Редакція «Слідство.Інфо» відвідала Сумщину, де зустрілася з керівником обласної адміністрації Дмитром Живицьким, щоб обговорити перебіг окупації та поточну ситуацію в регіоні.
Після того як російські військові залишили північні території України, на Сумщині встановилася відносна спокійність. Проте ворог продовжує атаки: у ніч на 4 травня окупанти обстріляли населені пункти області з гелікоптерів та реактивних систем залпового вогню, влучивши у сільську школу, хоча без людських втрат.
Оскільки Сумська область межує з Росією, окупанти з'явилися там у перші години вторгнення 24 лютого. Практично весь регіон постраждав від окупаційних військ. Найтяжче постраждали міста Тростянець, де окупанти розташовувалися та здійснювали терор над цивільним населенням, та Охтирка, де авіаудари зруйнували значну частину міста. У Сумах, обласному центрі, внаслідок бомбардувань загинули 24 особи.
Живицький описав умови під час окупації як надзвичайно складні. Протягом лютого-березня більшість окупованих територій залишалися без зв'язку та електроенергії, не було можливості забезпечити населення хлібом, продуктами харчування та водою. Хоча окупованих територій було менше, ніж у сусідніх регіонах, багато населених пунктів виявилися відрізаними від зовнішнього світу. Суми знаходилися в оточенні, російські блокпости контролювали всі основні проїзди, а техніка окупантів вільно пересувалася по області.
Північна частина регіону була практично заблокована через постійне пересування російської техніки через Конотопський район. Живицький зазначив, що місцеві мешканці, партизани, територіальна оборона та дрони атакували позиції окупантів, тому останні три тижні російські військові пересувалися під прикриттям авіації. Наявні в регіоні сили не могли протидіяти такій концентрації техніки.
Найбільше постраждала Тростянецька громада, де люди практично не могли виходити на вулицю. Окупанти розстрілювали цивільних, особливо тих, у кого були мобільні телефони, оскільки боялися передачі своїх координат. Окупанти забороняли ховати загиблих, розстріляли та знищили автомобіль ритуальної служби, не допускаючи людей на кладовище. Спочатку вони дозволяли екстреним медичним службам виїжджати до дітей, але згодом почали грабувати магазини, крадучи алкоголь, цигарки та цивільний одяг.
Після ротації на місце прибули інші підрозділи, які виявилися жорстокішими та краще підготованими. Вони здійснювали терор і геноцид у населених пунктах, ходили по домівках, забирали їжу, грабували, виводили людей на свої позиції та змушували ночувати біля скупчення техніки, особливо в селах Лебединської громади. Температура на вулиці тоді становила мінус 10-15 градусів.
На запитання про конкретні російські військові підрозділи Живицький назвав Кантемирівську дивізію як найжорстокішу — московську елітну танкову дивізію, що базується в Московській області. Крім того, там були підрозділи так званих «ЛНР» та «ДНР», які поводилися дуже зухвало, заявляючи місцевим про помсту за вісім років війни на Донеччині. Також присутні були псковські дивізії.
Однак перші російські військові, що заходили в регіон, не були готові воювати з цивільним населенням. За документами, які захопили українські військові та місцеві у російських полонених, ці підрозділи планували дійти до Києва за 3-5 днів. Це були так звані парадні війська — у танках не було боєкомплектів, стволи іржавіли. Вони рухалися з наклеєними георгіївськими стрічками та червоними зірками, не розраховуючи воювати на території Сумської області, де практично не було регулярних військ.
Живицький зазначив, що цей факт певним чином врятував регіон. Окупанти знали про свої плани і збиралися просто маршем пройти територію Сумщини та вільно дійти до столиці.
На питання про те, що найбільше вразило його під час окупації, голова адміністрації розповів про авіаудар на Роменській, де загинула вся родина. Коли він приїхав туди, він взяв медичну картку маленького хлопчика. Побачивши дитячі речі, він усвідомив, що ще вчора ціла родина — батько, мати, троє синів, дідусь і бабуся — жили нормальним життям, а наступного дня від них нічого не залишилося. Живицький підкреслив, що смерть дітей найбільше вражає.
Щодо слідчих дій та документування завданої шкоди, Живицький повідомив, що Національна поліція займається документуванням усіх злочинів. Відкрито більше 200 проваджень за статтею про порушення звичаїв та законів війни, плюс провадження за фактами вбивств і пограбувань. Майже щодня відкриваються 5-10 нових проваджень. Мешканці постійно звертаються до поліції щодо загибелі рідних, зниклих безвісти, руйнувань, грабунків та знущань.
Хоча масштаби на Сумщині менші, ніж на Київщині, вже зафіксовано та ідентифіковано більше 120 мирних мешканців, які загинули від рук російських військових. Крім того, багато людей залишаються зниклими безвісти.
