Російські військові вивезли двох українських підлітків з Херсона під виглядом туристичної поїздки, а потім утримували їх на окупованих територіях, намагаючись змінити їхню національну ідентичність. Журналісти «Слідства.Інфо» розшукали цих дітей і задокументували їхні свідчення про викрадення, умови утримання та спроби примусити їх до російського громадянства.
За даними Радниці-уповноваженої президента України з прав людини Дар'ї Герасимчук, окупанти незаконно депортували кілька сот тисяч українських дітей. Офіційно на державному порталі «Діти війни» зареєстровано понад 19 тисяч викрадених дітей, але повернути вдалося лише 327. Росія застосовує п'ять основних сценаріїв викрадення: вилучення дітей з сімей, переміщення після смерті батьків, розділення під час фільтрації, вивезення на так звані оздоровлення та вивіз цілих дитячих закладів.
Маші було 16 років, коли російські військові захопили Херсон. Її батько вважав, що окупація буде короткотривалою, тому не евакуював сім'ю. Насті було 17 років на момент повномасштабного вторгнення. Вона жила в селі, куди згодом приїхала Маша. На початку жовтня 2022 року викладачка Херсонського національного технічного університету, де навчалася Маша, запропонувала дівчатам двотижневу поїздку в Крим на канікули. За один день Настю оформили як студентку цього вишу, хоча вона там не навчалася.
Дівчата були впевнені, що їдуть на короткий відпочинок. Батьки Маші не знали про поїздку — довіреність за них написала двоюрідна сестра. Мати Насті була проти, але в університеті запропонували записати дівчину як неповнолітню. Для цього змінили рік народження, щоб їй було 17 років, а паспортні дані взяли від якоїсь іншої жінки.
Шість дітей, включаючи Настю та Машу, їхали за довіреністю на ім'я 35-річної вчительки з Херсона Мунтяни Галини Федорівни. Однак дівчата ніколи цю жінку не бачили. Замість неї їх супроводжував невідомий чоловік, який вийшов на перевірочному пункті між Херсонщиною та Кримом. Коли дівчата опинилися в Криму, вони вперше уважно розглянули довіреність і виявили, що там немає дати та конкретного терміну поїздки — лише формулювання «до закінчення строку».
8 жовтня 2022 року з Херсона до Криму виїхало 16 автобусів з понад 300 українськими дітьми віком від 7 до 18 років. Дітей поселили в табір «Здравниця» в окупованій Євпаторії. За словами Маші та Насті, умови там були більш-менш прийнятні. Однак діти з інших таборів — «Дружби» і «Лучистого» — скаржилися на жорстоке ставлення та побиття. У таборі «Лучистий» дітям говорили, що вони «ніхто», мають слухатися наказів і перебувають «як у в'язниці». Їх не випускали без дозволу.
Коли закінчилися два тижні, дітям сказали, що вони залишаться ще на тиждень. Потім окупанти постійно виправдовувалися, затримуючи їхнє повернення. Коли дівчата звертались до директора табору, той посилався на рішення так званого міністерства освіти Херсонщини. Після того як Україна повернула контроль над Херсоном, дівчата зрозуміли, що їх більше ніхто не відвезе додому.
Повнолітню Настю окупанти також не хотіли відпускати. Повернути викрадених дітей могли лише батьки, приїхавши в окупований Крим. Батько Маші не мав такої можливості, а її мати перебувала в окупації. Мати Насті також була на окупованій території.
Російські окупанти цілеспрямовано намагалися знищити українську ідентичність дітей. Коли дівчат привели на шкільну лінійку, їм не повідомили, що під час російського гімну потрібно вставати. Маша, Настя та кілька інших дівчат залишилися сидіти. Після цього їх залишили окремо і почали вичитувати: «Ви їсте наш хліб і так себе поводите». Маша запитала, чому вони мають вставати на російському гімні, якби був український, вони б встали.
Один хлопець жартував над окупантами, питаючи «чий Крим?». За такі жарти йому погрожували фізичною розправою. Маша та інша дівчина Маша повісили на стіні сердечко з кольорами українського прапора — жовту та синю кульки. Коли директриса це побачила, вона луснула кульки, накричала на дівчат і сказала, що вони погані, бо їдять російський хліб і так себе поводять.
Російські окупанти пропонували підліткам, яким виповнилося 16 років, залишитися на окупованих територіях, отримати російські паспорти та вступити до місцевих вишів. Настя розповідає, що їм говорили, що в Росії умови будуть набагато кращими. Дівчата обурювалися такими пропозиціями.
