Донецький Бахмут, де до початку повномасштабної агресії проживало понад 70 тисяч людей, нині населений лише близько 15 тисячами мешканців. Серед тих, хто вирішив не покидати місто, — пані Лариса, яка щодня виходить на роботу на центральний ринок, щоб заробити кошти на поїздку до сина, поваженого під час бойових дій.
Місто перебуває під постійним артилерійським та авіаційним обстрілом. Російські військові застосовують проти Бахмута всі доступні засоби ураження, включаючи кулеметний та автоматний вогонь на периферії. Попри це, комунальні служби продовжують функціонувати, деякі магазини працюють до 14:00, а на центральному ринку біля торгового центру «Астрон» діє стихійна торгівля.
На одній із торговельних точок цього майже безлюдного базару, який не працює з літа, пані Лариса розташувала контейнер із постільною білизною та рушниками. Вона залишається однією з небагатьох торговців, які ризикують виходити на роботу. «Я працюю тут і точка з сигаретами, більше нікого», — розповідає жінка. Навколо її ятки видно сліди від попадань снарядів в асфальт, але сам контейнер залишився неушкодженим.
Лариса продовжує приходити на ринок не лише заради заробітку. Вдома вся її енергія та увага спрямовані на чоловіка, який нещодавно перенесе інсульт. Однак найбільше її турбує доля сина. «Сина в мене поранило тут в Бахмуті, в Костянтинівці оперували, бо легені в нього пробило. Немає у мене грошей, оце виходжу працювати. Думаю, що хоч щось може отримаю та до сина поїду», — пояснює вона.
Зв'язок із сином розірваний. Коли його доставили до лікарні, він не мав при собі телефону. Лариса намагалася його розшукати й навіть наважилася евакуюватися з Бахмута, але лише для того, щоб дізнатися якусь інформацію про його стан. Виявилося, що з Костянтинівки його перевезли до Дніпра, а потім на Кіровоградщину.
Жінка звернулася до журналістів із проханням записати звернення до сина. «Синочок, рідненький! Я ж тебе люблю. Ну немає звʼязку. Чекай. Коли звʼязок буде, я з тобою зідзвонюся. Синочок… Рідненький… Я ж тебе ніколи не забувала…» — говорить вона крізь сльози. Її сина звати Володимир Гаріфулін.
Саме через розрив зв'язку з сином Лариса вирішила залишитися в місті. Вона вважає, що так Володимир принаймні знатиме, де її шукати. Разом із чоловіком вона мешкає в районі за річкою Бахмуткою, куди через інтенсивність обстрілів майже не наважуються їхати ні медики, ні волонтери, ні рятувальники.
Жінка не планує виїжджати з міста. Вона пояснює, що мости підірвані, дамба прострілюється, а її чоловік після інсульту практично не ходить. Під час розмови з журналістами довкола постійно чути звуки обстрілів. Лариса здригається від кожного звуку, але каже, що на ринку їй все одно спокійніше, ніж у районі, де вона живе, де обстріли ще інтенсивніші.
Постійні обстріли ускладнюють пошук їжі. Купити продукти практично неможливо, а гуманітарну допомогу роздають лише в центрі міста. «Ось я сьогодні взяла хлібчик, вдома закрутки є, варення. Ото його з гарячою водичкою розведу і хлібом… це і вся наша їжа», — говорить Лариса крізь сльози.
Несмотря на постійну небезпеку та дефіцит продуктів, жінка категорично відмовляється евакуюватися. «Ні, я виїжджати не буду, вже до останнього тут, що буде, те буде. Я Бахмут люблю. Я тут народилася. Я думаю, що все буде добре, наша армія сильна, я люблю Україну і знаю, що наша армія переможе», — заявляє вона. Лариса готова змиритися з вибухами, голодом та відсутністю зручностей, якщо це дасть їй змогу звʼязатися з сином або дізнатися про його стан.
Много мешканців Бахмута, як і пані Лариса, сподіваються, що їхнє місто не буде окуповане. Однак західні розвідувальні служби дають інші прогнози. Британська розвідка та Інститут ведення війни вважають, що Бахмут є наступною ціллю російської армії. Навколо міста росіяни концентрують основні сили, а експерти припускають, що частину військ, відведених з Херсона, також передислокують на цей напрямок.