14 березня ранком російські військові здійснили артилерійський удар по Києву. Один із снарядів потрапив у житловий комплекс на Оболоні, унаслідок чого загинула щонайменше одна людина, а дванадцять осіб отримали поранення. Сотні мешканців будинку втратили своє житло.
Журналісти «Слідства.Інфо» прибули на місце катастрофи через декілька годин після удару. Масштаб руйнувань був видний уже здалеку — на відстані кварталу від пошкодженої будівлі повибивало вікна, а в повітрі розповсюджувався запах палаючого дерева та синтетичних матеріалів.
Сила удару виявилася такою потужною, що в деяких квартирах залишилися лише обгорілі стіни. На одній зі сторін будинку чоловіки розбирали залишки віконних конструкцій і балконів, скидаючи їх вниз, де вони розбивалися об асфальт. З протилежного боку ситуація була набагато гіршою — у кількох входах обвалилися перекриття, і рятувальники змушені були підніматися на верхні поверхи через вікна та балкони сусідніх квартир.
Середину місця трагедії охороняла червона стрічка. Позаду неї стояв шістнадцятирічний Ігор, дивлячись на те, що раніше було третім поверхом його дому. Це була його квартира, де він народився та виріс. Його сім'я повернулася з села Білогородки, розташованого неподалік Києва, лише напередодні. На початку військових дій вони виїхали туди в надії знайти безпеку, але й там їх наздогнала війна — кілька днів тому поблизу їхнього будинку впали снаряди з реактивної системи залпового вогню.
«Позавчора біля нас упало кілька снарядів від граду, десь за сотні метрів від дому. Я був на вулиці, це був справжній жах, ледь встиг сховатися. Тому ми вирішили повернутися до Києва, думали, що тут буде спокійніше. Цілий день все було нормально, здавалося, що життя повернулося в звичайне русло», — розповідав юнак.
Але вже тієї ночі війна дійшла до їхньої київської квартири. Ігор спав разом з батьком, матір'ю та бабусею. Вибух розбудив їх серед ночі. «Прокинулися від удару. Не міг відкрити очі від пилюки. Була така паніка, що важко було навіть рухатися. Коли я спробував встати, під ногами було розбите скло. Уявіть, як це — йти босоніж по осколках. Але треба було, бо від цього залежало твоє життя», — описував хлопець свої відчуття.
Вхід до їхнього під'їзду був завалений уламками, тому родині довелося рятуватися через балкони, переходячи до сусідніх квартир, а потім спускатися вниз. Тепер Ігор з батьками та бабусею шукають нове місце для проживання. Вони стояли під зруйнованим будинком, розгублено обговорюючи, що їм робити далі.
Поруч із пошкодженою будівлею розташована школа та новозбудоване футбольне поле. Деякі уламки від обстрілу розкидало на зелену траву. На газоні біля паркану лежала черепаха — вибухова хвиля викинула її прямо з вікна. Тварина залишилася живою, хоча й з пораненою лапою.
Рятувальники завершували аварійно-рятувальні роботи і поступово дозволяли мешканцям входити всередину будинку, щоб забрати врятовані речі. Деякі люди виносили сумки з одягом, інші рятували побутову техніку — на землі лежав врятований телевізор.
Мешканці обзвонювали своїх знайомих та родичів, намагаючись знайти тимчасовий прихисток. Попри горе та розпач, люди, які втратили свої домівки на Оболоні, зберігали надію на те, що після закінчення війни зможуть повернутися і відбудувати свої будинки.