З грудня 2022 року медичний добровольчий батальйон «Госпітальєри» експлуатує спеціалізований реанімаційний автобус. За цей період парамедики вивезли з прифронтових медичних закладів у тилові лікарні понад п'ятисот тяжкопоранених військовослужбовців.
Кореспонденти видання «Слідства.Інфо» провели добу разом з екіпажем машини під кодовою назвою «Австрійка» і стали свідками одного з таких евакуаційних рейсів.
Виклик надходить раптово. Керівник екіпажу отримує повідомлення про необхідність виїзду до прифронтових шпиталів. Менше ніж за півгодини шість членів команди, очолюваної двадцятидворічним «Локі», вже готові до відправлення. Молодий командир має медичну підготовку та практичний досвід роботи в системі екстреної допомоги, що дозволило йому очолити екіпаж.
В автобусі розміщено все необхідне обладнання: теплові ковдри, джгути, венозні катетери та спеціальне харчування для тих, хто може їсти. Медики пояснюють, що бійці часто прибувають голодними, оскільки кілька днів перебували на позиціях без можливості нормально харчуватися.
На цьому рейсі працюють як досвідчені медики, так і новачки, яких вводять у курс справ. Ротація в батальйоні триває два тижні, тому молоді фахівці мають швидко набути необхідних навичок.
Поранені чекають на медиків у невеликих районних лікарнях поблизу лінії фронту. Персонал цих закладів намагається максимально стабілізувати стан пацієнтів перед довгим транспортуванням. Членкиня екіпажу Поліна розповідає, що зазвичай на одному рейсі евакуюють десять поранених, з яких шість потребують лежачого положення. Тилові лікарні мають кращі умови та більше можливостей для порятунку.
Практично всі поранені цього рейсу мають у тілі металеві уламки — осколки в кінцівках та голові. Медики підключають їх до систем моніторингу, які відстежують артеріальний тиск, частоту серцевих скорочень та рівень насичення крові киснем. «Локі» видає розпорядження про введення знеболювальних препаратів та встановлення крапельниць.
Після опівночі більшість бійців виснажені й засинають. Попереду них чекає кількагодинна дорога до лікувального закладу.
Один із тяжкопоранених не спить. Його звуть Женя, позивний «Джексон». Він щойно повернувся з Бахмута. Уламки від розтяжки поранили йому ноги, легені залишилися неушкодженими, але мобільний телефон, який він тримав у руці, зруйнований.
«Джексон» служить у 3-й окремій штурмовій бригаді з початку повномасштабного вторгнення. Він брав участь у боях на Київщині, Запоріжжі та Донеччині. На бахмутський напрямок його перекинули за чотири дні до поранення.
Боєць розповідає про складність роботи в новому колективі. Він розуміє поставлені перед ним завдання, але не впевнений у можливостях товаришів по зброї, яких щойно зустрів. На його думку, багато залежить від командира, і найбільшою проблемою є некомпетентне керівництво.
Евакуація з позицій була надзвичайно складною, оскільки всі маршрути простріліювалися противником. Женя згадує, як вони попросили у місцевої жінки тачку, і боєць, з яким він воював лише три дні, вивіз його на цій тачці до точки евакуації — приблизно на відстань від півтора до двох кілометрів. Шлях тривав близько півтори години під постійним обстрілом.
Після досягнення точки евакуації броньована машина доставила його на стабілізаційний пункт, звідки він потрапив до районної лікарні, а потім на борт автобуса «Госпітальєрів».
«Джексон» пішов воювати, тому що російські військові буквально прийшли до його дому. Він родом із Макарівського району на Київщині. Він впевнений, що психологічна готовність — це основа, без якої неможливо ефективно воювати. Якщо боєць морально не готовий, він становить загрозу як для себе, так і для своїх товаришів.
Інший поранений, Ігор із позивним «Казах», командує ротою у 59-й окремій механізованій бригаді. Він отримав легкі уламкові поранення від вибуху гранати противника. Ігор погоджується, що злагоджений підрозділ — це критично важливо на війні.
Його рота за більше ніж дев'ять місяців служби зберегла майже весь особовий склад, але втома дає про себе знати. Ігор ніколи не брав відпустку з початку служби. Він намагається надавати можливість відпочинку своїм бійцям, але ситуація на фронті не дозволяє це робити регулярно.
Підрозділ Ігоря чотири місяці утримує позиції поблизу Авдіївки, другої найбільш напруженої ділянки фронту. За цей час, за його словами, українські сили не відступили. Проте останнім часом ситуація загострилася: російські танки та артилерійські системи почали наносити набагато більш щільні удари. Це тривається близько місяця, і командир розцінює це як частину повномасштабного наступу на Донецькому напрямку.
До Авдіївки підрозділ Ігоря був на Херсонщині. Там характер бойових дій був зовсім іншим. На Херсонщині переважала позиційна війна з артилерійськими дуелями, тоді як під Авдіївкою часто виникають тривалі стрілкові бої на близькій дистанції — від семи до ста п'ятидесяти метрів. Противник постійно кидає штурмові групи в атаку.
Британська розвідка нещодавно заявила, що обстановка навколо Авдіївки набуває рис, подібних до ситуації в Бахмуті. Російські сили намагаються перерізати логістичні лінії постачання та взяти місто в оточення.