Після того як російські військові залишили Київщину, на місці зруйнованого мосту через річку Ірпінь у Демидові виникла тимчасова переправа. Вона дозволила мешканцям повернутися на звільнені території або безпечно покинути окуповані райони.
Українські військові оголосили про повне звільнення Київської області 2 квітня. Протягом попередніх тижнів десятки населених пунктів перебували під окупацією. Особливо складною була ситуація у селах на північній частині за Лютежем. На в'їзді до Демидова місцеві жителі та військові підірвали міст через Ірпінь, щоб перекрити шлях окупантам. Це був практично єдиний маршрут для евакуації людей з окупованих територій, тому впродовж окупації звідти змогли вирватися лише поодинокі біженці.
Коли окупанти залишили регіон, журналісти «Слідства.Інфо» відвідали переправу, щоб поговорити з людьми, які нарешті отримали можливість вільно пересуватися та повернутися до своїх домівок і рідних.
Три тижні раніше редакція вже їздила в цей район, але російські блокпости не дозволили їм перейти через міст у Демидові. Тепер картина докорінно змінилася. Замість невеликої групи людей та рідкісних автомобілів, які раніше переходили переправу, тут утворилася довга черга, а узбіччя було заставлене десятками припаркованих машин.
Люди постійно рухалися в обох напрямках — з речами, дітьми, домашніми тваринами. Одні спрямовувалися до Києва, інші повертались до своїх домівок.
Річка Ірпінь значно розлилася за час окупації. Вода затопила все навколо, залишивши видимими лише невеликі острівці землі. Саме через цей затоплений простір пролягав шлях до раніше окупованих територій. Єдиний місцевий міст було підірвано на початку повномасштабної війни, щоб запобігти просуванню російських військ. Місцеві розповідали, що поруч із мостом розташовувалася конюшня, і щоб вивести звідти коней, людям довелося заходити у холодну брудну воду по пояс.
У воді видніли три тонкі антени — залишки російської військової техніки, яка затонула під час бойових дій.
Зруйнований міст із облаштованою переправою став місцем радісних зустрічей. Три тижні тому через нього евакуювали поодиноких людей, які втікали від окупації. Тепер тут відбувалися щасливі зустрічі старих знайомих, сімей та друзів.
Волонтери з одного боку переправи розвантажували коробки з продовольством, переносили їх через міст і завантажували на місцеві автомобілі, які везли гуманітарну допомогу у постраждалі від російської агресії села.
На дорозі в різних місцях стирчали нерозірвані мінні пастки, обережно огороджені яскравим одягом. На узбіччі розкидалися уламки знищеної російської військової техніки.
Через переправу проходило багато людей, кожна з яких мала свою історію. Поруч стояли дві жінки з мопсом на ім'я Арчі. Для них собака був не просто домашнім улюбленцем. За час окупації вони сиділи у підвалі, і Арчі став для них і для дітей психологічною опорою. «Як він витримував те, що його постійно обіймають», — сміялася одна з жінок. Незважаючи на те, що Арчі гавкав і захищав своїх людей, він дозволяв собі бути поглаженим.
Мимо проходив чоловік, який явно поспішав. Він розповів, що залишив у селі матір і поспішає до неї, щоб дізнатися про її стан. «Зв'язку з нею не було кілька тижнів», — сказав він і продовжив свій шлях.
На переправі панувала атмосфера радості. Люди, які спрямовувалися до звільнених сіл, переважно посміхалися.
Підʼїхала синя автівка, з вікна якої визирнув патрульний поліцейський. Він звернувся до журналістів: «Ви ж преса? Розкажіть усім — я щойно повернувся з Дитяток. Ми вже вигнали російських окупантів і звідти!» — і радісно продовжив свій шлях. Дитятки — село, де розташований контрольно-пропускний пункт до Чорнобильської зони відчуження.