На початку російської агресії села Новий та Старий Биків на Чернігівщині, розділені річкою Супій, опинилися під контролем окупантів. У перші дні вторгнення російські солдати розстріляли кількох цивільних у Старому Бикові, а потім почали систематично ловити місцевих жителів. Захоплених людей вивозили до Нового Бикова, де утримували у підвалах житлових будинків.
Середину лютого 2022 року 25-річна Вікторія Андруша, яка працювала вчителькою математики, виїхала з Броварів до батьків у Старий Биків, щоб переховуватися від обстрілів. Разом з родиною вона провела перший місяць окупації, ховаючись на подвір'ї. 25 березня до їхнього будинку постукали російські військові.
Мати Вікторії Катерина Андріївна згадує той день: спочатку прийшло троє солдатів, які шукали зброю, обшукали хату й горище, а потім пішли. Однак через 15 хвилин вони повернулися з людиною в чорному одязі, яку жінка розпізнала як співробітника ФСБ. Військові провели ретельний обшук і вимагали документи. Під час обшуку вони забрали телефон Вікторії та виявили повідомлення до її сестри Ірини.
Повідомлення містило інформацію про те, що до хати заїхав БТР. За домовленістю сестри одразу видаляли такі повідомлення, але через поганий зв'язок воно залишилося у телефоні. Російські військові інтерпретували це як доказ передачі інформації про переміщення російської техніки українським військовим. Вони вивели матір з кімнати та поставили батька на коліна.
Катерина Андріївна пригадує останні хвилини перед викраденням дочки: дівчина вийшла вдягнена, попросила носки, наділа чорну шубку та угги матері, поцілувала її і попросила передати прощання батькові. Кілька днів сім'я не знала, де знаходиться Вікторія. Російські військові залякували сусідів, тому рідні не могли обмінюватися інформацією з місцевими про можливе місце перебування дівчини.
28 березня російські військові повернулися вже за матір'ю. Вони наказали їй говорити російською мовою, велили вдягти теплий одяг. Катерину зв'язали очі полотенцем, обмотали скотчем і забрали. Чоловіка залишили вдома, але потім у нього стріляли.
Жінку відвезли до Нового Бикова, де перевозили з одного підвалу в інший. Врешті-решт її помістили у підвалі котельні, де утримували багатьох місцевих полонених. Російські військові вимагали від неї зізнання, що вона ходила по селу, збирала інформацію, передавала дочці, а та передавала далі.
Кілька днів Катерина сиділа у сирому підвалі зі зв'язаними очима. Один з військових погрожував їй насильством, коли вона попросила зняти пов'язку. Він також звинувачував її в убивстві його друзів, а коли вона заперечувала, звинувачував дочку. Катерина наполягала, що її дочка нікому нічого поганого не робила.
Поки матір утримували у Новому Бикові, батько Вікторії Микола залишався вдома, де російські військові знущалися над ним. Вони поставили його на коліна та допитували про співпрацю з ЗСУ. Коли він скаржився на болі в ногах, йому дали табуретку, але потім військовий почав погрожувати йому пістолетом, кажучи, що розстріляє його як свиню. Він двічі натискав на спусок — перший раз промахнувся, другий раз зарядив пістолет прямо біля вуха Миколи.
31 березня Катерина Андріївна повернулася додому. Журналісти показали їй фотографії військових, які стояли у Новому Бикові у березні. Це була 12 128 військова частина 21-ої окремої гвардійської мотострілецької бригади. Жінка впізнала одного з військових, який приходив першого дня до їхнього будинку. Це Анвар Ірісханов з міста Хасав'юрт Республіки Дагестан. Він був одягнений у чорну військову форму, виходив з матір'ю на подвір'я, питав про приміщення, заходив у сарай.
Російські військові залишили мітку кажана на стінах місцевого туалету — символ, який використовує військова розвідка Росії. Батько Вікторії розповідає, що російські військові не дозволяли на них дивитися і наказували опустити очі. Під час утримання Миколи на колінах один з військових сидів на гойдалці на подвір'ї, витяг якусь пігулку, поклав під язик і сказав, що йому байдуже, що його в Росії ніхто не чекає, що його мати — алкоголічка, батька немає, а Путін їх забув.
Рідні довго розшукували Вікторію. Сестра Ірина розповідає, що вони написали у Facebook, телефонували в лікарні, морги, звертались до людей у своєму та сусідніх селах. Від колишніх полонених, яких повернули за обміном, стало відомо, що дівчину вивезли до Росії. Останній раз її бачили у Курську, куди привезли з полону в Україні.
Жінка подзвонила сім'ї і описала одяг Вікторії. Навіть мати не знала цих деталей, оскільки то був не її одяг. Коли Катерина підтвердила, що це була її дочка, сім'я зрозуміла, що Вікторія в полоні. Хлопці, які вийшли з полону, розповідали, що пам'ятають учительку з Броварів, яка не йде на поступки, розмовляє українською мовою. Вони казали, що не кожен чоловік може так поводитися — духом і характером, як вона там тримається.
Рідні досі не знають, де зараз знаходиться Вікторія, оскільки від неї більше не було новин. Однак вони сподіваються, що скоро побачать її вдома.