі намагаються протидіяти забудові.
«Він був першим проректором — правою рукою ректора. Є його підписи на додаткових угодах, де змінювались умови», — скаржиться Падєрін. На його думку, причиною таких рішень може бути приватний інтерес: «У нього є зв'язок зі всіма компаніями, які займалися забудовою НАУ. Зв'язок через одне, два рукостискання: власників, директорів».
Наприклад, директором та власником приватної компанії ТОВ «Дитячий світ-Солом'янський» був Сергій Клименко, чия компанія фігурує в кримінальному провадженні щодо забудови НАУ. Клименко також був помічником Луцького під час його роботи народним депутатом. Крім того, він керував збанкрутілим «Терра Банком», який пов'язували з Луцьким.
Університетська спільнота не проти інвестицій для розвитку закладу, але саме умови, за яких вони «проштовхуються», та результати попередніх угод викликають спротив. «Ніхто не проти реконструкції стадіону. Питання в іншому — чи будуть виконані ці договори? Бо попередні або не виконані, або змінювалися настільки, що вигода ставала мізерною. І це залежить від ректора. Навіть старі угоди було важко отримати — комерційна таємниця. Це ж використання державної землі!» — скаржиться Падєрін.
НАУ — не єдиний державний заклад, який втрачає землю за примарні обіцянки. У Києві 47 державних вищих навчальних закладів, і на землях 12 із них виросли комерційні будинки. Цією практикою користуються найбільші університети України — Київський національний університет імені Шевченка, Київський політехнічний інститут та Національна академія внутрішніх справ, — а також менші заклади, як-от Київський університет імені Бориса Грінченка. Лише в Києві на державних гектарах університетів з'явилась понад сотня житлових будинків та іншої приватної нерухомості.
Лідер серед забудованих закладів — КНУ імені Шевченка. На його землях виросли 49 бізнес-центрів та житлових будинків на понад 10 тисяч квартир. Якщо розрахувати на кожного третього студента закладу, то припадає по одній квартирі, збудованій на університетських землях.
Інші провідні київські вищі навчальні заклади також активно забудовуються. КПІ імені Ігоря Сікорського та Національна академія внутрішніх справ разом побудували 21 будинок. Академія лідує в іншому показнику: майже на кожного студента припадає квартира, збудована на території кампусу. При 1825 студентів там зареєстровано 1892 помешкання.
Значна частина цих забудов виникла на підставі інвестиційних угод, схожих на ті, що укладалися в НАУ. Проблеми з такими «інвестиціями» не оминули й інші заклади. Лінгвістичний університет втратив земельну ділянку, на якій було зведено одну з секцій житлового комплексу «Ліко-Град». Забудовник обіцяв звести гуртожиток площею 2,5 тисячі квадратних метрів, але так і не виконав зобов'язання. Аналогічну ситуацію переживає КПІ, адміністрація якого неодноразово підписувала інвестиційні угоди з різними інвесторами, які не забезпечували обіцяними ремонтами, студентським житлом чи іншими вигодами. На території звели чотири житлові комплекси, а гуртожиток не введений в експлуатацію вже 16 років від початку будівництва.
Більшість закладів, як і НАУ, неохоче діляться інформацією про інвестиційні угоди, розглядаючи їх умови як комерційну таємницю. Тому про деталі таких інвестицій, які призводять до втрати університетської землі, зазвичай стає відомо зі звітів аудиторів або кримінальних проваджень.
Аудитори Рахункової палати зазначають, що винними у таких втратах часто є самі заклади. Остання перевірка показала, що університети не контролювали фактичне виконання інвесторами своїх зобов'язань і підписували угоди таким чином, що перевірити їх виконання та користь для вишів неможливо. Зокрема, заклади не фіксували істотні умови угод, розміри земельних ділянок, їх грошову оцінку. Майже всі проаналізовані угоди закінчилися для університетів судовою тяганиною та фінансовими втратами.
Такі випадки підтверджені в низці київських закладів: НАУ, Київському університеті харчових технологій та Київському національному лінгвістичному університеті. На думку аудиторів, такі угоди можуть свідчити про корупцію під час ухвалення рішень, які надають переваги забудовникам.
