Від першого дня російського вторгнення багато українських міст організували Територіальну оборону як частину Збройних сил. Проте захист населених пунктів здійснювали не лише військовослужбовці, а й цивільні добровольці. На Сумщині таку роль взяло на себе Сумське угруповання добровольців — найбільший батальйон добровольців у регіоні чисельністю близько 900 осіб. За словами його членів, саме вони організували оборону міста, коли правоохоронні органи та військові частини залишили територію, і в результаті змогли відстояти Суми від окупантів та забезпечити громадський порядок.
Про перші дні боїв та нинішні виклики, з якими стикаються захисники, розповідали командир роти Артем, його заступник Едуард та начальник штабу Максим.
Початок мобілізації та перші дії
Війна почалася 24 лютого. Уже о 10-й годині ранку російські військові з'явилися на в'їзді до Сум. До 4-ї години дня місцеві чекали, чи буде опір, але Збройні сили, СБУ та прокуратура залишили регіон. О 4-й годині російські солдати увійшли до міста парадним маршем, хоча, як зазначив один з добровольців, їх не зустріли з квітами.
Уже наступного дня військкомат відчинив двері, і зброю отримували всі охочі. Люди приходили, брали боєкомплети та автомати. Набоїв було менше, ніж вогнепальної зброї. 26 лютого почалася організована мобілізація добровольців. Коли кількість захисників зросла, з'явилася впевненість, що щось можна змінити.
Добровольці створили мобільні групи по чотирьох-п'яти осіб у кожній, всі були озброєні. Вони знайшли гранати, захопили у російських військ вантажівку «Урал» з боєприпасами, отримали гранатомети та почали виганяти окупантів з міста.
Основні завдання та організація оборони
Командир роти займався виїздами реагування на повідомлення від мешканців. Грабежів було небагато, здебільшого люди повідомляли про підозрілих осіб. Російські солдати часто були необстріляні, як і самі добровольці, але останні мали перевагу — вони знали місцевість, знали, куди входити та звідки виходити, тоді як окупанти плутали напрямки, їхні машини ламалися та відставали.
Після того як російські військові почали відступати, добровольці наздоганяли їх уздовж всієї лінії кордону. Друга рота захопила значну кількість техніки у противника — два БТРи, кілька вантажівок «КАМАЗ» та «Урал», а також танк Т-90, який згодом передали батальйону «Азов». Добровольці виконували свої обов'язки сумлінно, захищаючи свої будинки та сім'ї.
Один з командирів зазначив, що в цивільному житті займався зовсім іншою діяльністю і не планував служити в армії, але зрозумів, що не може залишатися осторонь, коли ворог увійшов до його рідного міста. Якщо б окупанти залишилися, це було б свавіллям.
Евакуація та людські втрати
Коли російські ракети почали падати на місто, частина населення почала евакуюватися. Чоловіки вивозили свої сім'ї, багато чоловічого населення також покидало Суми. Кількість добровольців коливалася — деякі вивозили родини, інші хворіли або виїжджали в безпечніші місця. За словами одного з командирів, група могла зменшитися з 70 осіб до 40-50 за одну ніч. Це було природним явищем під час війни, і всі розуміли можливі наслідки.
Перші прямі зіткнення з противником
7 березня російські ракети завдали удару по одному з житлових районів Сум на Роменській вулиці, унаслідок чого загинули понад 20 осіб. Наступного ранку добровольці затримали двох російських військовослужбовців — капітана та підполковника, артилеристів, які приїхали в Суми за два дні до початку вторгнення.
Інформація про них надійшла від місцевих жителів. Сусід повідомив, що на п'ятому поверсі його будинку, де раніше ніхто не курив, раптом з'явилися двоє людей, які палили на балконі та розмовляли російською мовою. Добровольці затримали цих осіб, оскільки ніхто інший не міг це зробити — ні Збройні сили, ні територіальна оборона не були присутні в місті.
Всього добровольці затримали 12 російських військовослужбовців. Половина з них була готова здатися СБУ для подальшого слідства, але нікуди їх везти не було. Коли їх роззули, виявилося, що у них немає п'ят, шкарпеток та іншого необхідного. Вони проморозили ноги, вони були мокрі від перебування на вулиці протягом доби. Від них йшов неприємний запах.
Під час одного з боїв російського солдата поранили, але місцеві жителі його підібрали. Йому було 20 років. Вони перев'язали його рани, дали відпочити, а наступного ранку привели до добровольців. Коли російські військові почали відступати, молоді солдати строкової служби, віком 19-20 років, плакали, благаючи своїх командирів вивести їх з міста. Вони були в шоці від того, що почали отримувати. Всі втекли, залишивши техніку.
Проблеми з екіпіруванням та імпровізація
На початку боїв добровольці були одягнені в цивільний одяг, у них не було військової форми. Ветерани АТО, які служили в підрозділі, були більш-менш екіпіровані тим, що залишилося їм з попередніх боїв. Вони навчали інших, підказували та розповідали про тактику.
Ветерани з Луганської та Донецької областей надавали добровольцям координати своїх схованок. Добровольці відкопували вибухівку, підривали мости, забирали фугаси та закладали їх на дорогах. Вони паяли детонатори, шукали інформацію в інтернеті. Ніхто з них не був професійним військовим, сапером чи інженером.
Уся техніка, якою вони користувалися, була трофейною. На позиціях стояв танк Т-90, яких в Україні всього 15 одиниць. Вони мали БТРи на шасі КАМАЗа з 30-мм гарматою. Добровольці не віддавали цю техніку нікому, поки з Бахмута не приїхали військовослужбовці, яким вона була потрібна. Тоді добровольці передали їм усю техніку, яка могла їхати своїм ходом, заправлену паливом, розуміючи, що ситуація там критична. Після цього обстановка в Сумах стала спокійнішою.
