На початку квітня в Берліні відбулася міжнародна конференція журналістів-розслідувачів «Uncovered Conference». Серед запрошених спікерів була Анна Бабінець, керівниця редакції «Слідство.Інфо» — київського видання, яке протягом майже десяти років спеціалізується на викритті корупції та резонансних злочинів. Видання брало участь у таких глобальних проєктах, як Panama Papers та Paradise Papers. На конференції Бабінець поділилася своїм досвідом трансформації редакційної роботи в умовах повномасштабної російської агресії.
Промова редакторки розпочалася з особистого спогаду. 24 лютого, коли почалася війна, Бабінець прокинулася о п'ятій ранку від звуків вибухів. Вона перебувала у селі поблизу Києва зі своєю семирічною донькою. Першим ділом вона зв'язалася з фінансовою менеджеркою редакції, щоб забезпечити виплату зарплат журналістам на випадок, якщо банківська система припинить роботу. Потім організувала екстрену нараду з колегами для обговорення подальших дій.
Та редакція не була абсолютно не готова до такого сценарію. Протягом місяця до вторгнення партнери з міжнародної організації OCCRP закупили для команди бронежилети, шоломи та інше військове спорядження. Колеги з британської групи Bellingcat провели спеціальні тренінги з ідентифікації людей і місць у соціальних мережах, зокрема російських платформах. Американські експерти навчали журналістів розпізнавати типи зброї та боєприпасів, які могла використовувати Росія, а також надавали інструкції щодо безпеки під час бомбардувань та надання першої допомоги.
Але теоретична підготовка не змогла повністю підготувати людей до реальності. Як зазначила Бабінець, скільки б ти не готувався до війни, ти ніколи не готовий до того, що твій світ можуть знищити так брутально. Вона розповіла про розмову з донькою, коли та прокинулася того ранку. На запитання дитини, чи нас вб'ють, мати змогла лише відповісти: «Не знаю. Сподіваюся, що ні». Донька обрадувалася несподіваному вихідному дню від школи, не розуміючи масштабу трагедії.
Під час редакційної наради з дванадцятьма членами команди виникло питання: як журналісти-розслідувачі можуть бути корисними в умовах війни? Їхні професійні навички — пошук офшорних схем, викриття корупції, розслідування політичних скандалів — здавалися непотрібними. Деякі колеги висловили бажання піти в армію або займатися волонтерством. Однак Бабінець переконала команду, що навіть під час війни потрібно працювати в тій сфері, де ти є професіоналом. Вона наголосила: «Війна — це величезний злочин, тож у нас багато роботи».
Редакція прийняла рішення змінити фокус своєї діяльності. Замість традиційних розслідувань корупції журналісти почали збирати докази військових злочинів, ідентифікувати російських військовослужбовців, публікувати їхні імена та фотографії. Бабінець усвідомила, що ці матеріали стануть важливою доказовою базою для майбутніх міжнародних судових процесів проти Росії.
Результати роботи виявилися вражаючими. Протягом першого місяця війни команда працювала без вихідних, проводячи щоденні наради та публікуючи по 2-3 матеріали на день — обсяг, який раніше видання виробляло за місяці. На YouTube-каналі «Слідства.Інфо» накопилося майже 2,5 мільйона переглядів відео — стільки, скільки видання зазвичай отримувало за рік. Команда проводила глибокі дослідження, аналізувала дані, спілкувалася з джерелами та робила репортажі з гарячих точок у Києві.
Тим часом особиста ситуація Бабінець ускладнювалася. Її чоловік служив в українській армії. Вона вирішила вивезти доньку за кордон у безпечне місце, залишивши позаду квартиру в Києві з іграшками та велосипедом дитини. Донька більше не ходила до школи, щоранку запитуючи матір: «Мамо, а тато ще живий?».
У своїй промові Бабінець гостро критикувала російське суспільство та його позицію щодо санкцій. Вона згадала російську журналістку Марину Овсяннікову, яка прославилася антивоєнним протестом на російському телебаченні, але згодом почала скаржитися європейським медіа на незручності санкцій — зокрема, що її дочка не може розраховуватися банківською карткою в шкільному буфеті. Бабінець різко контрастувала цю скаргу з реальністю українських дітей, які взагалі не мають школи.
Редакторка наголосила на різниці між справжніми жертвами війни та людьми, які просто не хочуть брати на себе відповідальність. За її словами, тисячі російських військовослужбовців вторглися до України, руйнуючи життя, вбиваючи, ґвалтуючи та викрадаючи українців. Водночас росіяни скаржаться на відсутність Інстаграму та дефіцит цукру в супермаркетах. Бабінець наголосила, що трагедію справжної смерті неможливо порівняти з незручностями від закритих соціальних мереж.
Вона навела статистику: 83% росіян підтримують президента Путіна, а більше 70% підтримують війну проти України. За її оцінкою, це означає, що так звані «маленькі люди» насправді підтримують агресію. Бабінець стверджувала, що це не війна Путіна проти України, а війна Росії проти України, і росіяни є співучасниками злочину проти людства.
Щодо санкцій, редакторка висловила переконання, що вони є дуже малою ціною за вибір, який зробило російське суспільство. Вона вважала, що санкції мають бути ще жорсткішими, оскільки це може бути єдиним способом змусити росіян усвідомити свою відповідальність за голосування на виборах. За її думкою, це може стати шансом для російського суспільства зрозуміти, як влаштований світ XXI століття.
Тим часом команда «Слідства.Інфо» розподілилася географічно: частина залишилася у Києві, частина переїхала в інші українські міста, частина виїхала за кордон. Незважаючи на складні обставини, журналісти вірили, що їхня щоденна робота має значення і може допомогти врятувати країну.
Бабінець завершила промову особистим мріянням. Вона сподівається на день, коли журналісти-розслідувачі повернуться до розплутування складних офшорних схем та аналізу витрат бюджетних коштів на відбудову України після війни. Вона мріє, що її донька побачить свого батька, бабусю та дідуся, своїх однокласників, зможе користуватися банківською карткою в шкільному буфеті. Найголовніше — Бабінець впевнена, що її донька ніколи не буде «маленькою людиною», яка нічого не вирішує. На завершення вона вигукнула: «Слава Україні!».