Проблема поширюється далеко за межі столиці. За п'ять років, з 2015 по 2019 рік, площа земельних ділянок, переданих в управління українським вишам, зменшилась щонайменше на 24,3 тисячи гектарів — це співмірно приблизно чверті площі Києва. Відповідальність за це лежить не лише на університетах, але й на Міністерстві освіти України, яке мало б контролювати діяльність закладів. Однак Міністерство цього не робить і навіть не володіє інформацією про причини «зникнення» земельних ділянок. Більше того, саме представники МОН погоджували численні інвестиційні угоди, за якими університети забудовували свої ділянки.
Народний депутат Роман Грищук поділяє думку аудиторів щодо неефективності контролю. За його словами, Міністерство самоусунулося від проблем, пов'язаних з контролем вищих навчальних закладів, віддавши прийняття рішень виключно на власний розсуд адміністрації. «МОН зобов'язано це робити. За законом вони розпорядники цього майна, тому мають контролювати. Але політика така: є автономія університетів, тому ми тут нічого не робимо, нічого не контролюємо. Міністерство не знає, скільки майна є в університетів, та все одно підписує якісь інвестиційні угоди», — скаржиться Грищук.
Така політика призводить до хаотичної забудови університетських кампусів, яка не приносить співмірної вигоди для освітніх спільнот. Вищі навчальні заклади отримують значно менше, ніж могли б. Тому у комітеті ведеться обговорення законодавчих змін, які мають змінити правила гри.
«Щоби будувати політику, треба розуміти статус: скільки у тебе? Міністерство освіти має порахувати всі земельні ділянки, виявити, що втрачено. Ми бачимо, що міністерство не є нормальним розпорядником. Наша логіка передати на рівень вище: до Кабінету міністрів. Та надати університетам прозору процедуру, за якою, якщо є якесь неліквідне майно, на прозорих, конкурсних умовах: хто дасть більше грошей та кращу концепцію», — пояснює Грищук можливі шляхи виправлення ситуації.
На жаль, законодавчі зміни не допоможуть повернути втрачені земельні ділянки та гроші. Також це не вирішить вже існуючі проблеми НАУ, який має договір, за яким університетські зелені зони можуть перетворитись на будівельні майданчики. Хоч дозвіл на будівництво наразі призупинений через порушення, студентська спільнота не вірить, що адміністрація зупинить спроби забудови. На думку студентів, захистити насадження може тільки активний спротив університетської спільноти та місцевої громади.
«Варто залучати інвестиції під технопарки, такі як Unit City, чи під хаб для розвитку стартапів. Не починати будівництво житлових будинків. Бо стане гірше не тільки в рамках університету, стане гірше для всіх, хто живе поруч», — ділиться думками голова студради. — «Я вже на зборах студради сказав, що якщо дійсно заїде будівельна техніка, то це має бути або захоплення будівельного майданчика, або корпусу».
Ректор НАУ повідомив, що у закладу є право на забудову, та підтвердив плани на її продовження, як тільки будуть вирішені проблеми з документами. Однак на питання щодо умов, за яких на університетських гектарах зростуть багатоповерхівки, Луцький не відповів. Більше того, НАУ відмовилася повідомляти будь-яку інформацію щодо попередніх «інвестицій».
Під час підготовки матеріалу звернення надійшли й до інших згаданих у розслідуванні університетів. Єдиний заклад, який повідомив умови забудови своєї ділянки — Київський національний лінгвістичний університет. Цей виш наразі судиться з інвестором та намагається отримати обіцяний гуртожиток. Інші заклади або проігнорували запити, або відмовились повідомляти умови, на яких на університетській землі зросли будівлі. Зокрема запити проігнорували найбільші «забудовники»: КНУ імені Шевченка, Національна академія внутрішніх справ та КПІ імені Ігоря Сікорського.
Гальними словами обійшлися й у Міністерстві освіти, яке мало б контролювати, як забудовуються землі української освіти.