Редакція «Слідства.Інфо» отримала доступ до офіційних документів російських жінок, які протягом місяців намагаються розшукати своїх близьких — чоловіків та синів, які зникли під час військових операцій. Аналіз цих матеріалів показав, що російська держава не прикладає значних зусиль для пошуку та повернення тіл своїх військовослужбовців, загиблих на території України.
Журналісти встановили особистості авторів звернень, отримали їхні контактні дані та провели інтерв'ю для перевірки фактів, викладених у документах.
Олена Кузнєцова розшукує свого сина Андрєя, народженого 2003 року. Молодик підписав контракт у травні 2022 року для участі в так званій спеціальній військовій операції та виїхав в Україну. Він служив у 38-й окремій мотострілецькій бригаді, розташованій у селі Катеринославка на Далекому Сході Росії.
У січні поточного року Олена отримала офіційне повідомлення від управління президента РФ про те, що її син зник безвісти 4 жовтня 2022 року в районі села Садок. Однак про долю сина мати дізналася набагато раніше — через голосове повідомлення від його товариша по службі, який розповідав про те, як Андрія поранили під час бойового контакту, і він залишився на місці.
Село Садок насправді розташоване у Херсонській області, а не на окупованій території Донеччини, як зазначалося в офіційному документі. Українські військові звільнили цей населений пункт 9 листопада під час операції з деокупації Херсонщини.
Олена висловлює підтримку російській політиці, незважаючи на зникнення сина. Вона стверджує, що виховала його справжнім чоловіком і патріотом Росії, і вважає дії уряду виправданими у контексті протидії НАТО.
На даний момент про Андрєя немає жодної інформації. Він міг загинути або потрапити в полон до українських військових. Російське міністерство оборони класифікує його як безвісти зниклого. Такий статус економічно вигідний для держави, оскільки компенсація за кожного загиблого військовослужбовця становить від 7 до 12 мільйонів рублів.
У березні 2022 року президент Зеленський дав інтерв'ю російським журналістам, у якому наголосив, що Україна готова передати тіла загиблих російських солдатів, але Росія відмовляється їх приймати. Два місяці потому Зеленський повторив цю позицію, зазначивши, що російська сторона довгий час ігнорувала факт наявності тіл своїх військовослужбовців на українській території. Він описав ситуацію як «гори трупів» російських військових, які накопичувалися без належного поховання.
Проблема з невизнаними тілами російських військовослужбовців залишається актуальною. Сотні звернень від родичів надходять до російських державних органів. Одна з таких історій стосується чоловіка з окупованої території Луганської області.
42-річний Найденко Андрій Миколайович з міста Антрацит був призваний до 206-го полку так званої Народної міліції «ЛНР». Його дружина Ірина розповідає, що чоловік не був військовим за фахом. Повістка прийшла 23 лютого, після чого його неодноразово перевозили на різні місця дислокації. Згодом його відправили на Харківщину. Ірина наголошує, що він не брав участі в бойових діях, а російські військові забрали у нього все необхідне спорядження, включаючи застарілу мосінку.
Останній контакт з чоловіком відбувся 5 травня вранці. Він повідомив дружині, що знаходиться під Циркунами на Харківщині, де їх позиції піддаються атакам українських військових. Після цього він перестав виходити на зв'язок.
Офіційне повідомлення про статус «безвісти зниклий» Ірина отримала лише у грудні того ж року. До цього вона отримувала бюрократичні відмовки від структур «ЛНР» про те, що місцезнаходження чоловіка невідоме. Однак ще у травні 2022 року їй надіслали через соціальні мережі фотографію паспорта з написом «шукаємо родичів убитого Найденка Андрєя».
Фінансова допомога надходила з затримками. Ірина не отримувала жодних виплат до лютого поточного року. За її словами, поки військовослужбовець офіційно вважається безвісти зниклим, його заробітна плата не виплачується родичам навіть на окупованій території.
Жінка висловлює своє бажання повернути чоловіка живим і мати сім'ю разом. Вона зазначає, що для неї не має значення, яка влада контролює територію — вона просто хоче жити в миру зі своїми дітьми.
Таким чином, Росія призиває українців з окупованих територій до своєї армії, а у разі їх зникнення навіть не виплачує мінімальну заробітну плату їхнім сім'ям. Про пошук тіл та виплату компенсацій взагалі не йдеться.
Обміном тіл російських військовослужбовців з українського боку займається Міністерство реінтеграції та уповноважений з питань безвісти зниклих Олег Котенко. На пресбрифінгу у вересні він повідомив, що існує домовленість про передачу всіх тіл, на які надходять запити від РФ. Однак він також зазначив, що російська сторона іноді переносить дату передачі на тиждень чи два без пояснення причин.
Про намір Росії приховати справжню кількість своїх втрат журналісти дізналися від громадських активістів, які документують військові злочини. Наталія Ящук, правозахисниця Центру громадянських свобод, розповідає про те, що наприкінці квітня чи на початку травня вона приїжджала в Ірпінь для документування злочинів. Тіла російських військовослужбовців все ще знаходилися на місцях, їх ніхто не забирав.
Ящук також повідомляє про свідчення місцевих жителів броварського району, які спостерігали пересувні крематорії. Очевидці стверджували, що російські військові спалювали тіла своїх загиблих товаришів.
Чи використовувалися крематорії для приховування справжньої кількості втрат та уникнення виплат компенсацій, залишається невідомим. Складність з'ясування цього питання полягає в тому, що Росія не оприлюднює офіційні цифри своїх загиблих та безвісти зниклих військовослужбовців.
Делгер Сарайкова з Приуральського району розшукує свого чоловіка Алєксандра Сарайкова. Він підписав контракт у серпні 2022 року для участі у військових операціях в Україні. За останніми відомостями, він перебував у Бєлгородській області та був відряджений до 21-ї окремої мотострілецької бригади.
Останній контакт відбувся 20 вересня. Через тиждень товариш Алєксандра повідомив Делгер, що їхню позицію розбили українські військові у селі Піски-Радьківські на Харківщині.
Делгер почала власне розслідування. У грудні вона дізналася, що чоловік офіційно вважається безвісти зниклим. Незабаром вона впізнала тіло мертвого окупанта на відео в одному з телеграм-каналів.
Незважаючи на ці докази, російська влада продовжує наполягати, що Алєксандр Сарайков — просто безвісти зниклий. У своєму зверненні до вищих органів влади Делгер просить повернути тіло чоловіка для поховання на батьківщині та визнання його загиблим героєм.
Для Росії економічно вигідно класифікувати загиблих в Україні військовослужбовців як безвісти зниклих. Український Генеральний штаб повідомляє про понад 155 тисяч загиблих російських військовослужбовців за період однієї року. Якби Росія виплачувала компенсацію за кожного загиблого, це коштувало б їй близько 1,5 трильйона рублів — величезна сума для країни, яка спрямовує всі ресурси на ведення агресивної війни.