Російські військові контролюють ключові об'єкти міста — будівлі обласної поліції, облдержадміністрації, залізничний вокзал та річковий порт. Після захоплення телевежі мешканці втратили доступ до більшості українських телеканалів. Інтернет та мобільний зв'язок у місті працюють, але з частими перебоями.
Окупанти намагалися організувати фейковий мітинг на підтримку створення так званої Херсонської народної республіки. Для цього вони привезли з Криму кілька десятків людей, які мали грати роль місцевих мешканців. Попри окупацію, у Херсоні залишається українська влада, яка змушена дотримуватися вимог окупантів щодо пересування містом. Однак домовитися про поставку продуктів, ліків чи гуманітарні коридори не вдалося. Ситуація розцінюється як гуманітарна катастрофа.
На тринадцятий день після початку повномасштабного вторгнення Херсон опинився в руках окупантів. Перші дні війни були наповнені звуками вибухів — з ранку 24 лютого українські системи ППО відбивали атаки на Чорнобаївський аеропорт. Обстріли охопили всю область, найінтенсивніше — на південних кордонах з Кримом.
Російські військові прорвали оборону за кілька годин. Близько 9 ранку вони перетнули контрольно-пропускний пункт поблизу Преображенки, використовуючи ракетні удари. У перші дні окупанти захопили низку населених пунктів — Іваново, Таврійськ, Нову Каховку та Генічеськ. Північно-Кримський канал та Каховська гідроелектростанція перейшли під контроль РФ. Окупанти захопили Олешки та наблизилися до Антонівського моста, що з'єднує селище з Херсоном.
Податковий юрист Андрій приїхав до рідного міста з Києва напередодні вторгнення, щоб відпочити після хвороби. Замість цього він почав допомагати волонтерам розвозити продукти малозабезпеченим та літнім людям. Коли він дізнався, що російські військові вже захопили ГЕС та наближаються до міста, це не збігалося з інформацією з телеканалів про активний спротив українських сил. Наступними днями, коли окупанти захопили Чаплинку та Антонівку, у місті панувало занепокоєння щодо достатності захисту.
Дмитро, журналіст, який приєднався до Муніципальної дружини, розповідає про враження, що місто було «злито». Хоча деякі припускали, що це частина стратегії, були й проблеми з територіальною обороною та підступами до міста. У Зеленівці окупанти розстріляли місцевого журналіста. Машина швидкої допомоги, яка везла пораненого, потрапила під обстріл. Ночі на 1 березня окупанти замкнули місто в кільце, заблокувавши всі виїзди.
Андрій провів свій день народження, 1 березня, у підвалі під звуки кулеметних черг, гранатометів та мінометів. Поки лунали постріли, він розумів, що десь поблизу ведуться бої, що дає надію на спротив. Місцева громадська активістка Ольга Жукова залишилася у місті. Вона розповідає, що мешканці навіть не встигли усвідомити факт захоплення міста. Коли 1 березня окупанти увійшли до Херсона, люди були розгублені та налякані, дізнавшись про втрати серед територіальної оборони.
З початку березня у місті почав гостро відчуватися дефіцит продовольства. Більшість магазинів не працюють або практично порожні, аптеки теж. На переговорах з Росією українська сторона неодноразово піднімала питання зелених коридорів та гуманітарних вантажів для окупованих міст, але ці вимоги так і не були виконані.
Андрій зазначає, що Херсонщина славиться врожаями помідорів, овочів, яєць та м'яса птиці, але тепер місто стоїть перед голодом. Окупанти оточили його з усіх боків, ніхто не може в'їхати чи виїхати, постачання продовольства неможливе. Поблизу розташована Чорнобаївська птахофабрика, одна з найбільших у Європі, але навіть звідти не можна переправити продукти.
На птахофабриці залишилося 3 мільйони курей без корму. Підприємство знеструмлене та не працює, всі виїзди з міста перекриті. Керівництво вирішило роздавати птицю місцевим мешканцям, щоб тварини не гинули в клітках. У сім'ї Андрія з п'яти осіб залишилося продуктів приблизно на тиждень. Купити щось майже неможливо через величезні черги в магазинах, а день у черзі не гарантує придбання необхідного.
Андрій описує ситуацію як прихід «російського миру» з повним «совком» черг та боротьбою за будь-яку їжу та бутильовану воду. Це абсурдно для міста, де завжди було достатньо продуктів. Журналіст Дмитро, який розносить їжу малозабезпеченим та літнім людям у складі Муніципальної варти, каже, що продукти поки ще можна знайти. Деякі склади продають товари волонтерам напряму, але за вищими цінами, і їхня кількість щодня зменшується.
Схожа ситуація з ліками. Люди не можуть отримати поставки необхідних препаратів, зокрема інсуліну та засобів для діалізу крові. Бракує також засобів гігієни, особливо памперсів для дітей. Російські військові контролюють всі виїзди та навіть перекривають мости між районами, що відрізає мешканців від медичної допомоги.
Подруга Андрія, лікар за фахом, живе в мікрорайоні Острів, розділеному від решти міста мостом через Дніпро. Вона не змогла доправити хворого сусіда з симптомами інфаркту до лікарні, оскільки всі медичні заклади розташовані за мостом, а в місцевій поліклініці та аптеках немає ліків. Швидка допомога змогла перевезти пацієнта через міст, але невідомо, чи він дістався до лікарні, оскільки окупанти стріляють навіть по машинах швидкої допомоги.
