Міжнародний кримінальний суд у Гаазі видав ордери на арешт президента РФ Володимира Путіна та уповноваженої з прав дитини Марії Львової-Бєлової за підозрою в незаконному примусовому переміщенні дітей з України. За офіційними даними, російські окупанти вивезли понад 16 тисяч дітей, з яких вдалося повернути лише 327 осіб. Журналісти "Слідства.Інфо" поговорили з Радницею-уповноваженою президента України з прав дитини Дар'єю Герасимчук про масштаби викрадень, механізми депортацій та шляхи повернення дітей додому.
На єдиному державному інформаційному порталі "Діти війни" зареєстровано 16 207 викрадених осіб. Це діти, щодо яких є конкретні дані на основі заявок від батьків, родичів, місцевої влади чи свідків, які мають інформацію про факти депортації чи примусового переміщення. Росія ж стверджує про 744 тисячі нібито врятованих та евакуйованих дітей, однак Герасимчук називає цю цифру нереальною, оскільки на тимчасово окупованих територіях фізично не могло перебувати такої кількості дітей.
Процес повернення кожної дитини вимагає складної операції, розробленої індивідуально. Спочатку необхідно отримати персональну інформацію про дитину, потім розпочинається пошук її місцеперебування, що ускладнюється відсутністю доступу до окупованих територій. Хоча цифра 327 повернених дітей може здатися невеликою, за кожною з них стоїть врятована доля та складна операція.
Росія застосовує п'ять чітко визначених сценаріїв викрадення дітей. Перший передбачає вбивство батьків з подальшим захопленням дітей без опікунів. Другий сценарій полягає в розлученні дітей з батьками під час так званої фільтрації, коли батьків затримують без визначених причин, а дітей вивозять. Третій включає прямий захват дітей від батьків чи інших родичів. Четвертий сценарій стосується викрадення дітей з закладів інституційного догляду, коли окупанти відмовляються дозволити Україні забрати цих дітей та не погоджуються на гуманітарні коридори. П'ятий, найбільш масовий сценарій, передбачає створення на окупованих територіях непридатних для проживання умов, після чого батькам пропонується добровільно віддати дитину на так зване оздоровлення чи відпочинок у російські табори, звідки дитина не повертається.
По прибутті до російських таборів дітям майже одразу забирають мобільні телефони, щоб вони не могли повідомити про своє місцезнаходження та зв'язатися з родиною. Росія публічно заявляє про намагання знайти біологічних родичів, однак насправді цього не робить. Замість цього окупанти незаконно усиновлюють дітей, передаючи їх під опіку російським громадянам, максимально стираючи їхню ідентичність та приналежність до України.
Герасимчук розглядає дії Росії як геноцид українського народу через українських дітей. Окупанти змінюють дітям громадянство, передають їх на незаконне усиновлення, створюють на окупованих територіях абсолютно непридатні для проживання умови. Ці дії не хаотичні, а результат чітко визначеного плану, розробленого ще до вторгнення. Російські окупанти мають намір викрасти майбутнє України, викрадаючи її дітей.
Згідно з ознаками геноциду, всі вони наразі присутні в Україні. Росіяни вбивають та фізично травмують дітей не лише масованими ракетними обстрілами, але й прямими пораненнями та вбивствами зі стрілецької зброї. Задокументовано щонайменше 13 випадків сексуального насилля над дітьми, хоча розуміється, що це лише початок. На деокупованих територіях виявляються масові поховання та катівні з дитячими кімнатами, як у Ізюмі та Херсоні.
Діти, які повертаються, спочатку розповідають лише про радість повернення додому, але з часом розкривають жахливі деталі свого перебування. 16-річний Сергій, який провів у прийомній сім'ї 8 місяців, розповідав, що прийомні батьки закривалися на ніч у своїй кімнаті, бо боялися його. Ілля розповідав про операцію без наркозу та жорстоке ставлення в лікарні. Саша розповідав, як його розлучили з мамою під час фільтрації та говорили, що мама за ним не приїде і він стане добропорядним росіянином.
Окупанти максимально змушують дітей вчити російську мову, культуру та історію, любити Путіна і дякувати йому за порятунок. Діти, які перебували в російських таборах, розповідають про примус вставати під час гімну РФ та співати, з покаранням у вигляді замикання у кімнаті за відмову. Ніхто лояльно не ставився до їхньої проукраїнської позиції та бажання повернутися додому. Психологічний тиск на дітей був максимальним, спричиняючи глибокі психологічні травми, які важко загоюються протягом років.
Батьки та родичі можуть звернутися на портал "Діти війни", де можна подати заявку про депортацію чи примусове переміщення дитини, зміну громадянства, факти незаконного усиновлення чи передачі під опіку громадянам РФ, а також про місцезнаходження дитини. Дітям важливо використовувати всі способи передачі інформації, оскільки окупанти залишають багато цифрових слідів. Рекомендується знімати відео, маякувати, просити у когось телефон для повідомлення рідним про своє місцезнаходження.
Повернення дітей можуть здійснити батьки, але для дітей, чиї батьки загинули, це можуть зробити інші родичі — дідусь, бабуся чи інші опікуни, готові оформити опіку. Процес повернення координує велика державна команда у співпраці з громадянським суспільством та організаціями, які надають допомогу. Герасимчук наголошує, що не було жодного випадку, коли б росіяни самостійно повернули групу дітей.
Для притягнення Росії до відповідальності необхідно зібрати доказову базу. Україна не перша країна, де здійснюються викрадення та вбивства дітей під час війни, але такого масового явища світ ще не бачив. Документуванням займається Офіс Генпрокурора України за допомогою міжнародної спільноти, організацій та Міжнародного кримінального суду. Після збирання доказів Росія буде притягнута до відповідальності за комплекс вчинених злочинів, хоча це займе певний час.
Міжнародний комітет Червоного Хреста має найширший мандат у пошукових діях та моніторингу умов утримання дітей. Міжнародна спільнота розраховувала на його ефективність, однак поки що результатів немає, оскільки Росія обмежила доступ на свою територію. Україна активно намагається налагодити цю співпрацю, але наразі без успіху.
Герасимчук звертається до дітей, які звинувачують себе у викраденні: у цій ситуації є один винний — Російська Федерація. Ніхто, хто опинився в окупації, не винен. Ніхто з викрадених дітей не винен у тому, що його викрали. Жертва ніколи не розділяє вину агресора. Агресор завжди винний.
"Слідство.Інфо" презентує фільм-розслідування "Втеча від росіян" про викрадених українських дітей, який дозволяє побачити умови, в яких окупанти утримують дітей. Журналісти зібрали важливі докази для судового процесу не лише над Путіним, але й над безпосередніми виконавцями його наказів. Презентація фільму відбулася 29 березня о 19:00 у Будинку кіно в Києві на вулиці Саксаганського, 6.