Російські військові залучали українських військовополонених до розкопування масових поховань у Маріуполі. Про це розповів звільнений з полону морський піхотинець Сергій Гриців у розмові з журналістами «Слідства.Інфо».
Протягом місяця навесні 2022 року полонених, утримуваних в Оленівській колонії, щодня вивозили до зруйнованого міста. Вивіз здійснювався рано вранці — о четвертій або п'ятій годині. Бранців ділили на групи по п'ять осіб, і кожна група займалася розкопуванням тіл з-під завалів будинків, з дворів, городів та місць стихійних поховань. За чотири тижні такої роботи полонені виявили та розкопали приблизно 800 цивільних.
Серед загиблих були діти та люди похилого віку. Більшість померла від обстрілів, голоду, холоду або через відсутність медичної допомоги під час облоги міста. Гриців описує складність роботи: багато тіл були розірвані від обстрілів, а окупанти неохоче залучали важку техніку для розбирання завалів. Траплялися випадки, коли під бетонними плитами залишалися члени однієї сім'ї, яких не вдавалося дістати, а через кілька днів російські сили розбирали той самий будинок механізованим способом.
Полонених також возили на Старокримське кладовище, де вже були поховані цивільні. Там вони стикалися з родичами загиблих, які протестували проти повторних ексгумацій. Російські слідчі пояснювали рідним, що поховання датуються часом української влади, тому їх необхідно перевірити. Під час розкопування окупанти присвоювали номери тілам, але документи часто викидали назад у траншеї.
Гриців став свідком мародерства з боку російських конвоїрів, які ділили між собою гроші та цінні речі, знайдені під час ексгумацій. Тіла складали у чорні мішки, присвоювали їм номери і вивозили до імпровізованого моргу, облаштованого на парковці супермаркету «Metro».
З документів, отриманих журналістами від людей, які шукають своїх рідних, випливає, що Слідчий комітет РФ офіційно визнає, що тіла загиблих цивільних у Маріуполі «губилися», а місця поховань не завжди фіксувалися. Родичам зниклих безвісти досі надсилають відмови у відкритті кримінальних справ або повідомляють про відсутність інформації про їхніх близьких у базах моргу.
Після участі в ексгумаціях російські силовики почали використовувати полонених як фігурантів сфабрикованих справ. Гриціва та інших бранців піддавали катуванням і змушували підписувати так звані «щиросердні зізнання» у вбивствах цивільних. За його словами, ті, хто відмовлявся підписувати такі документи, закривалися в карцер. Через кілька місяців, коли здоров'я полоненого опускалося на межу можливого, він погоджувався підписати.
Сергій Гриців потрапив на відео, яке Слідчий комітет РФ розповсюджує у відкритий доступ. На записі він представляється і називає обвинувачення: «Виконання злочинного наказу». Однак у розмові з журналістами він пояснює, що перед записом проводилася довга процедура підготовки. «Якщо обличчя полоненого виглядає цілим, це не означає, що все нижче шиї не фіолетове», — каже він, натякаючи на катування, залишки яких приховані під одягом.
Судові процеси були формальністю. На чотирьох підсудних призначали одного адвоката. Під час одного засідання адвокат просидів лише п'ять хвилин, потім йому хтось подзвонив, і він пішов. Більшість засідань проводилися онлайн. Свідками у справах часто ставали інші військовополонені.
Гриців описує абсурдність системи: полонені, які були свідками в одній справі, потім ставали обвинуваченими з вироками в іншій. «Сьогодні ти на лаві підсудних, а я — свідок, а завтра — навпаки», — розповідає він. За його словами, у вироках немає жодної доказової бази, але російські силовики не дозволяють ознайомитися з їхнім змістом. «Наші слова — це просто слова», — підкреслює Гриців.
Росіяни засудили Сергія Гриціва до 27 років тюрми за сфабрикованими звинуваченнями у тероризмі та екстремізмі. Через апеляційне звернення строк зменшили до 25 років. У полоні він пробув два з половиною роки і пережив численні катування: електричний струм до геніталій, підвішування за ноги, пакет з хлоркою на голові, вирвані нігті, зламані ребра. Під час етапування та перед обміном усі копії вироків у полонених вилучали.
Чотири роки після окупації Маріуполя родини загиблих досі не знають точного місцезнаходження своїх близьких і невідома точна кількість загиблих. Поки людям надсилають формальні відписки, російські слідчі продовжують фабрикувати вироки українським військовим, звинувачуючи їх у вбивствах так званих «невстановлених» цивільних.