Журналісти «Слідства.Інфо» вирушили до Дептівки, невеликого села на межі Чернігівської та Сумської областей, щоб розібратися з історією місцевого священника, якого затримали за підозрою у співпраці з російськими окупантами. Дорога туди виявилася складною: розбиті польові дороги, якими раніше їздила сільськогосподарська техніка, та лісові шляхи, які за дощу перетворюються на болота. Місцеві розповідають, що такі дороги залишили російські військові, які вторглися у село наприкінці лютого та використовували їх для проїзду важкої техніки через навколишні ліси.
Пів року минуло з моменту звільнення Дептівки від окупації, однак відремонтувати вдалося лише одну дорогу — на Конотоп. Розмовляти з місцевими мешканцями про священника виявилося непростим завданням. Багато хто боїться помсти з боку церковника, тому охочіше розповідають про злочини російських військових.
На початку серпня поліція затримала священника церкви російського патріархату за підозрою у пропаганді ворожої ідеології, виправданні дій країни-агресорки та підтримці окупації українських територій. Крім того, він допомагав окупаційній армії, передаючи їй матеріальні ресурси — за словами місцевих, їжу та паливо.
З'ясувалося, що це отець Олександр Бойко, який служив у Дептівській церкві. Чоловік мав проблеми із законом і раніше — його судили за крадіжки та незаконну вирубку лісу. 20 вересня у Конотопському міськрайонному суді мало відбутися засідання у його справі, але його перенесли. На засіданні не з'явилися обидва прокурори — один був у відпустці, причини відсутності іншого суддя не зазначила. Олександр Бойко прийшов з адвокатом, але розмовляти з журналістами не захотів, сказавши, що вперше чує про звинувачення у колабораціонізмі. «Я — церковна людина», — відповів він та пішов геть. Адвокат теж говорити про справу відмовився.
У селі про отця Олександра говорять неохоче. Місцеві кажуть, що зараз до церкви Різдва Богородиці призначено іншого священника, який приїздить на службу із сусіднього села переважно на свята. Решту часу храм стоїть порожній та зачинений. Про нового «батюшку» відгукуються схвально — він згадує на проповідях про українських воїнів, допомагає військовим та має проукраїнську позицію. Сама церква — стара дерев'яна будівля — виглядає занедбано, а на табличці із інформацією про храм досі помітні отвори від ворожих куль.
Під час окупації село пережило жахливі моменти. Одна з місцевих жінок, пані Тетяна, розповідає, що окупанти влаштували стрілянину, пошкодивши стіни її будинку та шифер на даху. Дірки у стінах вона позаклеювала скотчем, а у шифері позадула монтажною піною. Росіяни стріляли так, що страшно було вийти з подвірʼя. На околицях села, де майже ніхто уже не мешкає, окупанти спалили будинки. Застрелили одного з місцевих мешканців — 32-річного Володимира, який ішов додому. Хоч чоловік і встиг підняти руки, але налякався і побіг, тож окупанти його розстріляли. Місцеві кажуть, що загиблий усім допомагав, був сумирним і нікого й ніколи не ображав.
Крім будинку Тетяни, того дня окупанти постріляли й місцеву церкву. Коли журналісти розпитують про отця Олександра, жінка під запис говорити відмовляється, але її співрозмовниця, яка попросила не називати своє імʼя, розповідає, що отець ніколи не вирізнявся проукраїнською позицією. «Чула від тих, хто ходив до церкви, що він і до великої війни часто згадував про те, що Росія — наш великий друг. А вже як війна почалася, то й поготів — переконував не противитися і прийняти все як є», — каже жінка. За її словами, той підгодовував окупантів у хрестильні в церкві та міг навіть надавати їм притулок. «Вони постійно тут крутилися, аж було лячно виглядати на вулицю», — пригадує вона.
Більшість мешканців Дептівки, щойно чують питання про священника, відмовляються говорити. «Він — священник, не мені його судити», — каже одна з них, відвертаючись і прямуючи геть. Місцева підприємиця Катерина, яка тримає велику рогату худобу, птицю та має невеликий парк сільськогосподарської техніки, теж переважно мовчить про отця Олександра. «А що про нього сказати? Краще вже нічого», — додає вона.
Однак чоловіки на території господарства виявляються більш говірливими. Вони розповідають, що місцевий «батюшка» мав кримінальне минуле. «Нібито в тюрмі у нього було прізвисько «Фломастер». Як його змогли після таких пригод висвятити в отці — загадка», — каже один із них. За їхніми словами, той і досі, схоже, має звʼязки з кримінальними колами — коли торік отця затримали за незаконне вирубування лісу, той швидко вирішив питання і відбувся лише штрафом.
Марія, дружина місцевого дяка, який служив у церкві разом із отцем, погоджується розповісти про отця Олександра. Їхній будинок розташований на околиці села, неподалік від вʼїзду до Дептівки, тож усі «принади» окупації родина відчула на собі. Хоча будинок і не постраждав, але танки та техніка росіян проїздили повз. «Ми чули танки, вони так гарчали, це був жах», — пригадує вона. Бувало, як їздили колони російської техніки, то їх супроводжували літаки та гелікоптери.
Марія розповідає, що спочатку російські військові зайшли до села та нікого не кривдили. Вони облаштували в одній із покинутих хат на вʼїзді опорний пункт, натягли туди матраців і зробили позицію для снайперів. «Боялися, що наші військові можуть сюди зайти, а це був би єдиний шлях», — каже жінка. Однак коли відбулася ротація, інші окупанти поводилися вже не так сумирно. «Кулі летіли так, що ми навіть до будинку не заходили. Втекли в поле і там сховалися у болоті. Ото кулі летять, а ми там лежимо і молимося, аби то швидше закінчилося», — розповідає вона.
Марія каже, що все село обʼєдналося проти окупантів — люди допомагали одне одному продуктами чи просто по господарству. Оскільки у селі був звʼязок, хоч і поганий, то передавали односельцям дані про пересування російських військових, аби не потрапити під ворожий вогонь. «Люди ховалися всі, бо вже передавали, що танки їдуть. Росіяни кого бачили, в того й стріляли», — ділиться вона.
Та схоже, отця Олександра це не стосувалося. Жінка розповідає, що той на своїй автівці проводив росіян стежками навколо села. Й до повномасштабного вторгнення мав проросійську позицію. «Треба любити Росію. Без Росії ми — ніхто», — цитує одну із його проповідей Марія. За її словами, вже як прийшли російські солдати до села, то отець Бойко казав, що «прийшов російський Іван, і він виведе звідси всіх нацистів та бандерівців, поставить всіх на місце». «А мій чоловік каже: так а де тут нацисти, бандерівці? Батюшка, що ви таке балакаєте», — пригадує Марія й зітхає.
На запитання про те, як її чоловік, який працював із батюшкою, ставився до відверто проросійської позиції отця, Марія похмуро відповідає: «Та погано ставився». Вона розповідає, що до них уже приїздили прокурори та багато годин опитували про діяльність отця Бойка. «Не хочеться нічого особливо балакати, бо це все даремно. Він собі ходить і сміється, і нічого йому не буде», — розповідає вона. Й додає: «Ми вже боїмося, що прийдуть його дружки і хто зна що буде», — каже жінка й трохи нервово ковтає.
Наступне засідання призначили на 17 жовтня, та мешканці Дептівки, де раніше була парафія отця Олександра, не надто вірять у те, що його покарають. «Якщо прокурори не зʼявилися на суд, то про що ми можемо говорити?», — питає Марія. Вона розповідає, що від селян на суд ніхто не поїде. «Немає правди», — зітхає жінка.