Отець Роман, настоятель Олександро-Невського храму в селі Гребениківка на Сумщині, став свідком російської окупації одного з найбільш вразливих місць України. Село розташоване всього за 35 кілометрів від російського кордону, і саме тому стало місцем, де російські військові розташувалися на довгий час.
Перші дні окупації
До 10 березня 2022 року в селі не було російських військ. Гребениківка — це тупикове село, звідти немає прямого виходу до російського кордону. Однак коли російські військові почали відступати з інших позицій, вони опинилися саме тут, оскільки село стало для них своєрідною пасткою.
Як тільки окупанти увійшли до населеного пункту, вони почали систематичні обшуки житлових будинків у пошуках зброї. Священик припускає, що хтось із місцевих видав адреси мисливців, які мали вогнепальну зброю. Окупанти методично обходили будинки, шукаючи рушниці та інші озброєння.
Отець Роман став свідком однієї з таких операцій. Рано вранку, коли він сидів удома і снідав, він помітив розвідувальну групу, яка оточила його хату. Військові в броні та касках з кулеметами підійшли до його будинку, позаду них їхав БТР. На городі біля його дому лежав снайпер з гвинтівкою. Священик молився, сподіваючись, що його духовний сан убереже від розстрілу. Через кілька хвилин окупанти пішли далі — вони шукали когось іншого. Пізніше з'ясувалося, що вони розшукували людину, яка мала рушницю, але вона жила трохи далі від священика.
Арешти та зникнення
У результаті обшуків окупанти знайшли зброю у кількох місцевих жителів і арештували їх. Серед затриманих був Олексій Винниченко, старosta села. Всього було арештовано четирьох чоловіків. З полону повернулися лише двоє. Старосту так і не повернули. Його документи згодом знайшли розірваними в іншому селі. Донині невідомо, живий він чи ні.
Грабежі та дивовижна поведінка окупантів
Перше, що зробили російські військові після входження до села, — пограбували місцеві магазини. Вони виселяли людей з кращих будинків, грабували їх і розташовувалися там самі. З погребів вивозили все, що знаходили. Один випадок особливо вразив священика: у однієї бабусі окупанти винесли навіть пилотяг і блендер.
Отець Роман назвав цих військових «дикунами». На його думку, вони вперше в житті побачили асфальт, централізоване водопостачання та туалети в приватних будинках. За його словами, деякі з них розповідали, що витиралися снігом. Коли буряти розташувалися на городі біля одного з будинків, вони почали справляти природні потреби навкруги, незважаючи на те, що господар запропонував їм надворний туалет. Священик описує це як щось із жартів, але з гіркою іронією.
Різні типи окупантів
Отець Роман помітив суттєву різницю між різними групами російських військових. Перші, хто прийшов до села, були контрактники та терміновики, набрані з віддалених регіонів Росії. Вони були дикі та неотесані. Однак розвідувальні групи складалися з професійних військових, які мали хороше озброєння та розуміли, що робили. Допоміжні військові, які тягали ящики з припасами, приходили в розірваних чоботах. Вони забирали у місцевих трусики та взуття, щоб якось одягнутися. Весь одяг вивозили з села.
Окупанти говорили місцевим: «Так, як ви живете, то ми так не живемо. Нам, щоб так жити, то це треба 20-30 років не їсти і не пити, щоб ось так обставити хату і все зробити. Ми вам заздримо». Для них село було відкриттям — вони вперше в житті побачили, що в приватних будинках є унітази.
Відносини з командуванням
Коли окупанти бачили священика, вони ховали автомати та очі, вітаючись з ним. Їхній командир виступав перед військовими і казав, що вбив кількох своїх за мародерство в магазинах. Однак отець Роман не вірить цьому твердженню. Командир намагався переконати місцевих, що російські військові — це їхні браття, але священик не сприймав такі слова серйозно.
Отець Роман свідомо уникав зустрічей з окупантами, побоюючись, що його сфотографують і напишуть, ніби він допомагав їм, коригував вогонь або робив щось подібне. Однак коли він ходив по селу і причащав людей, російські військові стріляли з «Градів» дуже добре. Вони ходили по всіх будинках, вибивали скло в магазинах.
Зв'язок із зовнішнім світом
Після того як окупанти зруйнували всі електромережі, село залишилося без світла, зв'язку та інтернету. Отець Роман став єдиною людиною, яка мала можливість спілкуватися зі світом. Він використовував свою машину як розетку для зарядки телефону. Сигнал мобільного зв'язку ловився на вершині дзвіниці церкви, прямо під дзвоном. Місцеві жителі приходили до священика і просили: «Розкажіть нам новини із дзвіниці, що там чутно, що видно?». Більшість людей не мали можливості зарядити телефон, а у багатьох його взагалі не було. Ті, хто мав генератори, заряджали телефони від них і слухали радіо.
Проблеми з водопостачанням та газом
Окупанти перебили газогін, тому кілька днів газу не було. Централізоване водопостачання було не у всіх. Багато людей мали колодязі та скважини, але без електрики насоси не качали воду. Біля церкви був відкритий колодязь, де люди могли набрати води, але згодом туди влучила куля, і скважина вийшла з ладу.
Трагедія з хлібом
У селі жила подружня пара, Анатолій та Олена, які тримали магазин. На своїй машині «Нива» вони возили хліб із Сум для місцевих жителів. Вони домовилися з російським командуванням, яке дозволило їм привозити продукти. Щодня вони розвозили хліб по сусідніх селах. Одного дня, 16 або 17 березня, вони знову виїхали, завантажили повну машину хліба, але російські солдати їх розстріляли. Чоловіка вбили на місці. Жінка отримала п'ять куль у грудну клітку, наразі вона проходить реабілітацію.
Знищення та розграбування при відступі
Коли окупанти готувалися до відступу, вони грабували все, що бачили, залишаючи за собою безлад. Телефони, ноутбуки — забирали все. Багато речей просто розбивали. Заряджали телефони від генератора і побили всі телефони, які знайшли. Вони свідомо знищували техніку, щоб місцеві не могли передавати інформацію про їхнє розташування.
Отець Роман передавав дані територіальній обороні. Місцеві з ТО дзвонили йому, і він розповідав все, що бачив. Однак під час окупації він боявся робити це з дзвіниці, оскільки всюди були снайпери. Дзвіниця не мала стін, і звідти було видно всюди, тому священик міг стати легкою мішенню. Замість цього він іноді виходив на город, рахував окупантів і передавав інформацію про те, де вони розташовані.
Масивна артилерія при відступі
Коли російські військові відступали, отець Роман бачив з вікна свого будинку шість 150-міліметрових пушок, два самохідні артилерійські установки (САУ), реактивні системи залпового вогню «Ураган» та «Смерч», «Гради», близько 30-40 танків і приблизно стільки ж БТРів. Вони просто стріляли куди завгодно, використовуючи все озброєння, яке мали.