На запитання про колаборантів Живицький підтвердив, що такі випадки спостерігалися в багатьох громадах. Окупанти мали точні дані про людей, у яких була зареєстрована зброя, але звідки вони отримали цю інформацію, залишається невідомо. Служба безпеки України знає про цю ситуацію, і у Живицького є питання до них. У Боромлянській громаді окупанти розташовувалися у школі, і місцеві говорять про допомогу голови громади, однак від СБУ немає підтвердження його співпраці з ворогом. Живицький зазначив, що як військова організація вони не є слідчим органом, який може перевіряти такі факти. Він висловив занепокоєння щодо організації цієї роботи в інших громадах.
Щодо російської техніки, яку жителі Сумщини забрали чи знищили, Живицький розповів, що переважно це були місцеві мешканці та партизани з мисливською зброєю. Для них це було полюванням на техніку. Коли танк застрягав або ламався, приїжджали українці, розуміли, що не можуть нічого зробити, і від'їжджали. Потім приїжджали росіяни, які також не могли нічого зробити. Знову приїжджали українці — і забирали техніку або росіяни забирали. Це було змаганням між обома сторонами, хто швидше відремонтує та заберу техніку.
Відео, які поширювалися в інтернеті про так звані тракторні війська, — це все з Сумщини. Живицький жартував, що їхні «тракторні війська» поки що обробляють землю, а не використовуються за призначенням.
Щодо розмінування, яке зараз проводиться у звільнених регіонах, Живицький назвав це великою проблемою. Заміновані великі площі, особливо в населених пунктах Тростянецької громади, де окупанти найдовше розташовувалися. До цього часу перевірки відбувалися за заявками місцевих мешканців, підприємств та органів місцевого самоврядування.
Потреба в розмінуванні дуже велика. У Тростянецькій громаді деякі населені пункти мають настільки масштабне мінування в лісах та полях, що зараз проводиться так зване килимове розмінування цілих полів та лісовищ.
Найбільше мін знайдено в місті Тростянець, його околицях та населених пунктах Тростянецької громади. Багато мирних мешканців загинули на мінах і розтяжках уже після звільнення. Майже щодня хтось отримує травми або гине. У перший день після звільнення Тростянця місцеві бачили чоловіка, у якого на велосипеді був прив'язаний снаряд. Поміж населенням ходять чутки про цінні метали у снарядах. Живицький висловив занепокоєння, що ще певний період будуть спостерігатися вибухи гаражів внаслідок спроб розпиляти снаряди, щоб дістати нібито присутні там цінні метали.
На запитання про стан доріг Живицький пояснив, що дороги, побудовані останні два роки, витримали танки та залишилися практично неушкодженими. Однак сільські дороги Конотопського району, де росіяни їздили між хатами, не були розраховані на такі навантаження. Близько 2 тисяч одиниць бронетехніки пройшло там, тому від доріг нічого не залишилося — вони виглядають як перепахане поле без асфальту. Зараз їх грейдерують, посипають щебнем, рівняють, роблять проїзними, а далі буде капітальний ремонт.
Є також підірвані мости в області, що є складнішою задачею. Проводиться ремонт, встановлюються понтонні та інші переправи.
Щодо відновлення зв'язку, електроенергії та газу, Живицький похвалив роботу комунальників. Гуманітарна допомога налагоджена. Він жартував, що комунальники протягом 30 років накопичували сили, щоб розпочати дуже активну роботу з початком війни.
Під час окупації вони проводили ремонтні роботи під обстрілами. Електрики виявилися найбільш відчайдушними людьми. На жаль, серед працівників комунальних служб є застрелені, ті, хто підірвався на міні, та важкопоранені.
Щодо впливу окупації на посівну кампанію та економіку регіону, Живицький повідомив, що посівна розпочалася у повному обсягу, окрім смуги вздовж кордону. Деякі великі корпорації, як-от «Кернел» (найбільший експортер соняшникової олії), відмовляються засівати землю. Живицький розповів про роботу з ними та меншими фермерами. Місцеві фермери вже звикли до ситуації, їм не так страшно, тому адміністрація прагне, щоб земля була засіяна місцевими фермерами.
Відновлення економіки — одне з перших питань. Живицький організував регулярні зустрічі: по понеділках з аграріями, по вівторках з банками, по середах із середнім бізнесом, по п'ятницях із великим бізнесом. Голова правління «Ощадбанку» приїжджав обговорювати кредитування. Вже близько півмільярда гривень прийнято заявок на кредитування від аграріїв. Це досить серйозні кошти. На щастя, у більшості фермерів уже були закуплені посівний матеріал, паливо та засоби для обробки, що полегшує ситуацію.