Північна частина Києва перебуває в стані постійної готовності до атак. Журналісти «Слідства.Інфо» прибули на Троєщину, щоб розібратися, як укріплюється один із найвразливіших районів столиці, який розташований найближче до лінії фронту.
Війна в Україні тривала вже одинадцять днів, коли російські військові вперше обстріляли Троєщину. На четвертий день вторгнення снаряд влучив у двір житлового комплексу, унаслідок чого загинув чоловік. Крім того, окупанти неодноразово намагалися атакувати теплоелектроцентраль ТЕЦ-6, розташовану на краю району. Цей об'єкт критично важливий для північних частин міста, оскільки забезпечує їх опаленням та гарячою водою.
Ситуація на північних та північно-західних напрямках залишається найнапруженішою. Поблизу Києва точаться запеклі бої за Гостомель, Бучу, Ірпінь, Бородянку та Макарів. На самому початку вторгнення територіальна оборона та військові підрозділи знешкодили значну кількість диверсантів, які проникли на Троєщину та Оболонь.
На окраїнах Троєщини панує напівпустеля. Люди з'являються переважно біля продуктових магазинів, де утворюються довгі черги. Поруч із місцевими гаражами розташовується імпровізований штаб територіальної оборони, де кипить робота: перевіряють документи, організовують чергування, готуються до вечірніх патрулів. Видно, що місцеві жителі всім своїм виглядом демонструють готовність захищати свій район.
Михайло Михайлович, літній чоловік, залишився в районі після того, як вивіз сім'ю в безпеку. До війни він працював на заводі «Арсенал». Тепер його дні складаються з ремонту автомобілів та участі в роботі територіальної оборони. Його турбує доля частини родини, яка залишилася в Ірпені, де йдуть інтенсивні бої.
Основна діяльність тероборони, як розповідає Михайло Михайлович, зосереджена на виявленні та затриманні диверсантів. «Ловимо часто, то одного, то іншого — сидять давним давно у нас тут. По пів року, рік. Тобто операція спланована і досить добре підготовлена», — говорить він. Чергування розподіляються за змінами: деякі патрулюють удень, молодші та фізично сильніші бійці беруть ніч. До територіальної оборони залучилися люди різного походження, включаючи місцевих, яких раніше називали «гопниками».
Процес пошуку диверсантів нагадує організоване полювання. «По вечорам хлопці бігають, ганяють їх, — описує Михайло Михайлович. — Ті заганяють, а ми от тут ловимо. Як на нормальному полюванні. Цих падлюк треба ловити і душити. Навіть якщо одного зловимо на тиждень — це вже буде чудово». За його словами, останнім часом кількість диверсантів значно зменшилася, натомість з'явилося багато мародерів, які становлять нову проблему для оборонців.
Від місцевих оборонців журналісти рушили до місця влучення ракети у житловий двір. Один із тероборонців, який живе в одному з постраждалих будинків, провів екскурсію по наслідкам удару. Він розповідав, як спочатку чув удари своєї артилерії, а потім раптовий свист перед вибухом. Його вікна, які виходили на двір, повністю вибило.
В дворі залишилися явні сліди влучення. Яму від снаряду засипали піском, але в навколишніх будинках, навіть далеких, повилітали вікна. Дитячий майданчик розташовується всього в кількох кроках від місця вибуху. Залишки снаряду перенесли на огороджену парковку поруч, хоча частину уламків, ймовірно, розібрали як сувеніри.
Вибух підпалив припарковані автомобілі, обгорілі залишки яких досі стоять на місці. На асфальті видна пляма, схожа на кров. За словами місцевого провідника, чоловік, який стояв на третьому поверсі на балконі та палив, був вибуховою хвилею викинутий з балкону. Він отримав важку травму — вибух відірвав йому ногу, і він згодом помер у лікарні.
На парковці лежать залишки снаряду з видимими серійними номерами. Місцеві жителі, які займаються гуманітарною допомогою, розповідають про організовану ними польову кухню на Троєщині, де щодня готують близько п'яти тисяч порцій їжі. Вони розповідають про те, як дружина загиблого чоловіка прийшла до них наступного дня після трагедії. Вона запропонувала свою допомогу волонтерам, запитавши, що їм потрібно. Волонтери назвали необхідні речі: дитячі предмети, памперси, продукти на складі — зернові культури, картоплю, морквю, цибулю, каші, крупи, ліки та дитяче харчування з засобами гігієни.
Сторож місцевої парковки Ярослав Миколайович, якому 67 років, розташовується в будиночку всього в кількох метрах від засипаної ями. Попри те, що його будку розтрощило вибухом, він отримав лише кілька подряпин від скла. Він розповідає, як у момент вибуху поснідав і намагався піти до рукомийника, але зайшов всередину будки. Коли нагнувся, щоб взяти пляшку води, його раптово відкинуло назад, ніби хтось штовхнув його. Він полетів головою вперед, але двері, які були трохи приприємкнені, його врятували. Він впевнений, що якби стояв трохи ближче до місця вибуху, де він зазвичай перебував, то не вижив би.
На питання про те, чи багато мешканців покинули район, сторож відповідає: «А куди нам бігти, це ж наша земля». Люди залишилися, позаклеювали вікна та шибки тканиною та плівкою, як змогли, і продовжують жити.
Волонтери розповідають про те, як Троєщина самоорганізувалася під час військових дій. У кожному будинку є відповідальні люди, які перевіряють мітки безпеки. Одні працюють на польовій кухні, інші беруть зброю, треті працюють вантажниками, розвантажуючи продукти. Люди готують коктейлі Молотова, патрулюють вночі, кожен займається своєю справою. У кожному будинку є місцевий чат, де мешканці координуються та організовуються.
Ярослав Миколайович розповідає про те, як вони швидко виявляють чужинців, які намагаються розповсюджувати панічні чутки. «Ми всіх своїх знаємо, зайд не пускаємо, тому в нас спокійно», — говорить він. Світломаскування тут не дотримуються — лампи залишають увімкненими, щоб відлякати мародерів.
Сторож завершує розмову рішучим висловлюванням про готовність до оборони: «За одного придурка весь світ буде сльози і смерть… Страху немає, боятися немає чого, рушницю тільки в руки треба. Якщо не стане зброї, все викопаєм. Зброю людям в руки, щоб знали, що з кожного корча, з будь-якого вікна їх постріляють».