Влітку цього року російські окупанти демонстративно затримали поліцейського Олександра Новацького у Херсоні. Хоча пропагандистські видання опублікували відео його затримання з гучними заголовками про викриття «диверсанта» та «шпиона», Росія досі не визнає, що утримує чоловіка у полоні — ні перед його родиною, ні перед офіційними органами.
Новацький обіймав посаду заступника начальника Головного управління Нацполіції Херсонщини, а останні два роки керував поліцією Високопілля. Саме його службовий статус, переконана мати чоловіка Вікторія Черниш, став причиною наполегливих пошуків його окупантами.
Російські сили неодноразово приходили до його дому. Під час першого візиту Олександр вистрибнув з вікна. Потім родина була змушена переїхати і чекати, поки загоїться рана, щоб мати змогу виїхати з міста, адже чоловіків на російських блокпостах роздягали для перевірки. На п'ятий раз його схопили на ринку біля сигаретного кіоску.
За розповіддю матері, Олександра оточили троє невідомих у цивільному одязі. Спалахнула бійка, до якої згодом приєдналися ще двоє військових зі зброєю. «Ударили його автоматом по голові — звʼязали і забрали. Це відбулося 14 липня. Того ж дня я пішла його шукати всюди і в комендатурі сказали, що я занадто рано кинулась», — розповідає Вікторія Черниш.
Знайти сина вдалося за кілька днів. Охоронець місцевого СІЗО на вулиці Теплоенергетиків, 3 підтвердив, що Новацький там перебуває. Однак матері так і не вдалося передати сину жодних речей — їй постійно говорили, що його вивезли на допит або «такого тут немає».
Два дні потому, 22 липня, російські військові привезли побитого Олександра до його квартири, де він жив з дружиною, сином і сліпою бабусею. Дружина з сином встигли виїхати з окупованого міста напередодні. Під час візиту сусіди забрали бабусю до себе.
Пізніше з'ясувалося, що протягом 1,5 години, коли бабусі не було у квартирі, російські окупанти знімали постановочне затримання Олександра Новацького. Вони внесли зброю та імітували роботу групи захоплення. Матеріал із цим відео розповсюджували російські пропагандистські медіа під заголовками «Задержанный в Херсоне диверсант оказался полицейским» та «Конец украинского подполья: в Херсонской области силовики отлавливают шпионов пачками».
На записі видно, як чоловіка кладуть на підлогу під прицілом автоматів, оглядають квартиру та нібито знаходять у шухлядах зброю у чохлах та камери відеоспостереження. Російська сторона стверджує, що Новацький встановлював по місту камери спостереження та з телефону міг відстежувати пересування російської військової техніки, передаючи інформацію до СБУ.
Мати категорично заперечує ці звинувачення. «Це ж сфабриковано все. Він, бачте, навіть коли відповідає їм на відео, то каже «Я так понимаю», тобто що змушували казати, те і казав. А та зброя. У нього тільки пістолет його табельний був, він же поліцейський, а про решту сусіди ще говорили, що це вони туди до вас вудочки різні носять», — пригадує Вікторія Черниш.
Наразі Росія не підтверджує перебування Олександра у полоні. Навіть після гучного затримання окупанти не повідомляли матері місцезнаходження сина. Коли Вікторія дізнавалася від звільнених людей, які сиділи з Олександром, про місце його ув'язнення, російські органи все одно заперечували цю інформацію як під час особистих спроб передати сину речі, так і в офіційних запитах.
Дружина та мати звернулися за допомогою до міжнародних організацій та українського Координаційного центру з питань поводження з військовополоненими. Центр відповів: «Олександра Новацького включено у реєстр Національного інформаційного бюро, однак перебування зазначеного військовослужбовця у полоні держави-агресора не підтверджено російською стороною та Міжнародним комітетом Червоного Хреста».
Згідно з інформацією родини, Олександр нині перебуває у СІЗО № 1 в окупованому Сімферополі. Про це рідним розповів Василь Буба, колишній військовий, який з кінця липня до початку вересня просидів із Новацьким в одній камері.
«Його ще в Херсоні нормально так пресонули. Він прийшов до нас у камеру вже не сильно здоровий. Ну потім відійшов правда трошки. Годували нас не дуже, солена рапа тільки була, то бувало, що тільки хліб і чай їли», — розповідає Василь Буба.
Буба розповідає, що російські окупанти затримали його вдома у селі Чонгар на Херсонщині, запідозривши у співпраці із ЗСУ. Спершу його возили по катівнях області, а потім посадили до сімферопольського СІЗО № 1. У ізоляторі затриманих систематично били. «Якщо щось комусь не подобається, то ми могли «отримати». Могли зайти в камеру просто вдарити, якщо почули щось не те, або якщо йде ранкова «перезмінка» цих вертухаїв і ти десь не так став, то теж міг отримати по ногах, по нирках, по спині або шокером», — розповідає чоловік.
Наприкінці серпня Василя змусили підписати документ про нібито готовність співпрацювати з російськими окупантами та пообіцяли відпустити. «Я так зрозумів зі слів слідчих, що я вже старий сильно, то їм не потрібний», — каже він.
На момент його звільнення з СІЗО у Криму 2 вересня цього року, лише на їхньому поверсі ізолятора перебували понад 50 людей — як чоловіків, так і жінок. Точна кількість українців та українок, яких росіяни викрали та незаконно утримують у Криму чи Росії, нині залишається невідомою.