На території табору для військовополонених на західній Україні журналісти познайомилися з Зухраддіном Юлдошевим, узбеком, якого російські силовики змусили підписати військовий контракт під загрозою кримінального переслідування. Його доля — типовий приклад масової практики, коли Москва залучає нелегальних мігрантів із країн Центральної Азії до участі в бойових діях. Деяких затримують під час облав і погрожують їм судовим переслідуванням, інші йдуть воювати добровільно, сподіваючись отримати російське громадянство та грошові винагороди.
Нині громадяни Узбекистану, Таджикистану та Шрі-Ланки складають найбільшу групу іноземців у таборах військовополонених. Попри те, що Російська Федерація активно вербує таких осіб до своїх збройних сил, вона не поспішає повертати їх з полону.
Зухраддін Юлдошев уже два місяці перебуває в таборі. У своєму блокноті з логотипом Червоного Хреста він записує думки узбецькою мовою — про тугу за рідним містом Бухара, за дружиною та чотирма неповнолітніми дітьми. За його словами, на передовій він провів лише два дні, після чого здався українським військовим.
«Я прибув на територію України 18 вересня цього року. Досі чекаю на відповідь від посольства. Хочу повернутися додому. Навіть якщо мене посадять, я готовий до будь-чого, але лише б бути вдома», — розповідає полонений.
Професійна пастка замість роботи
На початку 2025 року Юлдошев шукав роботу в Росії через інтернет і намагався влаштуватися водієм. Однак оголошення виявилося прикриттям: замість цивільної посади його доставили до військової частини в Оренбурзі. Усвідомивши, що потрапив у пастку, він втік. Пізніше він знайшов нову роботу в Казані, працюючи з гіпсокартоном. Коли він звернувся до оформлення необхідних документів, йому повідомили, що він перебуває в розшуку й йому загрожує 18 років ув'язнення.
«У мене не було вибору. Я телефонував до посольства, але ніхто не брав трубку — просто гудки, і все. Тоді я підписав контракт», — розповідає Юлдошев.
У Москві він вдруге спробував втекти й дістатися до посольства, але це не вдалося. Його завантажили в автобус, повезли обхідним маршрутом і доставили до Ростова, звідки його одразу перекинули в Донецьку область.
Роль витратного матеріалу
На передовій Зухраддіну не дали жодного конкретного завдання. Його функція зводилася до того, щоб йти позаду російського військовослужбовця, з яким його поставили в пару. Російський боєць ставився до нього з презирством, називав образливими словами та вказував неправильні маршрути. Юлдошев навіть був близький до того, щоб вистрілити в нього.
На фронті узбек швидко зрозумів, яку роль російська армія відводить іноземцям. Він не розглядався як повноцінний солдат, а як витратний матеріал, якого можна кинути вперед для розвідки позицій українських оборонців. Під час першого й останнього бойового виходу його використали саме так: його відправили вперед без чіткого завдання, щоб перевірити, де розташовані українські позиції. Коли на нього напали п'ять українських дронів, російський командир наказав йому бігти, але сам російський дрон розвернувся й полетів назад, залишивши Юлдошева без прикриття. Тоді один із українських дронів «моргнув» — це був сигнал до припинення вогню, і узбек опинився в полоні.
З відео в соцмережах про Зухраддіна дізнався його брат Мухріддін. Він намагається повернути брата додому, оскільки переконаний, що в Росії того чекає смерть за здачу в полон та публічні критичні висловлювання на адресу країни.
«Ми просимо українську сторону не передавати його Росії. Ми сподіваємося, що наша країна зможе його повернути. Ми зробили все можливе — звернулися до ООН, Червоного Хреста, Міністерства юстиції України, консультувалися з українським адвокатом. Якщо Зухраддіна відправлять до Росії, його просто знищать. За здачу в полон йому загрожує від 10 до 15 років тюрми, а потім його знову відправлять на фронт. Для нього це буде кінець», — говорить Мухріддін Юлдошев.
Масова вербування під тиском
У Росії силовики проводять нічні облави в хостелах і гуртожитках, масово затримуючи мігрантів. Спочатку їм погрожують кримінальним переслідуванням, потім пропонують піти воювати, обіцяючи високі грошові виплати та швидке отримання російського паспорта.
Зухраддіну обіцяли 3 млн 100 тис. рублів (близько 1 млн 409 тис. гривень) за підписання контракту впродовж місяця. Однак він навіть не впевнений, чи внесли його реквізити. «Я можу читати російською, але нічого не розумію. Навіть якби ці гроші мені надійшли, я б їх віддав командиру, лише б повернутися в Узбекистан до сім'ї», — каже військовополонений.
Попри активну вербування нових найманців, Москва не поспішає повертати іноземців з полону чи розшукувати зниклих безвісти. За даними проєкту «Хочу жити» при Головному управлінні розвідки Міністерства оборони України, на боці Росії воюють понад 18 тисяч іноземців — це лише ті, кого вдалося ідентифікувати. Найбільше громадян походять з Узбекистану, Таджикистану та Шрі-Ланки.
У таборі для військовополонених журналісти зустріли шріланкійця, який не зміг пояснити, як опинився в російській армії, оскільки не розуміє ні російської, ні англійської мови. Двадцятирічний таджик розповів, що йому відомо лише про «конфлікт», але він не розуміє суті війни.
Законодавство Узбекистану та Таджикистану передбачає покарання від 10 до 20 років за найманство в армії іншої держави. Журналісти звернулися до посольств цих країн в Україні з проханням прокоментувати ситуацію. Через місяць вони так і не отримали відповіді щодо готовності урядів повертати своїх громадян з полону.
Натомість українська сторона виявляє готовність до переговорів. Представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Петро Яценко заявив: «Ми готові обговорювати умови їхнього повернення. Деякі уряди проявляли інтерес, і були успішні випадки, але ми очікуємо на більш широкий інтерес. Важливо розуміти, що військовополонені утримуються за кошти українських платників податків, хоча вони й працюють».
Зухраддін готовий повертатися лише на батьківщину, оскільки переконаний, що в Росії його чекає розправа. «Це не наша війна. Загалом, її просто треба зупинити. Я б сказав узбекам, таджикам, киргизам, казахам: якщо росіяни погрожують тюрмою, краще сидіть там», — розповідає полонений.