Російські окупаційні сили захопили Херсон у березні 2022 року. Це став єдиним обласним центром, який російській армії вдалося утримати під час повномасштабного вторгнення в Україну. Протягом восьми місяців місто перебувало під контролем окупантів, поки 11 листопада українські військові не звільнили його.
Журналісти видання «Слідства.Інфо» приїхали до звільненого міста й розпитали місцевих жителів про їхній досвід під російською окупацією. Розповіді свідків розкривають систему переслідувань, яку запровадили окупаційні військові.
Переслідування за найменші прояви українськості
Місцеві мешканці розповідають, що російські військові викрадали людей за найрізноманітніші причини. Основними приводами для затримання були українська музика, спілкування українською мовою та підтримка Збройних сил України.
Катерина, одна з жительок Херсона, описує атмосферу страху, яка панувала в місті: «Вивозили за все. Навіть якщо випадково подивишся в очі російському військовому, якщо ваші погляди зустрінуться, то за це могли забрати документи. Це нелюди. Це тварини».
Росіяни облаштували катівні у будівлях, які раніше займали органи влади та правоохоронці — у будинку СБУ, обласній державній адміністрації та відділку поліції.
Алла, ще одна жителька міста, розповідає про випадок, коли російські військові знайшли на комп'ютері людини українську пісню «Ой у лузі червона калина» або іншу патріотичну композицію, яку та переглядала на YouTube. За це людину жорстоко побили. За її словами, чоловік казав, що прощався з життям. «Геноцид був. Справжній геноцид», — наголошує вона.
Викрадення на тижні й місяці
Російські військові затримували людей на різні терміни — від кількох днів до кількох місяців. Деяких викрадених херсонців досі не знайдено. За інформацією місцевих, частину полонених окупанти вивезли в окупований Крим.
Алла розповідає про свого брата, який зник місяць тому. Він займався ремонтом пральних машин і разом з напарником везли пралки клієнтам на мікроавтобусі, коли їх затримали російські військові. Про місцезнаходження обох чоловіків нічого невідомо.
«Знайомий був у катівні лише 5 днів. Це мало. Люди сидять місяцями, а про них досі нічого не знаємо. Є такі, про кого з початку війни не знаємо, де вони», — говорить вона.
Тортури та насильство
Російські військові цілеспрямовано викрадали голів об'єднань співвласників багатоквартирних будинків, оскільки ті мали інформацію про всіх мешканців.
Під час допитів окупанти застосовували електричний струм, жорстоко били затриманих. Місцеві свідки розповідають про випадки сексуального насильства.
Тетяна описує випадок з головою ОСББ, який просидів у катівні дванадцять днів разом зі своєю дружиною. «Жінку зґвалтували. Чоловіка ґвалтували та ще й електричним струмом катували. Після цього їх випустили, і вони три дні плакали. Витримати таке неможливо», — розповідає вона.
Місцеві жителі намагалися мінімізувати час перебування на вулиці, щоб не привертати увагу російських військових. Мар'яна згадує про підлітка, якого затримали на шістнадцять днів. Хлопця жорстоко побили — у нього були переломи ребер і численні синці на обличчі.
Партизан у собачій будці
Журналістам вдалося поговорити з одним із херсонських партизанів. Олексій (ім'я змінено) — поліцейський, його батько — тероборонівець. Сусіди видали обох чоловіків ФСБовцям.
Окупанти прибули до дому Олексія рано вранці, між сьомою та восьмою годиною. Олексій встиг сховати двох друзів у підвалі, а сам вийшов до військових. «Мене одразу не пустили додому. Провели обшук. Потім мене завели всередину. Там уже… Усі принади електрошоку по м'яких місцях», — розповідає він.
Сестра Олексія кілька разів телефонувала йому. Під час однієї розмови вона сказала, що батько чекає на нього. Окупанти захотіли затримати й батька, тому запропонували Олексію піти на зустріч. Однак чоловіку вдалося втекти від катів.
«Я почав бігти. Добре, що район знаю. Одна бабуся погодилася мене сховати. Я зрозумів, що далеко не втечу, бо був у капцях. Я просидів у собачій буді разом з собакою три-чотири години, а потім переліз в інший дім», — згадує Олексій.
Росіяни залякували його родичів, погрожуючи вивезти дітей до Краснодара, якщо ті не розповідять, де він. «Я телефонував до родичів. Росіяни залякували їх, казали, що заберуть дітей до Краснодара, якщо я не прийду. Я розумів, якщо я прийду, то ніхто живим не залишиться», — говорить він.
Наступного дня Олексій дізнався, що російські військові почали об'їжджати всі адреси, де він колись був. «До всіх родичів їздили. Щоб я прийшов. На третій день уже дійшли до знайомих. І жорстко. Виламували двері. Усе, що могли, з техніки виносили», — розповідає він.
Партизанська діяльність
Під час окупації Олексій слідкував за переміщенням російської техніки та живої сили. Він передавав зібрану інформацію українським військовим.
«Батько виїхав. Трохи оговтались. І продовжили працювати. Слідкували за переміщенням росіян, знаходили їхні бази та передавали інформацію на той бік — у СБУ, прикордонникам, колишньому керівнику», — каже він.
Олексій розповідає, що не всі поліцейські Херсона погодилися співпрацювати з окупантами. Місцеві знають імена тих, хто став колаборантом. Більшість зрадників втекли з міста у перші дні так званої евакуації.
Повернення окупантів
За словами місцевих, не всі прихильники «руського миру» залишили Херсон. Однак, за їхніми переконаннями, це тимчасово.
Одна з жительок міста розповідає про розмову з жінкою, яка сказала: «Ви рано радієте, ми ще повернемося». Але місцеві в це не вірять. «Сьогодні у нас у дворі зібрання. Будемо вирішувати, що з ними робити. Просити добровільно виїхати геть з України. На свої болота», — говорить вона.