Тетяна залишила своє село на Херсонщині наприкінці березня разом з донькою. Вона викладала англійську мову в школі Нововоронцовки, розташованій на південній частині селища. Школа, де вона працювала, була влучена ракетою — другий поверх повністю пошкоджений. Тепер вона не знає, чи збережеться її робота взагалі.
Нововоронцовка перебуває в так званій «сірій зоні». Російські військові не займали селище, але постійно обстрілюють його здалеку. Снаряди влучають у житлові будинки, по всій території селища. До початку повномасштабної агресії тут проживало багато людей, але з початком інтенсивних обстрілів населення почало масово виїжджати. Деякі мешканці залишаються й досі.
Евакуація була організована централізовано. Селищна громада розповсюдила оголошення про те, що наступного дня на вокзалі будуть автобуси для вивезення матерів з дітьми. Всього було сім автобусів. Тетяна вирішила виїхати через дочку, сподіваючись, що це необхідно військовим для проведення операцій. Їй обіцяли, що евакуація триватиме лише два-три дні. Вона зібралася саме на такий період. Разом з нею в автобусі їхали інші жінки та діти з селища — люди, які стали для неї близькими за ці місяці розлуки.
27 березня Тетяна та її донька прибули до школи у Кривому Розі. Ті два-три дні розтягнулися на кілька місяців. Щодня вона живе з надією отримати дозвіл повернутися, але його так і не дають. Бойові дії стають все жорстокішими.
В Нововоронцовці сталися трагічні випадки. Двоє молодих людей загинули, потрапивши під нездетоновані снаряди прямо на вулицях селища. Один з них навчався в школі, де працювала Тетяна. Жінку вбило біля військкомату. Російські військові активно скидають касетні боєприпаси. Недавно влучили в дитяче відділення лікарні. Сусідка Тетяни по кімнаті Наталя втратила дім — снаряд влучив у її хату, вибили всі вікна, пошкодили веранду. У сусідів знесло дах, загинув собака. На городі впав ще один снаряд, який не розірвався.
Чоловіка одного з мешканців вбило, коли він вийшов на вулицю в момент початку обстрілу. Іншого чоловіка поранено — його доправили в реанімацію до Кривого Рогу з пошкодженим оком та ногами. Медики борються за його життя.
Фактично половина селища зруйнована. Хата Тетяни залишилася цілою, оскільки вона розташована в північній частині Нововоронцовки, на межі з селом Мар'янське Дніпропетровської області. Але й туди долітають снаряди. Коли обстрілювали Мар'янське, вибухи були настільки потужними, що в хаті Тетяни відкрилися всі двері й вікна, зникло електрику. Звук був такий, що здавалося, ніби вибух відбувається прямо біля входу. Раніше Нововоронцовка та Гаврилівка утворювали один Нововоронцовський район. Тепер Гаврилівка окупована російськими військовими, які вивісили там російський прапор і змінюють все навколо.
Муж Тетяни та її син залишилися в селищі. Вони не хочуть виїжджати, кажучи, що не можуть покинути свою землю. Хтось повинен залишатися. Чоловік займається евакуацією людей, які тікають з окупованих російськими військовими територій. Довгий час росіяни не дозволяли їм евакуюватися в бік Нововоронцовки — вони змушували людей їхати лише в окуповані міста Херсон та Каховку, щоб потім вивезти їх через Крим. За словами Тетяни, це робиться для викрадання людей.
Чоловік Тетяни вивіз цілу родину з села Золота Балка, розташованого за 20 кілометрів від Нововоронцовки. Люди йшли пішки з маленькими дітьми, починаючи з четвертої години ранку, щоб російські військові їх не помітили. Вони дійшли до Осокорівки, де стоять російські позиції. Добрі люди допомогли їм пройти прихованими дорогами до Нововоронцовки, хоча це було небезпечно — російські військові мінують ці маршрути. Невідомо, де можна безпечно ходити, чи вдасться перебратися. Але родина дійшла пішки, і чоловік Тетяни забрав їх в машину. Діти були настільки виснажені, що заснули в автомобілі одразу після того, як сіли.
Коли чоловік привозить людей, Тетяна намагається з ним зустрітися, але не завжди це вдається. Кривий Ріг — довге місто, і іноді він приїжджає в протилежний кінець, тому вони не бачаться.
Напруга, в якій живе Тетяна, постійна. Вона ніколи не знає, що трапиться до вечора. Щовечора вона дзвонить чоловікові та синові, щоб переконатися, що все добре, що панує тиша. Але коли вона заходить в інтернет посеред ночі, ситуація змінюється — тиша порушується. Коли зв'язку немає, це взагалі стає нестерпним. Там же залишився її син, якому 23 роки. Розлука сім'ї дається їй дуже важко.
Син Тетяни працював у Нововоронцовці та планував виїхати за кордон. Він розрахувався з роботи та чекав на закордонний паспорт з Херсона. 6 березня він мав його отримати, але цього не сталося. Тепер у нього немає ні паспорта, ні роботи — він допомагає батькові. Але головне, щоб усі залишилися живі.
Ніхто не очікував, що почнеться те, що почалося. Але люди намагаються жити. Коли Тетяна дзвонить своїм близьким, вони розповідають, що вже навчилися розпізнавати звуки обстрілів і знають, коли можна вийти, а коли потрібно сидіти в укритті. Чоловік розповідав, що одного разу пив чай в дитячому садку, коли почалися обстріли. Він сказав: «О, «вихід», у мене ще сорок секунд». Тетяна закричала: «Ховайся, обстріли ж!» А він відповів: «40 секунд, я допиваю чай і заходжу в сховище». Він уже знає, скільки часу в нього є.
Зв'язок часто відсутній. Кожен день Тетяна просить чоловіка: як тільки буде тиша, хоч на один-два дні, забери мене. Але поки що їй доводиться чекати, оскільки ситуація тільки погіршується. Коли їй вдається додзвонитися, рідні кажуть, що повертатися неможливо, потрібно ще потерпіти. Вчора чоловік та син розповіли, що їм уже пропонували евакуюватися. Вони більше не заперечують, тому, ймовірно, будуть виїжджати — або пішки, або на автомобілі — до межі, де знаходиться Тетяна.