По всій території України функціонує велика кількість волонтерських структур. Столиця вмістила десятки таких організацій, серед яких найбільш відомі — «Повернись живим», «Крила фенікса» та благодійний фонд Сергія Притули. Проте існує волонтерська ініціатива, яка працює переважно за рахунок жіночих ресурсів і підтримує як військовослужбовців, так і цивільне населення, однак залишається менш помітною в громадському дискурсі. Це — Жіночий ветеранський рух.
Журналісти відвідали центральний офіс організації, щоб розібратися, яким чином вона організує допомогу військовим, цивільним особам та ветеранам.
На четвертому поверсі розташована основна робоча зона — конференц-зал, де постійно проходять планерки. Тут обговорюють щоденні завдання, координують логістичні операції, визначають критичні потреби та способи їх задоволення. Приміщення штабу вражає своєю організованістю: у коридорах складовані ящики з медичними матеріалами, одягом та обладнанням. На дверях однієї з кімнат, яка служить складом, висить напис про обов'язкове використання української мови. Окремо облаштована спальня для дівчат, які працюють у штабі на постійній основі.
Кухня організації — це окремий світ. Тут готують їжу для територіальної оборони та волонтерів. Хоча організація переважно жіноча, кухню очолює шеф-кухар Роман, якого тут називають генієм своєї справи. Проте основна маса роботи припадає на жінок: вони готують, сортують медикаменти, розподіляють коробки, приймають телефонні заявки від військових щодо їхніх потреб.
Одна з кімнат має вивіску «Бар «Хрусткі москалики». Саме тут виготовляють так звані «Бандера-смузі» — українську назву для коктейлів Молотова. Тереза, яка відповідає за цей напрямок роботи, детально пояснює технологію змішування, необхідні компоненти та правильні пропорції. На запитання про придатність різних пляшок вона відповідає з гумором: «Всі підходять. А ось ця велика пляшка — спеціально для Путіна. Якщо не кинемо, то хоча б на неї посадимо». Тереза працює без респіратора, оскільки за фахом є хіміком і звикла до таких умов. Цікаво, що вона — мати Катерини Приймак, однієї з засновниць руху. Таким чином, сім'ї беруть участь у захисті України разом.
У залі засідань знаходяться дві жінки, які керують усією операцією. Катерина Приймак та Юлія Сідорова, відома під псевдонімом «Куба Лібре», — парамедики з репутацією «госпітальєрок». Вони провели кілька років на Донбасі і тепер координують роботу організації, яка забезпечує потреби захисників та захисниць України. Куба тримає на руках таксу Бубу, і дівчата жартома просять сфотографувати їх разом з написом «Катя, Куба і Буба».
Незважаючи на те, що обидві пройшли через донецькі реалії та чекали на можливість повномасштабної війни з 2014 року, повірити у її початок було складно. «Я повернулася з війни, почала жити звичайним життям… Я не могла уявити, що буде саме така війна. Коли почалися перші вибухи, я людям, які казали про вибухи, відповідала: ні, ви що, я п'ять років була на війні, це точно не вибухи. Я краще знаю, це якась блискавка… Не можу сказати, що я була дуже готова», — розповідає Куба. Довелося швидко мобілізуватися та включитися у роботу, хоча не на передовій, а в тилу, забезпечуючи потреби військових.
До повномасштабного вторгнення організація займалася переважно адвокацією прав жінок-військовослужбовиць та ветеранок. Катерина Приймак пояснює: «Ми займалися програмами реанімації та реадаптації ветеранок, допомагали їм з вибором подальших кар'єрних шляхів. Але коли почався повномасштабний наступ, більшість дівчат, які вже адаптувалися та налагодили своє життя після попередньої війни, знову повернулися на фронт, оскільки вони — резервістки». Через це організація змінила фокус з адвокації на активне волонтерство.
Тепер Жіночий ветеранський рух намагається задовольняти оперативні потреби майже скрізь. «Ми допомагаємо всім, хто до нас звертається. Це трохи проблема, бо я довго працювала над встановленням особистих меж та навичкою відмовляти. Але коли йде війна, дуже складно комусь відмовити», — зазначає Катерина.
Медикаменти розходяться найшвидше. Оскільки дівчата мають досвід роботи госпітальєрок на Донбасі, вони добре розуміють, які саме препарати та засоби потрібні військовим для збереження життя. Наприклад, турнікети — засоби для зупинки кровотечі — мають бути якісними. Дешеві аналоги, пошиті неправильно, не зупинять кровотечу і можуть розірватися, що призведе до смерті замість порятунку. «Може, навіть краще, щоб такого турнікета взагалі не було. Тоді військовий хоча б знав би, що у нього немає засобу для зупинки крові», — каже Куба.
Але медикаменти — не єдине, чим займається організація. Вони приймають все необхідне: корм для тварин, спальники, памперси, дитяче харчування — і передають тим, хто цього потребує. Однак дівчата наголошують, що найбільше потребують грошей та людей. Гроші потрібні для закупівель, а люди — для пошуку та придбання товарів. «Зараз усі необхідні речі — це величезний дефіцит. Все розкуплено в Україні, у Східній Європі, навіть у Західній», — кажуть вони, запрошуючи охочих допомагати через офіційний сайт організації.
У коридорах штабу помітна присутність чоловіків. Вони переносять коробки, навчають людей керувати дронами, розвозять допомогу по різних районах столиці та інших регіонах країни. На запитання про те, як чоловіки опинилися в організації, заснованій ветеранками для ветеранок, Катерина відповідає: «Наша організація була заснована ветеранками для ветеранок, для жінок з військовим досвідом. Але це абсолютно не скасовує того, що у нас можуть бути волонтери-чоловіки та партнери-чоловіки. Ті хлопці, які зараз з нами, вони незамінні». На думку дівчат, головне — бути ефективним у роботі, незалежно від статі.
Під час прощання таксу Бубу провожає гостей поглядом, залишаючись на руках у дівчат охороняти спокій штабу.