Редакція «Слідства.Інфо» відвідала місто Бахмут, де зустрілася з місцевими жителями, включаючи сім'ю, яка виховує дитину й не має намірів покидати місто, незважаючи на постійні артилерійські обстріли та наближення російських військ.
Бахмут нині перебуває в центрі найзапеклішої фази бойових дій на території України. Російські збройні сили протягом семи місяців зосереджують усі наявні ресурси на захопленні міста, при цьому систематично його руйнуючи. Попри інтенсивність військових операцій, у Бахмуті залишається понад 6 тисяч цивільних мешканців, серед яких близько 200 дітей.
При попередньому відвідуванні міста у листопаді журналісти розповідали про 30 рятувальників, які, незважаючи на постійні обстріли, залишалися на своїх постах, гасили пожежі від майже безперервних попадань, розповсюджували гуманітарну допомогу та доставляли воду мешканцям. Нині кількість рятувальників у місті значно зменшилася.
Центральна частина Бахмута, де розташована пожежно-рятувальна частина, нагадує місце, де виживання залежить від удачі. Навколо неї розташовані будівлі без вікон або повністю спалені, дороги вкриті склом, а повітря насичене їдким запахом диму. Юрій Галич, начальник 8-го Державного пожежно-рятувального загону, описує погіршення ситуації: «Раніше горів один будинок чи квартира, то зараз десятки квартир вигорають і, на жаль, постійні обстріли не дають нам їх погасити». Прямо за частиною піднімається густий чорний дим від будівлі банку навпроти міськвиконкому, яку вранці вразили російські снаряди.
Павло Дяченко, член евакуаційної групи Бахмутського районного відділу поліції, характеризує місто як пекло: «Коли їдеш вулицями, а вони горять, їдеш, а перед тобою падають міни. Потрібно швидко орієнтуватися, за який будинок заїхати». Він розповідає, як його колеги спочатку не вірили його словам про те, що місто горить, думаючи, що це туман, але потім переконувалися, що буквально кожен район охоплений вогнем.
Артилерійський та стрілецький вогонь не стихає ні на хвилину. Під звуки вибухів чоловік середнього віку переходить дорогу, намагаючись знайти тіло загиблої людини, яке лежить у кварталі нижче вже другий день, щоб повідомити про це родичів або поліцію. Олег, мешканець селища Опитного на південь від Бахмута, яке вже окуповане російськими військами, тремтячим голосом повідомляє: «Росіяни вже в місті, метрів 700–800 від мого дому». Його слова переривають новий снаряд, який влучає у будівлю банку. Поліцейський, який охороняє адміністративну будівлю від мародерів, запрошує людей до укриття. На повідомлення про тіло загиблого він буденно відповідає: «Накритий вже? Значить, знають про нього, заберуть».
Смерть цивільних у Бахмуті стала звичайною буденністю. Майже щодня Волинська центральна лікарня Донеччини повідомляє про загибель містян від обстрілів.
На вулицях міста людей майже не видно. Більшість переховується у підвалах, які можна розпізнати за димарями самодельних печей, що виступають з-під землі. В одному з таких укриттів живе родина Огнєвих разом із 9-річною дочкою Софією. Роман, батько дівчинки, описує їхнє життя: «Пиляємо, рубаємо, воду носимо — оце і всі наші заняття тут. Ми зараз вже самі в цьому підвалі живемо, інші поїхали. Людей можна зрозуміти, важко все це слухати».
До війни Роман та його дружина Марина мали власну агенцію нерухомості, яку розвивали у місті понад 20 років. Марина знає практично кожну квартиру в центрі міста, знає, хто там живе та коли вони були куплені. Вона говорить: «Звичайно, боляче бачити, як це все руйнують. Але комусь же треба залишатися в місті. Мені здається, що покинути все — це теж свого роду зрада».
Родина намагалася евакуюватися до Костянтинівки, де живе їхній син, але повернулася, оскільки їм там було менш комфортно. Вони облаштувалися у підвалі багатоповерхівки неподалік від своєї квартири, до якої вже не навідуються через надмірну небезпеку. Підвал розділений на зони: спальня, кухня з «буржуйкою» та місце для навчання. Софія навчається у третьому класі та робить уроки під лампою, яку живить генератор, який вмикає її батько.
Дівчинка розповідає, що майже не виходить з підвалу, лише щоб погодувати голубів та собак. Раніше вони щодня виходили з мамою, але тепер виходять лише коли тихо. Вона згадує про халабуду, де жили собаки, але після одного з попадань там залишилося лише два собаки замість чотирьох. Софія переконує, що їй не страшно залишатися у Бахмуті, оскільки вона постійно в укритті: «Я ж тут тільки сиджу, а тут максимум штукатурка може сипатися».
Марина говорить, що вони просто вирішили приймати складнощі, які підкидає їм життя, та переконалися, що впораються з усім. На запитання журналістів, чи не думали батьки виїхати заради доньки, Роман відповідає, що вони саме заради неї й залишилися. Софія додає, що в іншому місті їй буде «якось незвично».
Софія — одна з близько 190 дітей, які досі залишаються у Бахмуті, як повідомили журналістам у районному відділі поліції.
Евакуацією з Бахмута займаються волонтери та спеціально сформована рота поліції «Білий янгол». Вони єдині мають броньовану автівку, пояснює Павло Дяченко, інспектор з комунікацій Бахмутського районного відділу поліції та член евакуаційної групи. Він розповідає: «У Бахмуті ми кожного дня працюємо. Спілкуємося з місцевими, закликаємо виїжджати. Нещодавно під час влучання люди були на вулиці, загинув чоловік і 12-річний хлопчик».
Тому родинам з дітьми приділяють значно більше уваги — навідуються по кілька разів, щоб переконати їх евакуюватися, та самостійно шукають людям квартири в безпечніших місцях. Павло пояснює складність цієї роботи: «Ви просто не уявляєте, як важко відмовити людині, коли телефонують і кажуть: «Будь ласка, допоможіть, поїдьте туди-то», а ми розуміємо, що там вже сіра зона і нас навіть військові туди не пустять».
Подібна ситуація була в останні тижні перед захопленням Соледара російськими військами, коли заїхати у місто вже було неможливо. Павло наголошує на ризику: «Це навіть не своє життя покласти, а людину підставити. Бо ж вона знаходиться в підвалі — це вже на такому етапі хоч якась безпека. Витягати її на вулицю, навіть для евакуації — величезний ризик».
Евакуація з Бахмута продовжується, проте російські військові намагаються оточити місто, перерізавши основні дороги. Уже зараз колись основні маршрути «Костянтинівка–Бахмут» та «Слов'янськ–Бахмут» неможливо використовувати, що ще більше ускладнює можливість вивезення цивільних.