На Київському центральному залізничному вокзалі панує напруга. Тисячі людей розташовуються на своїх багажах, прислухаючись до голосу диспетчера. Малюки дрімають у обіймах батьків. Усі вони чекають на поїзди, які мають вивезти їх подалі від небезпеки.
Потяги один за одним покидають перони, переважно спрямовуючись у західні регіони держави. Марка та стан рухомого складу вже не мають значення — важливо лише встигнути на борт і якомога швидше рушити на захід. Кияни організовують евакуацію своїх близьких, залишаючись самі, щоб продовжити роботу або взяти участь у захисті міста.
Диспетчер оголошує посадку на маршрут Київ-Львів. На дев'ятий перон під'їжджає стара приміська електричка. З кожною хвилиною все більше людей поспішає на перон — невідомо, коли буде наступний рейс, тому кожна можливість виїхати стає критичною.
Артем, киянин, який займається ремонтом автомобілів, розповідає про своє рішення залишитися: «Ми не знаємо, чи ще побачимось, чи ні. Друзі теж повідправляли своїх жінок дітей, а самі лишилися. Нехай краще їдуть. Там добрі люди на Заході України, в біді не лишать. А ми тут якось втримаємось. Я думаю, що війна закінчиться нашою перемогою». Бізнесмен наголошує, що зараз його пріоритет — організувати доставку автозапчастин до столиці, щоб він та його колеги могли продовжити ремонт машин, необхідних українським військовим на фронті.
Відправлення постійно затримується. Провідники чекають, поки вагони повністю заповняться, намагаючись розвантажити вокзал від натовпу.
Недавно на вокзал прибули люди з Ірпеня, які кілька днів перебували в жахливих умовах — під постійними обстрілами та вибухами. Нарешті вони змогли евакуюватися. Саме у Ірпені російські окупанти розстріляли кількох цивільних під час так званого «зеленого коридору».
У електричці закінчилися сидячі місця. Люди розташовуються на своїх сумках у проходах між рядами, деякі навіть у тамбурах. На перон виходить сивий чоловік — Валерій, колишній моряк, який нещодавно вийшов на пенсію. Він витирає сльози рукавом куртки.
«Дітей відправив на Захід. Ми, безумовно, переможемо, інакше ніяк. А закінчиться це все тоді, коли він здохне, або його свої ж приберуть. Він уже перейшов усі межі, всі лінії. Це однозначно. Він лише тримається на страху від своєї ядерної кнопки. Але ми його не боїмося», — говорить Валерій.
Диспетчер оголошує про завершення посадки. Потяг рушає, вивозячи кілька сотень киян у західному напрямку. Вони сподіваються, що невдовзі зможуть повернутися до своїх домівок і знову обійняти близьких.