Волонтер Олексій розповів про перший випадок смерті у Херсоні через брак ліків. Він допомагав знайти препарати для бабусі з важкою пневмонією. Необхідні ліки вдалося придбати через волонтерів, але лише на наступний день. 4 березня, поки ліки доставляли, жінка померла за 10 хвилин до їх прибуття.
Окупанти привезли до Херсона свою «гуманітарну допомогу». 4 березня вони припаркували кілька вантажівок з продуктами на центральній площі. Місцеві мешканці не підійшли до них. Кількох людей, які все ж брали допомогу, засвистували. За словами херсонців, ті, хто брав «гуманітарну допомогу», швидше за все, не були місцевими.
Повідомлялося також про невідомих, які їздили по вулицях та через гучномовці закликали людей вийти з домівок за безкоштовним хлібом. Облдержадміністрація назвала це провокацією та попередила мешканців не підходити до цих людей. Раніше повідомлялося, що окупанти можуть збирати людей на «евакуацію», щоб потім використовувати їх як живий щит під час боїв.
2 березня мер міста Ігор Колихаєв повідомив, що російські військові навідалися до його офісу та висунули вимоги щодо комендантської години та правил пересування. Тепер мешканці можуть виходити по одному або максимум по двоє, машини мають їздити на мінімальній швидкості. Міськрада, за словами мера, продовжує робити все для життя міста — запускати громадський транспорт, ремонтувати пошкодження та забезпечувати функціонування.
Дмитро розповідає, що на початку війни міська влада не надто переймалася обороною міста. Записатися до списку захисників було дуже важко. Коли він прийшов у військкомат на другий день, там нікого не було. Його знайомі бачили ту ж картину. У місті було мало військових та поліції, тому люди почали організовуватися самостійно — шукали одяг, ліки для територіальної оборони, готували коктейлі Молотова.
Ольга Жукова підтверджує слова Дмитра. 25 лютого, коли росіяни наблизилися до Херсона, військкомат закрився в обід. Члени територіальної оборони були неозброєні. Жінка запитує, куди поділися місцеві органи СБУ та обласного центру — це безвідповідальність чи зрада?
З 25 лютого ніхто у місті не знає, де голова облдержадміністрації Геннадій Лагута. Від облдержадміністрації продовжують отримувати лише «сухі повідомлення», але справжньої комунікації немає. Спроба зателефонувати Лагуті залишилася без відповіді.
2 березня мешканці знайшли тіла членів територіальної оборони в Бузковому парку біля набережної Дніпра. Вони були розкидані під деревами поряд з коктейлями Молотова. Дмитро описує це як жахливе видовище — людей просто знищили та залишили там.
Після вбивств членів тероборони окупанти почали масово поширювати фейки для залякування. 4 березня з'явилася інформація про 11 випадків зґвалтувань російськими окупантами, п'ятеро жінок нібито не вижили. Згодом голова ОДА спростував цю інформацію. Дмитро підтверджує, що було багато фейків — про зґвалтування, про привезення ОМОНУ для розганяння людей, про в'язнів, яких привезли для створення безпорядків.
Одночасно з'явилася інформація про планований мітинг на підтримку Херсонської народної республіки. За даними СБУ, окупанти привезли з Криму близько 60-80 людей та поселили їх у місцевому готелі. Ці люди мали грати ролі щасливих мешканців, які радіють приходу Росії. Але самі містяни вирішили змінити плани окупантів.
5 березня кілька тисяч херсонців вийшли на центральну площу з українськими прапорами. Їм вдалося організуватися попри майже повну відсутність мобільного зв'язку та російську пропаганду з телевізорів. Андрій не сподівався побачити стільки людей, боячись, що мітинг буде малочисельним через залякування окупантами.
Андрій зазначає, що мітинги та акції у Херсоні — рідкісне явище. Мешканці дуже рідко збираються на вулиці. Він не знає, що мало б статися в мирний час, щоб люди вийшли на вулиці. Дмитро підтверджує, що в мирний час акцій у місті майже не було.
Кількатисячний мітинг став «новим диханням» для окупованого міста. Мешканці закликали російських військових повертатися додому, нагадували про те, що це Україна, викрикували гасла на підтримку України та Збройних сил, а також відомий вираз на адресу окупантів.
Ольга Жукова розповідає, що їй страшно йти на мітинги, оскільки у окупантів є автомати, а люди повністю беззбройні. Але вона не може не йти — це єдине, що вона може зробити як свій спротив. За прикладом Херсона на мітинги вийшли й інші окуповані міста — Мелітополь, Нова Каховка, Генічеськ.
Після 5 березня херсонці продовжили виходити на вулиці. На наступному мітингу мешканці зупиняли російські машини без номерів, лізли на російські БТРи. Попереджувальні постріли окупантів їх не зупиняли. Під час одного з мітингів російська техніка покинула центральну площу під крики про те, щоб окупанти йшли додому.
Андрій розповідає, що його батько — лікар, який з перших днів займався пораненими. На мітингу він вперше з початку війни побачив батька, який усміхався, оскільки зрозумів, що не все втрачено.
6 березня Президент України присвоїв Херсону звання «міста-героя». Дмитро каже, що це надихає та важливо для мешканців. До мітингів було враження, що Херсон ізолювали та викреслили, про нього не було згадок. Люди знали, що вони — Україна, але чи не забули про них у решті України? Мітинги повернули Херсон в українські новини, і мешканці почали отримувати підтримку з усіх регіонів України. Вони планують продовжувати виходити на площу свого міста.
Андрій підсумовує: перші дні були важкими, багато херсонців відчували, що їх не захищають так, як решту України. Але після зневіри приходить нова віра. Він вірить, що місто буде звільнено, коли для цього настане час.