Влітку 2022 року анестезіологиня Катерина Селіверстова та парамедикиня Наталія Фраушер потрапили в автомобільну аварію під час рейсу реанімаційного автобуса. Наталія загинула в результаті цієї трагедії. Катерині знадобилося вісім місяців інтенсивної реабілітації, щоб заново навчитися стояти та ходити після отриманих травм.
Журналісти видання «Слідства.Інфо» поговорили з медичною працівницею про обставини аварії, складний період відновлення та її рішення повернутися до роботи з порятунку поранених військовослужбовців.
Катерина Селіверстова працює лікаркою-анестезіологинею в Інституті педіатрії, акушерства та гінекології. Щоб мати можливість брати участь у ротаціях у складі Медичного добровольчого батальйону «Госпітальєри», вона перейшла на половину ставки на своїй основній роботі. На її думку, під час війни кожен повинен робити свій внесок у перемогу.
Медикиня не погоджується з позицією осторонь від подій. «Ця позиція «моя хата скраю» мені трошки незрозуміла. У період війни, повномасштабного вторгнення, я думаю, має бути геть інша позиція. Я підтримую, що кожен має бути на своєму місці, не всім бути в окопах — хтось на стабпунктах, у госпіталях, наприклад», — пояснює вона.
Катерина наголошує на важливості ролі анестезіолога в евакуаційних проектах. «У проєктах як-от «Кракен» чи «Австрійка» анестезіолог зараз дуже важливий, він фактично головний в автобусі, він має прийти на допомогу, якщо щось станеться з пораненим у процесі транспортування», — розповідає вона.
Реанімаційний автобус «Австрійка» належить батальйону «Госпітальєри» і може перевезти щонайменше десять військових одночасно. Автобус названий на честь загиблої парамедикині Наталі Фраушер, яка отримала позивний «Австрійка» через те, що жила в Австрії і повернулася в Україну після початку повномасштабного вторгнення, щоб допомагати бійцям. Для обох жінок евакуація, під час якої сталася аварія, мала бути першою.
У перервах між виїздами Катерина показує своїм колегам фотографії своїх маленьких пацієнтів та ділиться досвідом встановлення крапельниць дітям, оскільки через розмір їхніх вен це вимагає особливої майстерності. «Я люблю жартувати, що пацієнти — то мої діти. І ось я ніколи не знаю, скільки в мене буде дітей сьогодні — 3 чи 8. По суті, тут, на «Австрійці», щось схоже. Дорослі — це ж теж великі діти», — говорить вона з посмішкою.
Катерина приєдналася до батальйону незадовго до трагічної аварії. Момент, коли сталася катастрофа, залишився в її пам'яті як кошмар. «Насправді дуже страшно, коли ти засинаєш і в тебе все добре, ти такий піднесений, у хорошому настрої, їдеш робити добру справу, а потім в якийсь момент ти розплющуєш очі й просто не бачиш перед собою половину автобуса. І ти не знаєш, чи це сон якийсь такий дурний, чи перевтомився і тобі таке привиділося…», — згадує дівчина.
Коли Катерина прийшла до тями, вона зрозуміла, що не може рухати ногами. Спочатку вона подумала, що більше ніколи не зможе ходити, але замість паніки почала міркувати про те, як їй доведеться змінювати свій спосіб життя. Однак після восьми місяців наполегливої реабілітації та щоденних занять із фізичними терапевтами вона змогла повернути собі здатність ходити.
«Відновлювалася довго, понад місяць я перебувала у лікарні, у мене було близько 8 різних операцій. У мене перелом тазу, ставили залізні пластини, і проблеми з колінами були — трошки отримала всякого», — розповідає вона про масштаб своїх травм.
Повернення до роботи було для Катерини важким рішенням. Коли журналісти «Слідства.Інфо» виїжджали з «Госпітальєрами», це збіглося з першим виїздом на евакуацію поранених після аварії для самої Катерини. Тепер вона керівниця екіпажу з шести людей. Вона була впевнена, що повинна повернутися до порятунку поранених, але дуже боялася, чи зможе вона психологічно впоратися з поверненням в автобус після пережитої трагедії.
«Я не знала, наскільки сильними будуть флешбеки, я ж довгий час навіть на автобусах не їздила. Фактично в автобус я перший раз зайшла саме в «Австрійку». Але попри все це, я знала, що я маю бути тут, хоча б один раз, мене тягнуло сюди, я будь-якими своїми силами та можливостями намагалася потрапити на цей рейс», — говорить медикиня.
Її побоювання щодо емоційного стану не справдилися. Коли вона зайшла до «Австрійки», відчула неймовірний спокій. «Можливо, я зараз скажу щось дивне, але нам намалювали такий малюнок, де їде наш автобус, машина супроводу і там дві долоньки, як дві долоньки «Австрійки» — нашої Наталі — і я думаю, що вона справді отак долоньками оберігає наш автобус і тому спокійно, тому все буде добре», — розповідає вона про те, як вона сприймає присутність своєї загиблої колеги.
Далеко не всі члени сім'ї Катерини підтримали її рішення повернутися до роботи в евакуаційному автобусі. Деякі рідні вважали, що їй не потрібно ризикувати. Однак переконати дівчину відмовитися від наступної ротації не вийшло.
«Мені говорять, що бог мене зберіг і мені туди не потрібно їхати, що ось така я нещаслива. А я навпаки вважаю, що щаслива, бо, попри ту аварію, я жива, всі частини мене зі мною і це добре. Є нюанси, але в кожного є свої нюанси…», — сміється вона, коментуючи критику близьких.
Уже під час першого рейсу після повернення екіпаж автобуса евакуював десятьох військовослужбовців до однієї з тилових лікарень. Загалом «Австрійка» вже евакуювала понад 350 бійців з різних напрямків фронту, продовжуючи рятувати тяжкопоранених військових.