Під час окупації Харківської області російські військові розгорнули масштабну операцію з вербування, індоктринації та вивезення українських дітей. Протягом майже шести місяців окупації Росія послідовно реалізовувала програму, спрямовану на переформатування свідомості молодого покоління та зміну демографічного складу окупованих територій.
Куп'янськ, розташований за 50 кілометрів від російського кордону, став одним із головних центрів цієї діяльності. Саме там окупанти створили адміністративний центр, звідки розповсюджували російські навчальні матеріали для українських школярів і публікували сотні пропагандистських матеріалів із залученням дітей. Журналістське розслідування «Слідство.Інфо» разом із правозахисниками задокументувало механізми, за допомогою яких Росія готувала українських дітей до військового використання.
Процес мілітаризації починався з раннього віку. На початку липня партія «Єдина Росія» відкрила у Куп'янську дитячий дозвільний центр, де учні молодших класів малювали російські символи та писали гасла про єдність з Росією. Святкування Дня захисту дітей супроводжувалося фотосесіями малюків на фоні військової техніки та поруч з окупаційними військовослужбовцями.


Російські окупанти активно використовували спортивні заходи як платформу для пропаганди. На відміну від звичайних дитячих змагань, ці заходи мали чітко виражений військовий характер. Дітей навчали стріляти, поєднуючи фізичну активність з військовою підготовкою.
Підготовка до навчального року супроводжувалася завезенням російських підручників. Серед документів, які окупанти самі публікували у своїх матеріалах, були підручники з літератури для першого та десятого класів. Десятикласники мали вивчати виключно творчість російських авторів, а першокласники — російські приказки та фольклор.

Пропаганда набирала інтенсивності на спеціалізованих заняттях. Після початку повномасштабного вторгнення Росія запровадила позакласну програму під назвою «Разговор о важном». За офіційним описанням російського міністерства освіти, метою цих занять було донести до учнів цілі так званої спеціальної військової операції, переконати їх у тому, що жителі ДНР і ЛНР — це російські люди, які мають повернутися до Росії, та утвердити образ російських військових як героїв.
Шкільні уроки включали обговорення понять патріотизму та батьківщини, а учнів просили розповідати про те, чим вони пишаються в Росії та як хочуть служити їй. Такі заняття проводилися кожного понеділка у школах окупованих територій. За словами Катерини Рашевської, юристки Регіонального центру прав людини, навчальні плани передбачали конкретні теми для різних класів: «Герої спецоперації», «Крим, Херсон — це Росія», «Є така професія — батьківщину захищати» для старшокласників. Рашевська підкреслила, що десяти- та одинадцятикласники — це молоді люди, які незабаром мали б піти на фронт, тому такі уроки готували ґрунт для подальшої вербування до російських військових формувань.

Літом, коли Куп'янськ перебував під окупацією, деякі випускники отримали російські дипломи про закінчення школи.

Для організації навчального процесу окупанти вербували українських педагогів та завозили російських учителів. У червні місцеві викладачі з Куп'янська їздили до так званої ЛНР для отримання інструкцій на наступний навчальний рік, а деяких відправляли до Росії на курси підвищення кваліфікації.
Одним із членів делегації, яка їздила до ЛНР, був Роман Долгін, керівник відділу освіти міськради Куп'янська. Він разом з іншими працівниками освітньої сфери Харківської області отримував нову програму шкільної освіти. Згодом прокуратура Харківської області оголосила Долгіну про підозру у колабораціонізмі. Йому загрожує покарання у вигляді позбавлення волі на строк до десяти років.
Паралельно з вербуванням українських освітян на окуповані території масово завозили російських учителів. Правозахисники, які досліджують ці злочини, розповідають, що деяким викладачам пропонували значні матеріальні стимули. За словами Рашевської, окупанти намагалися привезти педагогів із віддалених регіонів Росії, пропонуючи їм зарплати понад 2 тисячі доларів США. Хоча деякі погодилися на такі умови, обсяг потреб на окупованих територіях виявився занадто великим. На момент звільнення навчальних закладів було у п'ять разів менше, ніж до вторгнення.
Окупанти не приховували своїх намірів щодо колонізації. Перший заступник міністра освіти Російської Федерації Олександр Бугаєв прямо заявив: «Наша головна задача — інтеграція у загальноросійський освітній простір усіх шкіл Харківської області».
Українські правозахисники розцінюють такі дії як складову геноциду. На їхню думку, політика Росії спрямована на знищення частини української національної групи. Рашевська пояснює механізм: спочатку завозять лікарів, потім учителів, потім правоохоронців і суддів. Згодом окупанти проводять референдуми, на яких голосують завезені росіяни, змінюючи демографічну структуру населення та викорінюючи українську ідентичність.

Процес депортації дітей розпочався з організації поїздок до Росії під виглядом екскурсій та оздоровлення. Старшокласники їздили до педагогічного університету Ярославля в рамках федерального проекту «Університетські профільні освітні зміни». Групи дітей шкільного віку вивозили у дитячі табори Краснодара.
Рашевська пояснює, чому батьки погоджувалися відправляти дітей: територія постійно піддавалася обстрілам, і батьки хотіли, щоб їхні діти хоч трохи відпочили від небезпеки. Однак у таборах у Росії та Криму відбувалася вербування, пропаганда та зустрічі з так званими героями спецоперації.
Поки діти перебували на «відпочинку», російська пропаганда розповсюджувала повідомлення про їхнє задоволення умовами перебування в Росії.
Однак після звільнення Куп'янська та інших міст Харківської області українськими військами Росія відмовилася повертати дітей. За інформацією Рашевської, деяких дітей навіть перевозили на територію Білорусі. Окупанти стверджували, що продовжили путівки дітям у односторонньому порядку, фактично викравши їх.
Після деокупації Харківщини українські сім'ї розпочали спроби повернути своїх дітей. Деяким це вдалося — 37 дітей повернулися на територію України в середині жовтня. Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій повідомило, що процес повернення був складним, але завершився успішно. Батьки проїхали довгий шлях через кілька європейських країн, щоб забрати своїх дітей.
Правозахисники розглядають ці злочини як докази геноциду. Рашевська пояснює, що дії, спрямовані на колонізацію території, мілітаризацію дітей та депортацію, можуть бути кваліфіковані як воєнні злочини та злочини проти людяності відповідно до Римського статуту. Для організацій, які досліджують геноцид, це свідчення спеціального умислу, доказ того, що Російська Федерація вчиняє ці злочини не випадково. Це не є наслідком збройного конфлікту, а результатом цілеспрямованої політики, спрямованої на повне або часткове знищення української національної групи.