Прикордонні села Сумщини щодня стають мішенями російської артилерії. Багато з них спорожніли через окупацію на початку повномасштабної війни та постійні обстріли, однак ті, хто залишився, продовжують вести господарство та намагаються врятувати врожай, хоча живуть у постійному страху перед новим наступом.
Журналісти відвідали село Іскрисківщина, розташоване за кілометр від російського кордону, яке регулярно піддається обстрілам. Там вдалося дізнатися, як місцеві жителі оговтуються після 40-денної окупації та як справляються з наслідками постійних артилерійських ударів.
Дорожна інфраструктура в цій місцевості значно пошкоджена — деякі дороги просто не існують, інші перекриті через близькість до ворога. У сусідніх селах досі трапляються перебої з електроенергією. Іскрисківщина практично спустіла. Місцевий магазин залишається єдиним місцем, де можна зустріти людей. Жінки, які там торгують, розповідають, що до 24 лютого в селі проживало понад 600 осіб, але зараз половина населення виїхала.
Хоча село було деокуповане кілька місяців тому, обстріли не припиняються. Під час розмови журналістів з місцевими жінками раптово почувся свист, і всіх попросили сховатися, оскільки припустили, що почався обстріл з російської території. Однак через кілька хвилин виявилося, що це не боєприпаси — місцевий півень навчився видавати звуки, схожі на свист снарядів, і тепер постійно лякає селян.
Зелень навколо приховує масштаби руйнувань від ворожих снарядів. Постраждали не лише житлові будинки, але й місцеве фермерське господарство, склади та елеватор. З квітня до червня панувало відносне затишшя, хоча громаду й обстрілювали, але два місяці тому російські військові значно посилили артилерійські удари.
На початку липня окупанти повністю зруйнували Іскрисківщинське професійно-технічне училище, де до війни навчалися близько 200 студентів. Заклад готував трактористів, кухарів, кондитерів, працівників сільськогосподарської сфери та водіїв. Зараз від нього залишилися лише руїни — перекриття перебиті, частина стін обвалилася, внутрішнє обладнання вигоріло. За словами місцевих, на навчальному полігоні для тракторів довго торчала нерозірвана міна окупантів, поки вибухотехніки не приїхали та не ліквідували її.
Місцевий мешканець Михайло погодився показати журналістам наслідки російських обстрілів. Біля ферми видна глибока вирва від снаряду. Михайло розповідає, що сюди влучила російська міна, яка пошкодила електричний стовп. На тому ж полі видно кілька інших слідів від недавніх попадань.
Сам Михайло пережив прямий обстріл. Він розповідає, що тоді випасав худобу: «Я ганяв корів якраз отут на виході з села. У мене було два бички. Я хотів їх загнати. Майже над головою пролетіло, я впав на землю. Було страшно». До 24 лютого село жило звичайним життям. Роботи було небагато, здебільшого люди влаштовувалися в училищі та на сільськогосподарських підприємствах. Михайло утримував чимале господарство — корів, птицю, мав земельну ділянку. Але з початком війни все змінилося, адже ніхто не очікував російського нападу.
«Ну просто мені не вірилося, як може так статися, що Росія нападе. Я не вірив ніколи», — говорить чоловік. Його родина важко переживала вторгнення — через постійні обстріли його онука сильно стресувала. «Внучка моя плакала від вибухів. Не плакала, а вила бідна», — ділиться він. Зараз його діти в безпечному місці — виїхали вглиб країни.
Михайло змінив своє ставлення до «сусідів», хоча в Росії мешкає його сестра. Він розповідає про розмову з нею: «У мене сестра живе в Тулі. Потім мені телефонує і говорить: «Що у вас таке?» Я говорю: «Як що? Ваші росіяни на нас напали». Говорить: «Не може бути. У вас там якась операція йде». Кажу: «Люда, нас бомблять. Летять снаряди». Говорить: «Не може бути». І зв'язок зник». З тих пір вони не спілкуються, хоча Михайло хотів би поговорити з сестрою. «У першу чергу запитав би: «Чому ви до нас прийшли?». Ми хотіли мирно жити», — каже він.
Недавно, за його словами, російські військові прорвалися через кордон. «Чутно було автоматні та кулеметні черги. Зупинили. Оце як вертоліт летів, то був взагалі жах — він майже зайшов на територію Іскрисківщини і почав пускати ракети», — розповідає Михайло. Люди досі ховаються по підвалах. «Це нестерпно», — зітхає він, додаючи, що досі боїться повторного наступу окупантів.
Хоча активних бойових дій поруч із селом немає, ворог регулярно обстрілює Іскрисківщину з мінометів та артилерії. Обстріли можуть розпочатися навіть під час доставки гуманітарної допомоги. «Тут ось хліб привозили. Привезли хліб увечері, літає дрон. Тільки хліб роздали, десь через пів години пішло», — розповідає Михайло. Місцеві кажуть, що в лісосмузі за полями вже окупанти, але побачити їх складно, адже вони добре замасковані.
Російські військові активно перешкоджають збору врожаю. Михайло розповідає, що разом з односельцями ходив ближче до кордону забирати сіно, і тоді росіяни їх не обстрілювали. Однак вони завдають серйозної шкоди сільському господарству. 31 липня окупанти обстріляли сусіднє село Павлівка та спалили там близько 25 гектарів поля з пшеницею. «Щоб ми були голодні, а вони були ситі. Така логіка. Вони ж продають. Наше продали вже, а тепер хочуть, щоб ми були голодні», — вважає Михайло.
Кілька днів до приїзду журналістів росіяни обстріляли місцевий елеватор за селом. «Вони обстріляли у нас тік. Там, де за селом у нас склад. Такий був обстріл! Я корову з припону вийняв, вона як побіжить, я впав на коліна. Такі вибухи були страшні. Це моторошно. І там тік той побили, отаке там побите все там. Зараз ремонт триває. Я думаю, вони не зупиняться», — розповідає чоловік.
Про обстріли полів розповідають і військові, які відповідають за оборону Іскрисківщини та навколишніх територій. Павло, один з них, говорить, що росіяни намагаються не лише знищити врожай, але й перешкодити його збору. «Намагаються вибивати техніку. Все, що причетне до збору врожаю. У Рижівці (село за кілька кілометрів від Іскрисківщини) було — там місцевого фермера вбило (вони мали свої комбайни). Вони попалили їм трактори, щоб затягнути наш збір врожаю», — розповідає військовий.
Попри все, жнива на прикордонні Сумщини продовжуються. Коли журналісти виїжджали з Іскрисківщини, дорогою бачили вантажівки, заповнені зерном. Один з водіїв розповідає, що зараз збирають врожай пшениці. Іноді для того, щоб забрати зерно, доводиться заїжджати на поля, де відстань до російського кордону менше кілометра. Водій зізнається, що працювати в таких умовах дійсно страшно.