Сергія Ковальського, колишнього учасника антитерористичної операції, затримали росіяни біля його будинку в окупованому Херсоні. Його катували електричним струмом, вивезли спочатку в СІЗО Криму, а потім до московського слідчого ізолятора «Лефортово». Російські окупанти звинувачують його у «міжнародному тероризмі» за статтею 361 Кримінального кодексу РФ, що передбачає від 10 до 20 років позбавлення волі.
Про його долю розповідають мати Ірина Ковальська та цивільна дружина Олександра Шаталова, які намагаються добитися його повернення.
Під час окупації Херсона родина Ковальського не жила вдома — це було надто небезпечно. Вже в перші дні російської окупації окупанти отримали списки з адресами та контактами колишніх військовослужбовців і тих, хто захищав Україну. Сергій розумів ризик, однак останні роки займався фермерством і не брав участі у військових діях, тому сподівався уникнути проблем.
За словами матері, під час окупації Сергій допомагав пораненим українським захисникам евакуюватися на контрольовану Україною територію. «Коли наших солдатів розбили на лівому березі і багато військових застрягло в очереті, Сергій якось знайшов човен, забрав їх. Людей 15 привіз, і ми їх переховували: одягали, годували та відправляли на підконтрольну територію», — розповідає Ірина.
Сам Ковальський наполегливо відмовився залишати окупований город, і вся його родина залишилася разом з ним. «Ми залишилися тут разом із ним, ми його сім'я, ми підтримували його як могли, допомагали. Було дуже страшно, але ми молились, сподівались та вірили. 3 серпня його взяли. І почалося пекло», — згадує мати.
Дружина Олександра не була присутня при затриманні. Вона поїхала до батьків, але через кілька годин туди привезли Сергія. «Я відразу все зрозуміла. Він не міг туди сам потрапити, бо не проїхав би через блокпости на мосту. Стоїть і каже: «Дай телефон той, що на російській сімці». Я кажу: «Заходь», а він головою хитає і за спину показує», — розповідає Олександра.
З вікна вона побачила, як п'ять озброєних чоловіків супроводжували Сергія до білого позашляховика з тонованими вікнами.
За кілька днів представники ФСБ привезли Ковальського додому, щоб забрати документи. Щоразу вони приходили групою: четверо входили до будинку, двоє залишалися стежити з вулиці. «Вони працюють сильно на психологію: тиснуть на жалість, втираються в довіру. Намагалися показати, які вони хороші. Завжди спокійно зі мною говорили, запевняли, що все буде добре, що все це формальність і його відпустять. Але я ж не з іншої планети», — каже Олександра.
Під час одного з візитів Сергій вдалося передати рідним записку — згорнутий папірець розміром кілька сантиметрів, який він залишив у склянці для зубних щіток у ванній. «Ти розумієш, що він передає нам якусь інформацію, дуже уважно вчитуєшся у кожне слово. Бо ти ж розумієш, що він не може написати 10 таких листів, а ось на такому клаптику міститься усе, що він думає, що нам треба зробити, кого знайти», — розповідає Олександра, тримаючи молодшу доньку Елю.
Саме за дітей — Елю та Еву — жінка переживала найбільше. Вони не давали їй опустити руки після затримання Сергія. «Ми перший раз змогли поїсти тільки через тиждень після того, як його взяли. Я, крім як сидіти біля вікна, нічого більше не могла. Я чекала, що його можуть привезти в будь-яку хвилину. Не могла навіть відійти від будинку далеко», — говорить вона.
У записках Сергій просив вибачення за те, що не з родиною і не може їх захистити. Він описував умови утримання та постійні катування, передавав імена хлопців, які сидять з ним у камері, та телефони їхніх дружин.
Їх утримували у підвальному приміщенні на вулиці Лютеранській у Херсоні. Олександра зачитує фрагмент однієї з записок Сергія: «У підвалі погано чути вибухи, але чути. Як я раніше міг не їсти весь день? Тут нас годують тільки якщо згадають — половина одноразової тарілки макаронів або пів банки тушонки. У туалет буває по 3–4 дні не випускають».
За словами Олександри, росіяни утримують у підвалі Сергія разом з дев'ятьма іншими чоловіками, яких об'єднали в одну справу. Жінка запевняє, що не знає жодного з цих ув'язнених.
Одного разу ФСБовці привезли Ковальського додому, щоб забрати документи, і дозволили йому прийняти душ та переодягтися. Олександра, попри заборону, зайшла до ванної кімнати і побачила його побите тіло. «Щоб ви розуміли: це був один суцільний синець — від шиї та до поясу. Це була синя людина. Він сказав тільки «струм» — і я все зрозуміла», — говорить вона.
Про постійні тортури Сергій пише і матері. У своїх записках він розповідає, що в таких умовах з ним сиділи навіть жінки та діти. «Сьогодні виводили на допит дитину. Я почув вік хлопчика — 14 років. Судячи з усього його взяли за те, що фотографував техніку. Серце кровʼю обливається від того, що він сидить у таких умовах і бачить все це», — пише він.
Через два місяці після викрадення, 6 жовтня, сина вивезли у СІЗО окупованого Криму. «Сімферополь — це найстрашніше місце. Ці два місяці, що він провів тут у Херсоні, це, звичайно, як в пеклі, але Крим — це найстрашніше. Там нелюдські умови: їх били, катували, знущалися. Він там пробув десь чотири дні, наскільки я розумію, але це були найстрашніші дні», — розповідає Ірина.
Зараз Сергій утримується у московському слідчому ізоляторі «Лефортово». Йому заборонили побачення, передачі та навіть листи. «Адвокат у нас є, але йому платити треба, а допомоги жодної. Я, Саша і троє дітей залишилися. Усе, що могли, ми вже віддали. Всім плювати. Я не можу нікуди додзвонитися: «Вибачте, перенавантаження. Спробуйте, будь ласка, пізніше», — розповідає Ірина.
Днями адвокат має знову спробувати навідати Сергія, однак вони із Сашею бояться, що витягти його звідти не вийде, бо у списках він проходить як цивільна особа. «Обміни ніби тривають, я розумію, що стараються наших витягати, але дуже повільно йде цей процес і мене це лякає. Я боюсь, що цивільні так і залишаться там», — говорить Олександра.
На новорічні свята буде вже п'ять місяців, як Сергія немає вдома. За понад три роки стосунків — це перша їхня тривала розлука.
Олександра тримає у руках невеликий клаптик паперу, згорнутий у трубочку. Це остання записка, яку вона написала для Сергія, але так і не встигла віддати. Вона вирішила зберігати її аж до повернення чоловіка додому у вільний Херсон.