Місто авіаторів Васильків розташоване за сорок кілометрів на південь від столиці. Під час російського наступу на Київ воно опинилося в епіцентрі бойових дій. Через своє стратегічне розташування та присутність військових об'єктів Васильків залишається постійною мішенню для ворога.
Перші запеклі вуличні бої розпочалися тут 26 лютого. Російські військові попередньо завдали серії ракетних ударів по розташованому поблизу військовому аеродрому та військовим частинам. Найбільше постраждала центральна магістраль міста — вулиця Декабристів. Навіть після цих перших атак місто залишилося під постійною загрозою нових обстрілів через розташування тут військових структур.
На дев'ятий день війни Васильків продовжував утримувати оборону. Місто було обладнане численними блокпостами, на всіх підʼїздах перевіряли документи. Військові, які охороняли в'їзди, жартували про те, що вчора позували для західних журналістів, а сьогодні — для українських.
Повітря над містом було насичене сиренами повітряної тривоги та повідомленнями про загрозу ракетних ударів. На вулицях було мало перехожих. Звідалік чулися звуки роботи протиповітряної оборони, яка відбивала атаки російських військ. Скрізь були видні сліди недавніх обстрілів.
27 лютого російські військові поцілили у нафтобазу мережі АЗС Кло у селі Крячки поруч із Васильковим. Ця база забезпечувала паливом українські військові підрозділи. У той же день російська ракета влучила у місцевий професійно-технічний ліцей. У подвірʼї будівлі залишилася видима воронка від снаряду. Сама школа була зруйнована, а навколо розкидані дитячі зошити та контурні карти.
Неподалік у авіаційному училищі вибухи повибивали всі вікна. Будівля стала покинутою, лише у двох вікнах майоріли українські прапорці. Поруч стояв памʼятник авіаторам — реактивний винищувач МІГ-21, що здіймався у небо. Саме над Васильковим українські сили протиповітряної оборони збили російський транспортний літак Іл-76, на борту якого був десант окупантів.
Трохи далі по вулиці розташовувалася п'ятиповерхівка. 28 лютого російський снаряд влучив прямо у цей будинок. Удар був настільки потужним, що у гуртожитку обвалилося кілька поверхів. Пожежу вдалося ліквідувати за день, але коли журналісти оглядали руїни, з деяких вікон досі виходив дим. Від цього обстрілу загинуло двоє людей, ще троє отримали поранення. У сусідніх будинках повибивало вікна. З аптеки поруч хтось виніс на вулицю розтрощені меблі та упаковки від ліків.
Сусідні будинки виглядали покинутими. На вулицях бродила кицька, яка, схоже, донедавна була домашньою — вона не боялася підходити до людей та просити їсти. Автомобільну заправку навпроти будинку розтрощило вщент. На ній досі стояв знак «Прийом палива», а всередині залишилися соуси для приготування хот-догів. Однак паливо там з'явиться, вочевидь, не скоро.
Місцеві жителі розповідали, що останніми днями у лікарнях майже немає поранених. Магазини та аптеки переважно працюють. Продукти є, але з паливом виникли серйозні проблеми. На АЗС, де зупинилися журналісти, не було бензину, а на газовій заправці стояла чергу.
На цій же заправці вони зустріли біженців із Ірпеня — велику родину з кількох сімей зі старшими жінками. Люди зупинилися перепочити перед подальшою дорогою. Про жахи, які їм довелося пережити, згадувати не хотіли і фотографуватися також відмовилися. «Куди ми поїдемо далі — не знаємо. Просто, мабуть, подалі, а там влаштуємося», — сказала одна із старших жінок.
Поруч з цією ж заправкою журналісти зустрілися з міською головою Василькова Наталією Баласинович. Вона щойно повернулася із центрального блокпосту міста. «Васильків був одним з перших міст, яке почав атакувати ворог. Їхній план був захопити аеропорт і аеродром і туди, мабуть, висаджувати свою десантуру — з того, що ми бачили, що відбувалося в місті, тому ясно було. Балістичні ракети, постійні обстріли… Результат ви бачили», — розповіла вона.
На заправці журналісти познайомилися з хлопцями з тероборони та їхніми помічниками. Дмитро розповів, що має власний будівельний бізнес і зараз допомагає укріплювати місто, перевозить бетонні блоки для блокпостів. Разом із Юлею він мешкає поруч з аеропортом. Вони кажуть, що вже звикли до обстрілів. «Ми знаходилися прямо біля злітної смуги, коли це було. І ми прокинулися від цього. Бо у нас не просто стіни дрижали, ми відчули все це на собі, бо були у п'яти хвилинах», — розповідає Юлія. Переїздити нікуди не хочуть — коли чують вибухи, йдуть у підвал, а так живуть у своєму будинку. «Сьогодні були обстріли. Ми вже звикли», — додав Дмитро.
Їхній товариш Богдан, боєць місцевої тероборони, виражав впевненість у перемозі. «У нас немає іншого бачення, тільки переможем і все», — сказав він. Фотографуватися теж не хотів, запропонувавши зробити це після перемоги.
Міська голова Баласинович підсумувала настрої у місті: «Мабуть, ми вже звикли до постійних ракет, до постійної повітряної тривоги: люди дуже зібрані, ніхто з міста не виїжджає. Зібралися всі разом, будуємо фортифікаційні споруди. Всі об'єдналися і налаштовані дуже серйозно дати відсіч ворогу. Ніколи тут не буде їхньої ноги, як би їм цього не хотілося, тому що ми розуміємо, що ми на підході до Києва, а Київ — це основна мета».
Поки журналісти повертались з Василькова, російські окупанти розстріляли село Мархалівка. Там загинуло п'ятеро людей, троє з них — діти.