Журналісти видання «Слідство.Інфо» встановили раніше невідомі обставини перебування у Чорнобильській зоні відчуження російської 38-ї мотострілецької бригади та документально підтвердили вчинені нею військові злочини на території Київської та Житомирської областей.
Під час розслідування журналісти виявили написаний від руки список завдань окупантів, залишений у селі Поліське. Цей документ містив перелік операцій на 23 березня — за тиждень до звільнення регіону від російських військ. Порівнявши записи зі свідченнями місцевих жителів та українських військових, журналісти встановили, що більшість зазначених у списку злочинів були насправді здійснені. Крім того, видання ідентифікувало кількох ймовірних виконавців цих операцій.
Чорнобильська зона відчуження, утворена внаслідок аварії на атомній електростанції, потрапила під російську окупацію практично з перших днів повномасштабного вторгнення. Українські захисники звільнили ці території лише на початку квітня, тобто регіон перебував під контролем окупантів понад місяць.
Селище Поліське, розташоване за 16 кілометрів від українсько-білоруського кордону, стало однією з перших окупованих територій. Колись це був центр цілого адміністративного району з населенням понад 10 тисяч осіб, однак після катастрофи на ЧАЕС практично всіх мешканців евакуювали. Саме в цьому майже безлюдному селі російські військові розмістили свій штаб.
Після відступу окупантів українські захисники виявили в Поліському шеврон з написом «Витебская». Спочатку це могло натякати на білоруський військовий підрозділ, однак насправді цей знак належав російській 38-й окремій мотострілецькій бригаді з села Єкатеринославка Амурської області на Далекому Сході Росії. Назва «Витебская» залишилася з часів Другої світової війни, як і гвардійське звання, яке в Росії вважається ознакою елітності військового формування.
38-а бригада входить до складу 35-ї загальновійськової армії РФ, до якої також належить 64-а бригада з Хабаровська, відома в медіа як «бучанські кати». До цього розслідування місцезнаходження 38-ї бригади в Україні залишалося невизначеним. На початку квітня Сухопутні війська Збройних сил України опублікували фотографії спаленої техніки та обгорілого шеврона цього підрозділу, однак не уточнили локацію знищення.
Журналісти «Слідства.Інфо» отримали докази, які підтверджують, що принаймні у перший місяць війни ця бригада дислокувалася на території Зони відчуження на півночі Київської області.
Знайдений у Поліському список завдань на 23 березня дозволяє відтворити порядок денний окупантів та встановити, де вони перебували та які саме операції здійснювали.
Першим пунктом завдань значилося мінування мосту через річку Уж та самого селища Поліське. Журналісти встановили, що цей міст дійсно був підірваний.
Третій пункт списку стосувався села Радча Житомирської області, розташованого за три кілометри від українсько-білоруського кордону. Це село перебувало в окупації з перших днів вторгнення.
П'ятим завданням значилася доставка інсуліну в село Мар'янівка, розташоване за 10 кілометрів від Поліського. Ймовірно, ліки були потрібні місцевим мешканцям, хворим на цукровий діабет. Однак у результаті авіаудару по цьому селу в перші дні війни загинули щонайменше четверо цивільних осіб.
Шостим пунктом згадувалося село Тараси, розташоване поблизу Поліського та недалеко від села Мотійки Народицької громади.
Серед завдань на цей день також значилися обстріли як Збройних сил України, так і мирних населених пунктів. Дев'ятим пунктом записано було: «Ввести в практику стрельбу из БМП для тренировки». Наступний пункт передбачав: «ЗСУ тоже тренировать, вести беспокоящий огонь с запасных позиций». Так званий «беспокоящий огонь» — це обстріли, спрямовані не на ураження конкретної цілі, а на здійснення психологічного тиску.
Передостанній пункт містив завдання: «Народичи обстрелять». Народичі — центр громади на Житомирщині, розташований за 20 кілометрів від Поліського.
Про частоту обстрілів Народицької громади та входять до неї сіл розповів керівник Народицької селищної військової адміністрації Олег Ярмолюк. За його словами, територія зазнавала мінометних обстрілів, артилерійських ударів з використанням реактивних систем залпового вогню та авіаційних атак з гелікоптерів, які працювали досить ефективно до прибуття українських військових, здатних завдавати їм контрударів.
Ярмолюк повідомив, що в сусідньому селі Селець у результаті обстрілів у другій половині березня загинула одна людина, а інша згодом померла у лікарні. На його думку, артилерійські удари могли йти саме з території Поліського. Він описав траєкторію вогню як таку, що йшла не по прямій лінії, а під кутом, що вказує на походження з Поліської зони.
На той же день, 23 березня, коли окупанти планували обстріляти Народичі, снаряди прилетіли у село Залісся Народицької громади, розташоване за 13 кілометрів від Поліського. Того дня жертв не було.
Українські захисники також підтвердили, що з території Поліського окупанти здійснювали обстріли. Військовий з позивним «Чех» розповів журналістам: «Звідси могли доставати САУшки їхні майже до Іванкова і 100% діставали вони до Овруча, Базар, Народичів. Стояли вони, перезаряджали тут «Гради», потім виїжджали на край Поліського на поле. Звідти вони вже тулили по Житомирщині, сюди в сторону Іванкова».
Разом зі списком завдань журналісти отримали перелік російських військовослужбовців, які можуть бути причетні до виконання цих операцій. За документом, ці окупанти входили до підрозділу зв'язку. Видання ідентифікувало щонайменше п'ятьох осіб із цього списку.
Одним із них є старший прапорщик і старший технік роти Сонін Володимир Миколайович, якому нині 35 років. Журналісти знайшли його старе фото в соціальній мережі «Однокласники» та за допомогою сторінок дружини окупанта встановили його новіший вигляд.
Іншим ідентифікованим військовослужбовцем є Грогуленко Євген Миколайович, сержант і командир лінійно-кабельного відділення. Він народився у квітні 1977 року. Журналісти знайшли його фото десятирічної давнини в мережі «Однокласники».
За допомогою онлайн-бази Russian War Criminals видання встановило дані про капітана і помічника начальника зв'язку Березуцького Сергія Валеріївича. Він народився 6 січня 1989 року і родом із села Красногвардійське Ставропольського краю. Журналісти знайшли його фото в соціальних мережах.
Чоловік на фото, як і Березуцький, походить з Красногвардійського та, ймовірно, служить у Амурській області, де базується 38-а бригада. Як і Березуцький, він має звання капітана. Син цього чоловіка представляв на змаганнях село Єкатеринославку, де дислокується згаданий підрозділ, та фотографувався у військовій формі батька з гвардійським значком, який можуть носити лише військові гвардійських підрозділів.
За допомогою бази Russian War Criminals журналісти ідентифікували ще кількох окупантів 38-ї бригади. Це 28-річний сержант і інструктор відділення зв'язку Кирило Канаєв з міста Кізел Пермської області та 42-річний прапорщик Олександр Небураковський з села Березівка Амурської області.
Після відступу 38-ї бригади з Київщини вона зазнала значних втрат і на Харківщині. У червні медіа повідомляли про серйозні втрати 35-ї армії РФ, насамперед 38-ї та 64-ї бригад. Цю інформацію підтвердив керівник Офісу Президента України Андрій Єрмак. Нинішнє місцезнаходження та стан цього підрозділу залишаються невідомими.