Гоголів — невелике село у сорока кілометрах від Києва, розташоване на Броварщині. Нині цей район перебуває у центрі активних бойових дій, де українські військові ведуть операції з очищення територій від російських військ. Запеклі сутички тривають саме у цьому напрямку, що робить доступ до населених пунктів складним і небезпечним.
Попадання до села — справа непроста. У сусідніх селах ще точаться бої, військові розшукують та знешкоджують російських диверсантів. Тому людей на вулицях небагато. Багато будинків мають вибиті вікна, більшість виглядають покинутими. Два тижні тому місцева влада організувала евакуаційний коридор для населення, і з п'яти тисяч мешканців у селі залишилося лише невелика частина.
Російські військові неодноразово атакували село артилерійським та авіаційним вогнем. Найбільш постраждав рибний цех — окупанти знищили його ракетним ударом. Біля зруйнованого об'єкта працює чимало місцевих, які розбирають завали. Більшість риби була заморожена і відносно збереглася, однак через пожежу у складі значна частина продукції розтанула. Запах від спаленого складу відчувається вже здалеку. Місцеві обговорюють нову російську тактику — окупанти цілеспрямовано знищують продовольчі склади, щоб позбавити українців запасів. Один із робітників, перекидаючи пакети з розталими креветками, жартує, що потрібно видалити позначення цеху з карт, щоб ворог не знав, куди цілити.
Микола та Василь, які працюють на розборці завалів, розповідають, що місцеві допомагають один одному. Оскільки риба починає псуватися, те, що вдалося врятувати, роздають жителям села — для годування тварин та власного харчування. Магазини у селі не працюють, але багато сімей мають худобу, птицю, тому поки справляються самостійно.
Найсильніші руйнування зосереджені на околицях села. Там російські літаки проводили бомбардування, внаслідок чого було повністю або частково знищено кілька будинків. Микола описує момент, коли біля його дому о третій ночі впала бомба. Поруч стояли три хати, але вибух був настільки потужним, що утворилася воронка глибиною чотири-п'ять метрів. Дерев'яна прибудова загорілася миттєво, як сірник, і гасити її було марно.
На околицях село виглядає все більш спустошеним. У одному з дворів поруч розірвався снаряд, який зруйнував сусідній будинок. На подвірʼї панує хаос. Василь показує американський «Крайслер» 2015 року випуску, припаркований у гаражі — машина повністю розбита уламками. Двері гаража нагадують решето. Один із будинків просто розірвало. Власник каже, що буде подавати претензію на компенсацію збитків, які, за його словами, мають покрити росіяни.
У іншому будинку жила молода сім'я з двома дітьми. Вони щойно завершили будівництво свого житла, але до потрапляння снаряду встигли евакуюватися. Будинок пошкоджено настільки серйозно, що його доведеться розбирати. Власник називає це катастрофою.
Микола припускає, що найбільша бомба, яка впала поблизу, важила близько півтони або й тонну. Вибух був настільки потужним, що його будинок буквально підстрибнув. Воронка справді вражає — землю вибило з такою силою, що на дні утворилося невеличке озерце. У сусідньому будинку знесло дах, речі розкидало всередину. На подвірʼї висить дитяча гойдалка, яка вже навряд чи когось кататиме.
Але руйнування — не єдина проблема, з якою стикається село. Микола розповідає про затримання місцевого священника, якого затримала Служба безпеки України. Цей чоловік служив у представництві Флорівського монастиря, розташованого у Києві, який належить до Московського патріархату. За словами Миколи, священик на ім'я Олег був україноненависником. Під час богослужінь він говорив речі, які настільки обурювали вірян, що син Миколи попросив його замовкнути. Під час російської окупації священик ставив мітки для окупантів, щоб позначити цілі для атак. Коли Служба безпеки провела обшук, у нього знайшли зброю. Микола припускає, що всі російські священики мають військовий ранг, мінімум підполковника.
На околиці села розташований знищений будинок, власником якого є Юрій. Він продовжує доглядати за худобою, попри те що його обійстя та теплиці, де вже зріла розсада, були розбомблені. Попри практично повну руйнацію дому, чоловік не покидає своє місце. Кілька днів тому, коли село ще бомбили, його собака народила цуценят, тож йому потрібно піклуватися про молоду маму та її потомство. Юрій журиться, не знаючи, куди подіти тварин.
На прощання Микола дарує гостям домашні яйця. Він розповідає, що попри постійні бомбардування, кури добре несуться. Раніше вони приносили по вісім яєць за раз, а тепер — по шістнадцять. Це невеликий, але важливий знак того, що життя поступово повертається до норми.
Коли журналісти виїжджають із села, вони зустрічають колону українських військових. Військові повідомляють, що провели зачистку території, тому у Гоголеві скоро буде спокійніше.