Російські військові під час окупації Харківської області організували систему залякування місцевого населення. Особливо жорстоко вони поводилися з людьми, пов'язаними зі Збройними силами України та правоохоронними органами. Однією з таких місць став приватний будинок у селі Піски-Радьківські, де окупанти утримували полонених українських бійців.
Прокуратура Харківської області припускає, що саме в цьому селі російські військові катували військовополонених. Поруч із будинком, де відбувалися знущання, правоохоронці виявили тіло загиблого українського воїна. Свідки розповідали журналістам, що бачили, як до цієї будівлі привозили військових з мішками, натягнутими на голови.
Мешканці Пісків-Радьківських поділилися своїми спостереженнями про катівню, розташовану неподалік від Будинку культури. Російські військові займали кілька приватних домів у селі, залишених жителями, які евакуювалися від бойових дій.
Одна з місцевих жінок, Тетяна, разом зі своєю літньою матір'ю та дев'ятирічною донькою жила поруч із російськими військовими. За її словами, окупанти, серед яких були буряти, дагестанці та представники інших азійських народів, ставилися до них відносно нормально. Однак жінка чула жахливі звуки з сусіднього подвір'я.
«Тут утримували військовополонених. Привозили їх з мішками на головах, тримали якийсь час. Ми чули крики та звуки ударів. Російські військові говорили, що карають людей за мародерство за давнім козацьким звичаєм. Але хто саме був жертвою — ми не знали», — розповідає Тетяна. Коли привозили нових полонених, жінка закривала вікна та двері, щоб не чути того, що відбувалося.
За припущенням місцевих, одного з полонених російські військові забили до смерті. Його тіло закопали поруч із будинком, позначивши написом «Рядовой ВСУ». Житель села Валерій розповідає, що вони потім перепоховали бійця належним чином. Після звільнення села 24 вересня правоохоронці забрали останки для експертизи та ідентифікації.
Катівню довелося відвідати й колишньому військовому Іллі, який мешкає у селі. Окупанти схопили його у сусідньому селі Борова. Чоловік впевнений, що його видали місцеві жителі. «Вони точно знали, де шукати. Мої документи були сховані в різних місцях, але вони все знайшли — прапори України, символіку 92-ї бригади, де я служив», — говорить Ілля.
Чоловік отримав поранення на фронті, через яке майже втратив зір. Попри те, що він пояснював окупантам, що доглядає за матір'ю, яка практично не може рухатися самостійно, російські військові жорстоко його побили, зв'язали та забрали. У Боровій побиття було ще сильнішим — з мішком на голові та зв'язаними руками.
Пізніше того ж дня, після допиту, Іллю разом з кількома односельцями відпустили. Однак документи та особисті речі так і не повернули. «Забрали всі документи для оформлення інвалідності першої групи. Я їх зібрав, але не встиг подати. Тепер не знаю, як все це відновлювати», — скаржиться чоловік.
Російські військові систематично переслідували всіх, хто мав зв'язок зі Збройними силами або правоохоронними органами. Місцевий житель Анатолій розповідає, що окупанти прийшли до нього за кілька днів до звільнення села, дізнавшись, що його син служить в українській армії. «Я їм сказав, що сина не бачив 7 років. Вони взяли мене в коло, але я вже не боявся. Я їм сказав: якщо що, то не бийте, а одразу пристрельте. Я їм набрид, вони сказали, що я божевільний, і поїхали», — розповідає чоловік.
Коли Анатолій запитав у російських військових, хто про нього розповів, вони вказали на голову села — Віру Соловйову. За інформацією журналістів, Віра Олександрівна Соловйова прийшла у місцеву політику з «Партії регіонів». З 2015 року вона обіймала посаду сільської голови від проросійської партії «Відродження». За словами Анатолія, голова села втекла разом із сім'єю до Росії, ймовірно, до Бєлгородської області. «Тут було багато представників так званого «руського світу». Вони поїхали, і повітря стало чистішим», — каже чоловік.