Протягом восьми місяців російської окупації Снігурівки на Миколаївщині окупаційні сили проводили планомірні операції з викрадення та катування місцевих жителів. Звільнення міста Збройними силами України відбулося 10 листопада, після чого стали відомі деталі про масштаби злочинів, скоєних російськими військовими.
Жителі міста розповідають журналістам про систему, яку запровадили окупанти. Російські військові мали заздалегідь складені списки людей, призначених для викрадення та допитів. На початку окупації в цих переліках переважно були члени територіальної оборони, учасники АТО та військовослужбовці. Однак зі часом списки розширювалися, охоплюючи все більше цивільних осіб. На блокпостах окупанти користувалися цими документами, щоб перевіряти проїжджаючих і затримувати потрібних їм людей.
Перші дні окупації були позначені інтенсивними бомбардуваннями. 14 березня російська авіація скинула на місто чотири авіабомби, які знищили житлові будинки та військовий комісаріат. Місцеві жителі згадують, як після прибуття окупантів на вулицях залишилися сліди від гусениць танків, магазини були розграбовані, а дорожні знаки зігнуті. Російські військові почали проводити обшуки в приватних будинках, офіційно шукаючи так звані нацистські організації та зброю, хоча насправді вони розшукували конкретних людей зі своїх списків.
Катівні розташовувалися у кількох місцях міста. Голова Снігурівської міської військової адміністрації Іван Кухта підтвердив, що окупанти облаштували камери в будівлі районного відділку поліції, ресторану та місцевій адміністрації. Найбільш систематичні тортури проводилися саме у поліцейському відділку, який згодом був зруйнований. Свідчення закатованих людей наразі фіксуються відповідними органами.
Одна з найбільш шокуючих історій стосується викрадення дітей. П'ятнадцятирічна Настя розповідає, що російські військові забрали її та подругу 7 або 8 числа і вивезли до підвалу на елеваторі. Дівчат тримали без їжі та води протягом чотирьох днів. Солдати РФ допитували підлітків про місцезнаходження українських військових, погрожуючи повідрізати їм пальці, якщо ті не розповідять потрібну інформацію. Дівчата намагалися самостійно вибратися з полону, два дні виламуючи двері підвалу, поки їм нарешті не вдалося їх зламати.
Настя також розповідає про двох інших дівчат, викрадених окупантами, про місцезнаходження яких досі нічого невідомо. Крім того, вона не знає долі свого друга Віталія, якого російські військові побили за те, що він вивісив український прапор на вишці. Після цього половина будинку його бабусі на вулиці Шевченка була розстріляна.
Інший викрадений, Андрій Жердєв, був затриманий окупантами двічі: один раз на добу, другий раз на чотири дні. Його тримали в камері-одиночці, де він піддавався допитам п'ять разів на день з психологічними та фізичними впливами. Жердєв розповідає, що камери, де окупанти утримували викрадених людей, були переповнені. За його словами, коли він перебував у полоні чотири доби, всі камери були заповнені людьми. За чутками, в окремі дні там перебувало до сорока осіб. Жердєв чув, як російські військові допитували інших в'язнів, і це було неможливо не почути.
Деякі викрадені люди піддавалися тортурам протягом кількох днів поспіль без їжі та води. Один боєць територіальної оборони був настільки сильно побитий окупантами, що місцеві жителі знайшли його на мікрорайоні з серйозними травмами. Йому вдалося вижити завдяки допомозі місцевих, які приховували його вдома.
Окупанти залучали до своєї роботи місцевих колаборантів, які надавали інформацію про людей, яких слід викрасти. Андрій Жердєв впевнений, що саме місцеві колаборанти вказали на нього російським військовим, оскільки він фінансував територіальну оборону. Він вважає це помстою за те, що його син з початку війни допомагав захищати Снігурівку. Хоча Жердєв має особисті факти, які вказують на причетність конкретних людей, він не може їх назвати без документальних доказів або зізнання.
Протягом восьми місяців окупації у Снігурівці побували різні російські військові формування: бурятські підрозділи, кадирівці, військові з так званих ЛНР і ДНР, росгвардійці та омонівці з Тюмені. Голова військової адміністрації Іван Кухта зазначає, що керівні колаборанти втекли разом із російськими військовими під час звільнення міста. Однак у Снігурівці залишилося багато виконавців наказів окупаційної влади, які займали середні посади в структурі окупаційної адміністрації. Це люди, які безпосередньо організовували процеси, але не видавали наказів на їх проведення.
Наразі у Снігурівці працюють співробітники Національної поліції та Служби безпеки України, які займаються розслідуванням злочинів окупантів. Однак повернення мирних жителів у місто залишається небезпечним через велику кількість замінованих будівель, які російські військові залишили після себе. Точна кількість вбитих і зниклих безвісти у Снігурівці досі невідома.