Ранкова атака російської артилерії на житловий масив у Подільському районі столиці забрала життя однієї людини та поранила кількох мешканців. Удар прийшовся на двір у районі Виноградар о восьмій годині ранку 18 березня.
На місці подій розгорнулися роботи з розмінування. Військові встановили периметр безпеки, не пропускаючи журналістів у небезпечну зону. Місцеві жителі тим часом активно прибирали територію від сміття та осколків скла, намагаючись привести район до якогось порядку.
Валентина, мешканка третього поверху одного з будинків, показала пошкоджений балкон своєї квартири. Вибух вибив усі вікна в її помешканні. Жінка була в стані глибокого потрясіння. «Дуже страшно. Я напилася стільки тих крапель, щоб трошки заспокоїтися. Дуже страшно, дуже страшно. У мене руки трусилися і ноги. Це не дай Бог нікому пережити», — розповідала вона, помітно нервуючись. За її словами, люди вже встигли вийти на роботу, коли прилетів снаряд. «Ми були на роботі, звідусюди падали вікна», — додала вона, вибачаючись за свій емоційний стан.
Обходячи квартал, можна було побачити масштаб руйнувань. У всіх будинках вибиті вікна, на асфальті розкидані шматки металу, схожі на осколки снаряду. Мешканці закривали отвори фанерою, змітали друзки скла, намагаючись хоч якось захистити свої помешкання.
Жінка, яка видиралася з балкону з мітлою, описала момент вибуху. О восьмій ранку стався потужний вибух, який повиносив усі вікна. Вона раптом розплакалася, її гнів та біль виливалися у слова: «Виносьте до всього світу! Хай весь світ бачить, як вони нас вбивають! Ні за що не прощу! Дітей наших, старців, наших воїнів на нашій святій землі!». Її ненависть до окупантів виражалася крізь сльози та прокльони: «Хай мене бог простить, будуть вони прокляті! І їх потомки, навіки. Що вони стільки горя за то, що ми їх, сволот, тут обіймали, приймали, цілували. Тварі! Все одно все буде Україна! І слава Україні! І смерть падлючим ворогам!». Потім вона повернулася до прибирання свого помешкання.
Поруч з будинком знайшли уламки снаряду. Там зустрілися з Олександром, який перебував у своїй квартирі під час вибуху. На питання про укриття він відповів, що неподалік є сховище при школі, яку, на його думку, не зачепило. Щодо того, чому він не був там під час атаки, чоловік пояснив: «Перший час ховалися, а потім просто набридло бігати. У нас перший поверх». Олександр перебував у стані невизначеності щодо майбутнього. «Зараз я не знаю, що буде далі. Шок пройде, щось будемо думати», — сказав він. Проте він вирішив залишатися в місті. Його сім'я евакуювалася: вагітна донька з двома дітьми виїхала до Варшави, де планує народити. «Там і народжувати буде. А ми тут залишилися», — сумно додав він.
Неподалік від місця падіння ракети сильно пахло газом. Рятувальники повідомили, що осколки російської ракети пошкодили комунікації, тому територія залишалася небезпечною. Поруч працювали фахівці «Київгазу» з аварійним автомобілем служби. Звідти було видно будинок, у якому вибухова хвиля просто знесла стіну. Крізь отвір видно було начиння квартир — в одній з них літній чоловік збирав свої речі, поруч працювали рятувальники та військові.
Біля будинків, розташованих поблизу місця падіння, ходити було небезпечно. Подвір'ями розкидані шматки металу. У одній з п'ятиповерхівок вибухова хвиля знесла дах. Кілька чоловіків входили до під'їздів і виносили звідти розбите скло, шматки бетону та металу. На куті будинку висів великий шмат металевого даху, який гуде, коли здіймається вітер.
У школі поруч повибивало вікна. Люди гуртом виносили будівельне сміття та розбиті шиби. Зі шкільним парканом лежав майже дотла згорілий дитячий велосипед.
Коли журналістів нарешті запустили за обмежувальну стрічку, у дворі вже працювали військові та рятувальники. На фоні подій мер столиці Віталій Кличко та його брат Володимир давали інтерв'ю. Військові підганяли автівку з написом «Морг. 200» і просили журналістів відійти, щоб завантажити до неї тіло.
Неподалік від кварталу, куди влучив снаряд, знайшли чоловіка у закривавленому одязі з забинтованою головою. Його звали Володимир, і він явно перебував у шоковому стані. Він розповів, що ракета впала за їхнім будинком біля першого під'їзду, а вони живуть у другому. «Ударною хвилею вибило вікна, вибило все, і нас винесло. Трохи постраждали», — описав він. Володимирові вже надали медичну допомогу і відпустили з лікарні, але його дружина ще залишалася там. «Відвезли в лікарню, обробили, перемотали, попросився, щоб назад привезли. Жінка ще в лікарні. Там теж складного немає, трошки різануло», — розповідав він.
У їхній квартирі нічого не залишилося. Тепер подружжя розмірковувало, куди переїхати. «У мене є село, у напрямку Броварів, але там теж бої йдуть. Але все-таки там хоч є, де сховатися. Ніхто не знає, куди воно прилетить. І коли прилетить. Тому куди — не знаю. Є знайомі. Побачимо. Хоч ніч десь. А там завтра будемо щось думати», — розмірковував Володимир про можливі варіанти.
Поруч з ними евакуювали інших людей. Володимир, розмовляючи про майбутнє, виражав глибокий біль та гнів: «Виходу іншого немає. Помститися падлюкам за все: за дітей, за бабусь, за все. У житті не пробачу». Його слова супроводжувалися сльозами.