На запитання, як вдалося «вкрасти» танк у російського військовослужбовця, командир відповів лаконічно: «Мовчки». Один з добровольців пояснив, що під час адреналіну люди не розуміють, що саме вони роблять. Є бажання звільнити землю, і ти просто берешся за справу, не замислюючись над деталями.
Страх та невизначеність
На початку війни у добровольців не було часу на роздуми про можливі наслідки. Вони отримували виклики та виїжджали. На дорогах лежали спалені вантажівки ГАЗ-66, спалені танки, трупи російських військовослужбовців. Один з командирів описав жахливу картину — по кордону стояли берці з торчащими кістками, які тягли собаки.
Перший місяць був сповнений невизначеності. Коли добровольці дивилися новини, вони бачили, що танки наближаються до Києва. Вони розуміли, що якщо столиця під такою загрозою, то що буде з ними? Суми були оточені з усіх боків, відрізані від решти території. Їм пощастило, що російські військові йшли транзитом через місто, оскільки їхною головною метою був Київ. Але коли добровольці почали їх атакувати, результат виявився несподіваним. Окупанти перестали входити до міста, почали його об'їжджати. Потім їх почали бити на околицях, і вони змінили маршрути. Врешті-решт вони почали захоплювати цивільних як заручників, щоб об'їхати Суми, зупиняючи цивільні автомобілі.
Один з добровольців зазначив, що якби російські військові увійшли до міста, йому довелося б йти в партизани. Залишатися було неможливо — це був би квиток в один бік. Інший командир сказав, що якщо окупанти зайдуть у місто, вони піддуть до лісу. У них у лісі були викопані схованки та побудовані бліндажі, тому навіть у разі оточення міста було куди піти. Але він вважав, що вони навіть не дадуть противнику можливості увійти до міста.
Служба на кордоні та матеріальні проблеми
Добровольці організували підрозділ, який постійно несе службу на кордоні. Цей батальйон створювали троє командирів, і він складається з семи екіпажів мобільних груп. Вони постійно служать, але не отримують за це жодної оплати. Паливо для автомобілів вони купують за власні кошти. Міська влада надає їм соціальну допомогу в розмірі 6500 гривень на місяць. За ці гроші вони заправляють машини, їдять на кордон у складі мобільних груп та захищають його. На 16 машин їм виділяють 90 літрів дизелю та 90 літрів бензину на тиждень. Але всі машини дизельні, а бензин йде на бензопили.
Командир зазначив, що 6500 гривень на місяць — це сума, яка не може мотивувати людей ризикувати життям щодня протягом півроку. Ентузіазм рано чи пізно закінчується. Уже півроку служби, і він не розуміє, що з цього вийде. Добровольців заганяють у такі рамки, що вони мають нести службу, ходити на навчання, але роботи немає. 6500 гривень ніяк не вистачає на життя, для сім'ї це ні про що.
Заступник командира сказав, що йому соромно йти геть. Якщо він піде, це покаже поганий приклад іншим, і люди почнуть слідувати його прикладу. У нього бувають думки про це, але він розуміє, що якщо не вони, то хто ж буде це робити? Він зазначив, що генерали намагалися виїхати за кордон, поліція спочатку залишила місто, але тепер повернулася. На постах стоять добровольці та поліцейські на посилення. Але поліцейський отримує 60 тисяч гривень зарплати, а добровольці — 6500. Поліцейський запитує, чим він відрізняється від добровольця? Командир також каже йому, що о 11-й вечора він має піти, а о 5-й ранку заступити, оскільки вночі ситуація напружена та небезпечна. А добровольці стоять весь час. Заступник командира говорить їм терпіти, щось зміниться. Вони прийшли сюди не за гроші.
Начальник штабу розповів, що у нього троє дітей. Він міг би виїхати за кордон без перешкод, але залишився. У батальйоні багато людей, у яких двоє-троє дітей, які також не виїхали. Вони захищають не депутатів чи поліцію, вони захищають свої сім'ї.
Людські втрати та відтік добровольців
Кількість добровольців значно зменшилася через проблеми з зарплатою. З підрозділу рідко хто йде додому. Як правило, люди переходять до Збройних сил, у елітні підрозділи, десантно-штурмові батальйони. Багато хто повертається з пораненнями, і людей ховають щодня.
Командир зазначив, що вони розуміють, що не є Збройними силами України, але вони так само розмовляють з міською владою. Влада розуміє, що вся надія не на Збройні сили, які територіально відповідають за межі Сум, а на найбільш численні добробати.
Початково фінансові питання взагалі не виникали. Всі добровольці стояли три місяці, і ніхто не сказав жодного слова про гроші. Але коли поліція повернулася, вона почала отримувати по 100 тисяч гривень зарплати з премійними. Звичайно, це заїло добровольців. Зараз поліція настільки себе дискредитувала в місті, що коли добровольці ходять у військовій формі, поліцейські опускають очі в підлогу. Тому що ніхто з них не був тут, коли це було потрібно. Ті люди, які мали захищати місто, просто все кинули та поїхали. Спочатку всі говорили, що Суми здані, всі поїхали, місто буде здано. Але те, що вулиця повстала, взяла та зламала склади, взяла автомати та відбила місто — це велика заслуга простих людей.
Візія перемоги
Для добровольців перемога означає вигнати ворога до кордону 2013 року, де знаходиться їхній Крим. Командир сказав, що хочеться забрати Крим, оскільки Крим — це їхня територія. Нецікаво літати в Туреччину на відпочинок, коли можна поїхати в Крим, у Ялту чи Форос. Все це було раніше, але люди якось не цінували це. Ніхто не вкладав гроші в розвиток інфраструктури. Це була помилка.