Історія Анни Малиновської — це розповідь про те, як людина може зробити вибір, протилежний своїй родині. Сорокарічна жінка служить у Збройних силах України медиком, навчаючи бойових санітарів. Однак її родинні зв'язки розповідають зовсім іншу історію — про людей, які обрали бік окупантів.
Журналісти видання «Слідства.Інфо» вперше дізналися про Анну у серпні, коли опублікували розслідування про поліцейських із Херсонщини, які перейшли на сторону російських окупантів. Серед них був оперуповноважений Ростислав Малиновський — рідний брат Анни. Росіяни призначили його так званим заступником начальника управління карного розшуку. Після виходу матеріалу сама Анна зв'язалася з редакцією, заявивши, що не підтримує позицію брата. Проте журналісти виявили на її сторінці у російській соцмережі «Вконтакте» проросійський допис, що викликало питання щодо її справжніх переконань. Редакція вирішила детальніше розібратися в цій історії та розпитати жінку про її родину та ставлення до України.
Анна Малиновська походить із Бахмута Донецької області. У 2014 році під час так званої «русской весни» це місто на кілька місяців опинилося під окупацією, поки його не звільнили українські захисники. Нині росіяни вдруге намагаються захопити Бахмут — на його околицях тривають важкі бої. До лав Збройних сил України Анна приєдналася у 2017 році.
Проте її сім'я пішла зовсім іншим шляхом. Батько Анни, Олександр Малиновський, у 2014 році взяв зброю й вирішив воювати на боці проросійських найманців. За словами дочки, він брав участь у спаленні поліцейського відділку. Олександр залишався затятим прихильником «русского мира» до кінця свого життя. Цього літа він помер у Алчевську Луганської області, яка з 2014 року перебуває під російською окупацією. Анна дізналася про смерть батька випадково, із соцмереж.
Журналісти знайшли сторінку батька у російській соцмережі «Однокласники», де він був зареєстрований під псевдонімом «Дед Пахом». На початку липня на профілі з'явилося фото чоловіка на чорному тлі зі свічкою, а користувачі залишали коментарі «Царствие небесное». Профіль активно наповнювався з 2015 року дописами на підтримку Росії та псевдореспублік, а також сотнями особистих фотографій, включаючи знімки з бойових позицій.
Анна розповіла журналістам, що її батько у 2015 році отримав важке поранення — перелом хребта. Вона допомогла вивезти його в Росію на лікування. На сторінці «Деда Пахома» журналісти виявили десятки фотографій із Санкт-Петербурга. Схоже, батько Анни побував у петербурзькому офісі партії «ЛДПР» покійного Володимира Жириновського й отримав подарунки від цієї політичної сили. Нині сторінка залишається активною, і там поширюють дописи російської пропаганди. Імовірно, її веде дружина «Деда Пахома» — мати Анни, яка, за словами медикині, також є затятою прихильницею «русского мира».
Щодо пропагандистського допису, який журналісти виявили на сторінці Анни у 2016 році, вона розповіла, що не користується цією сторінкою вже багато років. Раніше вона працювала медсестрою у лікарні Бахмута. Під час розмови зі «Слідством.Інфо» Анна не змогла пригадати, чому опублікувала той допис. З її слів, на такий вчинок могла спонукати ситуація з батьками, яких вона намагалася вивести з тимчасово окупованої території Донеччини. Таким чином, вона, мовляв, хотіла втертися до них у довіру.
Анна не приховує своїх сумнівних родинних зв'язків, але наголошує, що батьків, як і дітей, не обирають. «Я знала, що він зі зброєю в руках. Знала, що він робив», — зізнається вона.
Рідний брат Анни, Ростислав, має спільного з нею батька, але іншу матір. За інформацією Служби безпеки України, під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну Ростислав перейшов на бік окупантів. Сорокашістирічний чоловік майже все своє життя пропрацював у карному розшуку в Херсоні, який нині тимчасово окупували росіяни.
Анна розповідає, що батько розійшовся з матір'ю Ростислава близько 40 років тому, після чого його мати переїхала до Херсона. Відтоді брат мешкає у цьому місті. «У Херсоні він закінчив загальноосвітню школу, потім школу міліції і весь час, з 98-го, я знаю, що він служить у поліції», — каже вона.
Анна не часто контактувала з братом — вони зідзвонювалися лише кілька разів на рік. З моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну вона спілкувалася з Ростиславом двічі. 25 лютого вона дзвонила йому з пропозицією евакуації: «Давай, ми тебе заберемо і заберемо родину: дружину, доньку». Однак брат відмовився, сказавши, що не буде від'їжджати. У квітні Анна вдруге намагалася вмовити його виїхати з окупованого Херсона, але чоловік знов відмовився.
Зі слів Анни, її брат не хотів евакуюватися, бо не вміє робити нічого, окрім як служити в поліції. «Він мені сказав: «Ким я буду працювати, охоронцем? Я, крім того, як бути в кримінальному розшуку, нічого не вмію робити». Я кажу: «Тобі не треба, ти вже на пенсію заробив». Він 30 років служить і весь час на одному місці», — розповіла медикиня.
Анна запевняє, що про співпрацю брата з окупантами дізналася саме з розслідування «Слідства.Інфо». На її думку, якщо він не робитиме «нічого кримінального», то йому не загрожуватиме покарання. «У випадку деокупації Херсона, якщо він нічого кримінального не зробив, припустимо, на очах у сім'ї не розстріляв людину тільки за те, що вона йшла у вишиванці, чи не здав людей, які були колишніми військовими, чи ще щось. У такому разі до нього ніяких запитань не буде», — вважає вона. Жінка переконана, що брат залишився працювати у поліції окупованого Херсона, так само як залишилися на робочих місцях рятівники або лікарі.
На запитання журналістів, як їй, попри проросійських родичів, вдалося зберегти проукраїнську позицію, Анна відповідає, що на формування її поглядів впливали не батьки, а дідусь, який виховував її з чотиримісячного віку. «Батько зі мною почав спілкуватися, вже коли мені було майже 16–18 років. До того часу вони з мамою зловживали алкоголем і я їм була не потрібна. Мене виховував мій дідусь — у нього завжди були проукраїнські погляди… І, знаєте, якесь «а може в Росію» у мене в голові не вкладалося, тому що мій дід нікуди не поїхав би», — каже Анна.
Бойова медикиня розповідає, що в Бахмуті з проукраїнською позицією — нелегко. «Коли я одягла форму Збройних сил України, перше, про що мене запитали люди, яких я все своє життя лікувала: «А что ты будешь делать, когда наши придут, «ДНР»?» — пригадує Малиновська.