Редакція розслідувального проекту «Слідства.Інфо» прибула до лінії фронту, щоб задокументувати процес евакуації цивільного населення з територій, які перебувають під контролем російських військ.
На північній окраїні столиці, за 22 кілометри від Києва, розташоване село Лютіж. Українська територія тут закінчується мостом, за яким розпочинається окупована земля. Цей міст нещодавно був підірваний, а його залишки тепер охороняють російські військові з блокпостом та снайперами.
Лютіж став основним коридором, через який люди намагаються вирватися з окупованих сіл. Більшість евакуйованих походять з Ясногородки, розташованої на відстані 60 кілометрів від столиці. Деякі йдуть пішки, але на українській території їх підбирають автомобілі та доставляють до автобусів, розміщених у кількох пунктах збору. Раніше транспорт наближався майже до моста, однак після обстрілу одного з автобусів цю практику припинили.
Люди, яких зустріли журналісти, неохоче розповідають про пережите. Більшість — матері з дітьми. Деякі плачуть. На запитання про походження жінка з дитиною відповідає, що вони з Ясногородки, і коли їй питають, чи там ведуться бойові дії, вона схвально киває головою. Щоб дістатися до безпечної території, люди подолали понад 25 кілометрів крізь окупований район.
Під час спостереження журналістів до групи евакуйованих, у якій були діти та люди похилого віку, раптово наблизилися гучні вибухи. Водій однієї з машин швидко допоміг людям забратися в автомобіль, а потім викинув на узбіччя старий візок, на якому вони везли свої речі, і на повній швидкості виїхав з небезпечної зони.
Український військовий, який охороняє підірваний міст, заборонив журналістам наближатися далі. Він розповів про ситуацію на окупованій стороні: там розташований російський блокпост, позиції снайперів, а окупанти мають наказ розстрілювати всіх, крім представників Червоного Хреста. За його словами, російські військові навіть наказали цивільним виходити з білими прапорами, стверджуючи, що українці розстрілюють людей. На узбіччі дороги дійсно розкидані білі шматки тканини, що свідчить про те, як люди намагалися евакуюватися під білими прапорами. Поруч лежать яблука та зламані квіти.
На зворотному шляху журналісти побачили спалену автівку з дитячими іграшками всередині. У лісі поблизу видні вирви від снарядів.
Одним з тих, хто допомагає евакуювати людей, є Микола, водій старого чорного «Мерседеса». Він вивіз свою родину, але залишився, щоб допомагати іншим цивільним та військовим. За його розповіддю, два дні поспіль він та його помічники переносили людей через залишки моста на собі, оскільки там немає переправи — лише обломки, слизька поверхня та вода. Тепер вони використовують легкові автомобілі, щоб швидко забирати людей, адже ситуація може раптово змінитися: «Буває так, що тихо-тихо, а потім як насипають, трощить».
Микола розповідає, що евакуація розпочалася 7 березня, коли люди почали залишати села, які фактично перейшли під російський контроль. Найскладніша ситуація, за його словами, у Казаровичах, розташованих по той бік підірваного моста. Звідти люди не можуть виїхати.
Водій згадує про свого кума, який пропав під час спроби евакуації. За його документами з окупованої території вийшов якийсь невідомий чоловік, а сам кум зник. З суботи його розшукують. Його автомобіль залишився побитим на мосту, але ніхто не знає його долі.
Микола запропонував журналістам показати місце влучення ракети. За лісом розташовані Козаровицькі дачі — невеликий хутір. Снаряд, схоже, від системи «Точка-У», впав сюди о 3:50 ранку. На щастя, жертв не було. Ракета розвалилася у дворі одного з будинків. Інші будівлі також постраждали від обстрілу. На дверях одного з них видні отвори, пробиті осколками.
Микола розповідає, що в одному з будинків ховалася сім'я. Діти з матір'ю встигли забігти до підвалу, але троє інших людей загинули. Він описує інтенсивність обстрілів: «У нас уже і в хати прилітає — учора зранку я в сараї гасив вогонь із сусідом. Три ракети прилетіло в село. Усіх уже повідправляли з села — дівчат, дітей. Вчора цілу годину десь в обід військову частину з важкої зброї розстрілювали. Просто гриміло тут півдня».
По дорозі Микола показує спалену машину в лісі. Снаряд влучив у неї в першу ніч війни. Троє загиблих поховали поруч.
Водій розповідає про себе: служив у морському флоті. Корабель, на якому він ходив, — «Гетьман Сагайдачний» — тепер затоплений. Він вибачається за свій зовнішній вигляд: «Ви вже вибачте, що я неголений. Часи такі».
Повернувшись до моста, журналісти побачили, як з окупованої території повертається конвой Червоного Хреста. Його очолює Андрій Сологуб, командир Вишгородського району загону швидкого реагування. Він розповідає, що опинився на окупованій території, коли зв'язок обірвався. Йому вдалося організувати місцевий пункт медичної допомоги для постраждалих. Загін Червоного Хреста передає на окуповану сторону гуманітарну допомогу, посилки та іноді паливо.
«Сьогодні, на жаль, тільки сьогодні ми потрапили в Козаровичі, людей звідти не випускають. Ми завезли трохи продуктів харчування, медикаментів. Намагаємося евакуювати всіх, кого можна», — розповідає Сологуб. За його словами, евакуацію доводиться узгоджувати з окупантами.
Командир поділяється своїм розумінням ситуації: «Там залишається Україна. Це і є Україна. Тому коли кажуть «Слава Україні! — Героям слава», то це оті герої залишаються там. Герої, які захищають і які там допомагають людям». Він планує організувати гуманітарний конвой до Катюжанки та Іванкова, а також відвідати Чорнобиль, щоб оцінити ситуацію з цивільним населенням там.