Район Нивки в Києві став однією з найбільш уразливих територій міста. Російські військові регулярно спрямовують удари саме сюди, оскільки на цій території розташований авіаційний завод «Антонов», що спеціалізується на виробництві літаків. Мешканці цього мікрорайону постійно перебувають у стані напруження, чекаючи наступного обстрілу.
У ранкові години 23 березня російські сили здійснили чергову атаку на житлові квартали. Вибухи прозвучали поблизу приватних будинків та багатоповерхівки. За інформацією рятувальних служб, у результаті обстрілу постраждали четверо людей. Вибухова хвиля завдала значних пошкоджень навколишній забудові.
Після атаки район виглядав як поле битви. На проїжджій частині розкидані уламки дерев, розбите скло вкривало тротуари. Місцеві жителі та комунальні служби розпочали роботи з прибирання. Люди намагалися відновити вибиті вибухом вікна, вимітали осколки зі своїх квартир. На одній із доріг лежав мертвий голуб, вбитий гілкою дерева.
Журналісти «Слідства.Інфо» відвідали район після обстрілу та поговорили з постраждалими мешканцями. Вони спостерігали, як люди намагаються потрапити до своїх будинків, перевіряючи, чи ніхто не поранений. У одному з дворів жінка стояла на балконі, де були вибиті всі вікна. Коли вона розмовляла з журналістами, з верхніх поверхів почали падати нові уламки скла.
По сліду руйнувань журналісти знайшли місце прямого влучення. Тут комунальні служби вже розпочали роботи з відновлення пошкоджених комунікацій. У сусідньому дворі ще горіла пожежа — від неї залишилися лише почорнілі уламки прибудови та дим.
Наталія, мешканка одного з постраждалих будинків, розбирала обгорілі фотоальбоми біля паркану. Вона працює вихователькою у дитячому садку з дітьми з особливими потребами. Російський снаряд потрапив у прибудову її будинку, де знаходився підвал. На щастя, вона та її чоловік у той момент були в основному будинку. Вони вирішили не ховатися в погріб, оскільки чоловік боявся, що їх може там поховати. Його передчуття виявилося правильним — від прибудови залишилася лише велика купа тліючих вуглів. Вся побутова техніка, що зберігалася там, згоріла.
Наталія розповідала про момент удару: «Це було в пів восьмої ранку, я почула, дуже бахнуло. Я встигла одягнутися, подивилася у вікно, а тут вже нічого не було, все розбомбило. Замки заклинило. Я яку силу мала, не знаю, як я вийшла, бе не можна було… ну я якось вийшла, бо вогонь дуже великий був, ми з чоловіком вийшли». Удар був настільки потужним, що металеві ворота посікло, покрутило та зірвало з завіс. У сусідніх будинках теж повиносило рами.
Наталія акуратно розбирала вцілілі фотоальбоми, розповідаючи про кожне фото — весілля з чоловіком, його роботу у школі, її заняття з дітьми. Вона розповідала про свою родину в Росії. Її кума живе в Москві, але після того, як Наталія показала їй фото торгового центру «Ретровіль» на Виноградарі, який російські військові поцілили кілька днів тому, кума перестала їй писати.
На дорозі поруч із будинком журналісти знайшли маленький металевий кубик — такими російські сили начиняють свої снаряди, щоб завдавати більше шкоди. Наталія вирішила взяти його як талісман на пам'ять про те, як вона врятувалася. На питання, чи залишатиметься вона в районі, вона відповіла, що хотіла би залишитися, але син може вивезти її в безпечніше місце.
Наталія наголошувала, що її біда — маленька порівняно з тим, що відчувають люди, які втратили близьких через обстріли. Однак навколишні переконували її, що всі постраждалі від війни мають спільну біду, яка не менша і не більша, просто різна. Вона повернулася розбирати фотографії.
Кілька кварталів від цього місця уламки снаряду потрапили у багатоповерхівку. Це була новобудова, і багато сімей просто не встигли заселитися у неї, тому обійшлося без загиблих. Робочі розчищали вулицю від розбитого скла. Поки тривали роботи з розмінування, на територію не пускали цивільних.
Навпроти будинку працювало відділення «Нової пошти». Попри пошкодження, воно продовжувало роботу. Уламки російської ракети влучили у прийомну зону зі зворотнього боку від фасаду — вікна були розбиті, а стіна поруч зі сходовим майданчиком обвалилася. Серед понівеченого обладнання був видний хвіст російського снаряду. На місце приїздили військові для розмінування.
Менеджер забудовника Денис провів журналістів на територію новобудови. Він показав, що в одну з будівель влучило два снаряди. Всього на територію прилетіло вісім снарядів. «Люди тільки прокинулися. Слава богу, що всі живі. Дуже багато вибито вікон — десь у трьохсот-чотирьохсот квартир. А декілька квартир повністю зруйновані», — розповідав він. Денис відзначив, що якість будівництва виявилася достатньою — шибки навіть не повилітали, залишилося лише скло. Люди разом із дітьми та речами прямували до автомобілів, евакуюючись з території.
Кілька днів раніше інший район поруч із заводом «Антонов» також постраждав від російських обстрілів. Залишки ракети впали у двір будинку, і у навколишніх будинках не залишилося жодного цілого вікна. Очевидиця розповідала, що спочатку був дуже гучний гуркіт, а потім вибух, і всюди повилітали шибки. «Було дуже страшно», — ділилася вона.
Ралишки російського снаряду залишили вирву на газоні поруч. Вони також поцілили у бетонний бордюр, на якому залишилася вирва. Військові вже вивезли уламки, але мешканцям показали фото.
На місце відразу привезли спеціальну плівку для заклеювання вікон. Люди ставали у чергу, мірили рами та відмірювали собі потрібні шматки. Їм давали вказівки спочатку заклеїти вікна, а потім уже балкони.
Поруч із підʼїздом стояв чоловік із закривавленою собакою на ім'я Умка. Собака тремтіла — у неї була розсічена нога. Чоловік розповідав, що коли це сталося, вони вийшли погуляти і стояли поруч із підʼїздом, коли залишки снаряду влучили у бордюр. Сам він залишився цілим, а от в собаку потрапив уламок скла. «Ветеринари вже обробили рану, сказали, що серйозних пошкоджень немає. Але вона дуже налякана», — розповідав він.
Поруч одна з жінок почала плакати та клясти російські сили. Вона кричала і просила закрити нарешті небо. Тремтячими руками вона намагалася заклеїти своє вікно шматком плівки. Вона наполягала, що не поїде звідси, бо це її дім. Інша жінка намагалася її заспокоїти, просячи припинити істерику та переконуючи переїхати. «Ти ж розумієш, що тут небезпечний район, виїжджайте! Росіяни не заспокояться, поки не зруйнують завод. Усі, хто може, мають виїхати звідси, бо прилітатиме і прилітатиме», — говорила вона.