Донецький Сіверськ перетворився на майже безлюдне місто. Де раніше проживало понад 20 тисяч осіб, тепер залишилося лише кілька сотень жителів. Після того як російські військові захопили Луганщину, вони почали активно наступати на цей населений пункт. Ті, хто не виїхав, змушені пристосовуватися до нових умов існування: вони ховаються у підвалах без електрики, водопостачання та опалення, а тіла загиблих часто поховують прямо на подвірʼях, оскільки виходити далеко від укриттів надзвичайно небезпечно через постійні артилерійські обстріли.
Кореспонденти видання «Слідства.Інфо» відвідали місто, щоб розповісти про те, як організовано життя його мешканців та які очікування вони мають щодо можливих нових спроб російської армії оточити Сіверськ.
На вулицях міста панує безлюдність. Здається, що його населяють лише військові машини. Перший місцевий житель, якого зустріли журналісти, зупинив їхній автомобіль, попросив їжу та порадив їм спрямуватися до багатоповерхових будинків, де у підземних приміщеннях мешкають люди.
Поблизу однієї з дев'ятиповерхівок, у якої вибиті всі вікна, розкидані предмети: одяг, господарські речі, дошки. На вході до підвалу хтось білою фарбою написав слово «Люди».
У входу чекає чоловік років сорока на ім'я Дмитро. Він разом зі своїми батьками та двома сусідами облаштував собі житло у підземному приміщенні. З квартири на четвертому поверсі вони спустилися у березні через інтенсивні обстріли. Ліжка для цього нового помешкання вони виготовили з дверей від старих шаф.
«Військові нам дали невелику піч, тому можна якось жити. Це один із небагатьох підвалів, де хоч би було сухо й тепло», — розповідає Дмитро.
З батьком він розтоплює цю імпровізовану піч дошками, які вони беруть зі зруйнованих сусідніх будинків. Іноді до міста привозять паливні брикети, але їм не вистачає для всіх. «Їм потрібна купа якихось документів. Вони привезли брикети, але людей там немає, їм це не потрібно, а нам якраз би стало в пригоді», — каже Олександр, один з мешканців підвалу.
З харчуванням допомагають військові. Перед приходом журналістів захисники принесли у підвал варені яйця та хліб. Крім того, у місті все ще функціонує п'ять магазинів у різних районах, але ціни там непомірно високі. «Все є в магазині, але ж ціни! Те, що коштує 50 гривень, тут коштує 120. Сигарети теж самі. Масло, наприклад, коштує 40 гривень, а тут — 85. Розумієте, що це таке? Це просто грабіж», — обурюється Олександр.
Родина Дмитра неодноразово намагалася евакуюватися з міста, але щоразу повертала. Останній раз вони спробували виїхати перед Новим роком. Причина їхнього рішення залишитися пов'язана з матеріальними обставинами. «У мене пенсія 3 900 гривень, у дружини — 2 800. Як можна на це прожити? Однокімнатна квартира коштує 7 тисяч, а ще комунальні платежі. Хто їх платитиме? Дочка? Їй це не потрібно. А вдома, як кажуть, і стіни допомагають», — пояснює Олександр.
Дмитро залишився у Сіверську, щоб допомагати людям похилого віку — рубати дрова, носити воду. Він розповідає про правила безпеки, яких потрібно дотримуватися, коли доводиться виходити з укриття. «Треба намагатися рухатися місцями, де можна впасти, оцінювати, де є якесь прикриття, щоб можна було відразу лягти на землю, бо уламки летять у всі боки. На відкритій місцевості ти стаєш легкою мішенню», — пояснює він.
За майже рік обстрілів у місті загинули десятки людей. Надія, яка працює продавчинею у місцевому магазині, розповідає про своїх знайомих, які стали жертвами. «Був у нас один хлопець, гарна людина. Він їздив до Бахмута, щоб допомагати людям знімати пенсії з банкоматів. Його вбило. Потім була Наталя — вона бігла в дім, щоб сховатися, а уламок пройшов крізь вікно прямо їй у скроню. Серед моїх покупців загинуло дуже багато цивільних».n Поховання організовуються здебільшого на подвірʼях багатоповерхівок та на території місцевої лікарні. «Викопали яму глибиною півметра, поклали тіло в целофан, написали, хто це, і закопали. Чи будуть його потім перезаховувати, чи ні — невідомо. Сусіди здебільшого ховають так, щоб не було запаху або з поваги до людини», — описує процес місцевий житель Олександр.
Люди гинуть не лише від уламкових поранень. Брак ліків та відсутність медичної допомоги також забирають життя. «Лікарня формально існує, але там працюють лише дві медсестри. Вони можуть дати якийсь мінімум ліків та пораду. Швидку допомогу я вже не пам'ятаю, скільки часу вона не виїжджає», — говорить Дмитро.
У Сіверську немає ні поліції, ні рятувальників. Представники місцевої влади приїжджають до міста один-два рази на тиждень, привозячи гуманітарну допомогу.
Несмотря на загрозу повторного наступу, люди, які залишилися у місті, не планують виїжджати. Але це не означає, що вони чекають на російські військові. Надія, продавчиня магазину, працювала під обстрілами у святкові та вихідні дні. Вона сподівається, що росіяни не дійдуть до Сіверська. Місцевих мешканців заспокоюють і військові, які тримають оборонні позиції у місті.
«Я не хочу про це думати, нехай вони краще не просуваються. Сподіваюся, наші військові не допустять їх сюди. Що хорошого з того буде? Ми пережили 2014 рік, тоді я втратила батька та зятя. Хоч у мене й два брати живуть у Росії, але я не хочу, щоб вони були тут», — говорить жінка.