Кореспонденти «Слідства.Інфо» відвідали місце катастрофи у Дніпрі та записали розповіді людей, які пережили атаку російської ракети на житловий будинок.
Протягом чотирьох днів на місці удару тривали роботи з розбирання уламків і пошуку людей. 14 січня російські військові поцілили у дев'ятиповерховий будинок, повністю зруйнувавши один із його під'їздів. За офіційними даними, загинуло 44 мирних жителі, серед них п'ять дітей.
З інформації Офісу Президента, понад 200 квартир зазнали повного знищення. Рятувально-пошукові операції завершилися 17 січня, повідомила прес-служба ДСНС. Крім 44 загиблих, з-під завалів витягли живими 39 осіб, а 79 людей отримали поранення.
На місці трагедії зібралася велика кількість людей. Дніпряни приїжджали з різних районів міста, щоб допомогти розбирати завали. Дмитро, один із волонтерів, розповідав: «Я не тут живу, а на лівому березі. Спеціально приїхали сюди, зібрали речі теплі, ковдри, куртки, взуття якесь. Ну щоб хоч якось допомогти, не залишатися осторонь». Поруч працювала рятувальна техніка, волонтери організували пункти обігріву з гарячим чаєм і закусками. Все місто чекало на звістку про порятунок живих людей з-під бетонних уламків.
Пані Ірина перебувала у будинку разом зі своїм маленьким онуком під час удару. Жінка отримала легкі поранення, а дитина, на щастя, залишилася неушкодженою. Вона називає 14 січня своїм другим днем народження: «Дитина не зрозуміла, що відбулося. Він спав, я його схопила на руки і почала швидко одягати».
Маленький Марк спав у кімнаті, вікна якої виходили на протилежний бік подвір'я. Уламки скла розсипалися скрізь, навіть у дитячому ліжечку. Ірина зазначила, що не почула звуку наближення ракети: «Якщо чесно, за рік стільки пролітало ракет повз наш будинок, то було чути хоч якісь звуки. А тут взагалі жодного звуку не було».
Жінка описала, як вибухова хвиля заблокувала вхідні двері у сусідів, і вони опинилися в пастці. У сусідніх під'їздах, які вцілили, багато мешканців отримали поранення. Ірина згадує жахливі сцени: «Дуже багато людей… Там такі крики були… У дворі крики лунали… Я бачила, які люди сиділи на бордюрах. З закривавленими обличчями. У нас зверху там батько з сином, так у них загалі не лице, а місиво було».
Поруч зруйнованого будинку правоохоронці створили пункт, де родичі та друзі надавали інформацію про людей, які могли опинитися під завалами. Заступник начальника головного управління з реагування на надзвичайні ситуації Олег Кушнірук пояснив журналістам процес рятувальних робіт. Під час операцій призначається хвилина тиші, щоб почути сигнали від людей під уламками: «Визначається час, призначається хвилина тиші для того, щоб усі повністю припинили роботи і розпочали проведення звукової розвідки… Якщо є люди під завалами, то вони подають сигнали: відгукуються або стукають по батареях, коли є можливість».
Офіцер поліції показував фотографії з-під завалів жінці, яка намагалася знайти своїх рідних, що мешкали на другому поверсі. Він описував знайдені предмети: «Це мужчина, це останки незрозумілі, це молода жінка. Це… ланцюжок не його?… А такого намиста у неї не було?».
Віталій, мешканець будинку, втратив близького друга. Той жив у сусідньому під'їзді. На щастя, дружина та дві доньки його друга не були вдома під час удару. Віталій розповідав про іншу трагедію: його сусідка втратила дитину — 9-річна дівчинка гуляла у дворі, коли їй переламало обидві ноги.
Юлія шукала свого 25-річного друга Павла, який нещодавно придбав квартиру в цьому будинку разом зі своєю дівчиною. Його ім'я не з'являлося у списках загиблих, його не знайшли серед тіл, які впізнавали з ранку. «У списках немає його, на ранок передивлялися й впізнавали тіла, його там не було. Зараз може щось буде змінюватися», — говорила дівчина. Вона дотримувалася надії до останнього, вірячи в чудо: «Ми дуже-дуже сподіваємося, що зараз станеться якесь чудо і він або в лікарні десь лежить, або просто був непритомний, що не розпізнали. Або може диво станеться тут». Слова Юлії були промовлені зі сльозами на очах.