З Херсона в окупований Крим вивезли багато сиріт. На відміну від інших дітей, їм не пропонували поїздки — їх просто вивезли, сказавши, що у них немає вибору. Сироти також хочуть повернутися на підконтрольну Україні територію, але їх не відпускають.
Наприкінці грудня 2022 року п'ятьох дітей з табору перевезли в окупований Генічеськ, де окупанти розташували свої фейкові органи управління. Дітей зарахували до місцевого ПТУ №27 без документів та їхнього бажання. У закладі були лише їхні паспорти, але не було свідоцтв про закінчення школи чи інших документів. Попри це, окупаційна влада стверджувала, що діти офіційно зараховані.
Представники ПТУ ставилися до херсонських дітей з особливою «увагою». Окупаційна влада часто проводила перевірки в закладі. Дітям говорили, що їх привезло так зване міністерство освіти, тому їх не відрахують за прогули чи поведінку, на відміну від інших учнів.
Дітям забороняли без дозволу виходити з гуртожитку. Звичайним учням дозволяли вільно гуляти, а викрадених дітей постійно запитували, куди вони йдуть і для чого. На вихідних їх також не відпускали самостійно. Діти, чиї батьки жили в окупації неподалік, могли поїхати до них лише через офіційне прохання. Представники дитини мали зателефонувати в заклад і попросити її відпустити. Всі розмови записувались.
Умови в гуртожитку були наближені до місць позбавлення волі. Там було дуже холодно, їжа була поганої якості, гарячу воду вмикали лише на 15 хвилин на день, а душ був доступний кілька разів на тиждень. Коли дівчата приїхали, їм сказали, що опалення немає, і видали обігрівачі. Однак окупанти попередили, що розетки погані, тому обігрівачі потрібно вимикати, коли дівчата йдуть на заняття. Це призводило до того, що кімнати залишалися дуже холодними. Видані ковдри були тонкими, а з вікон сильно продувало.
Дівчатам також забороняли закривати двері в кімнатах. На них постійно кричали за це, але якщо двері не закривати на замок, вони не закриваються щільно, і з коридору йде холод.
Матір Маші живе біля окупованого Генічеська і підтримує окупаційну владу. Вона вмовляла доньку робити російське громадянство. Коли Маша приїхала до гуртожитку, вона почала плакати і дзвонити матері, розповідаючи про жахливі умови. Мати відповідала, що там нормально, і коли Маша скаржилася на погане харчування — сухі макарони — мати говорила, що під час війни не можна перебирати їжею.
Журналісти «Слідства.Інфо» попросили дівчат фільмувати умови проживання та описувати кривдників. Щоб убезпечити дітей, журналісти почали шукати спосіб повернути їх на підконтрольну Україні територію. Вони дзвонили на всі державні гарячі лінії, але всюди чули однакову відповідь: евакуація можлива лише самостійно, оскільки держава-агресорка не йде на співпрацю.
Батько Маші Віталій Сенчук хотів повернути доньку і навіть погодився написати довіреність під час розмови з журналістами. Однак згодом передумав, побоюючись за безпеку дівчини. Він говорив, що якщо звільнять Генічеськ і знищать міст у Керчі, переправ не буде, і простіше буде, якщо дівчина залишиться там. Він визнав, що написати довіреність не проблема, але це великий ризик.
Тим часом комендантка гуртожитку пригрозила херсонським дітям військовою комендатурою і так званою «ямою» — місцем тимчасового утримання. Погрози виявилися реальними. Настя розповідає, що ФСБ приїзджало до хлопців 16 і 17 років, забирало їх на яму і побивало за поведінку та розмови про Україну. До дівчат також викликали військову комендатуру окупаційної влади Генічеська.
Журналісти звернулися до міжнародної громадської організації Helping to leave, яка займається вивезенням людей з окупованої частини України. Кураторка організації зателефонувала до так званої військової комендатури міста, щоб дізнатися про правила виїзду. У той же день Настю та Машу викликали до директорки ПТУ, яка вже знала про їхні наміри поїхати. Дівчат попередили, що Маші це не вдасться, і що в понеділок буде перевірка від окупантів.
Журналісти написали у чат-бот Helping to leave, де було зазначено, що волонтери не надсилають дані про людей, яких евакуюють. Волонтерка організації запевнила журналістів, що не передавала росіянам ні імена, ні особисті дані дівчат.
Порадившись з військовими та іншими спеціалістами, журналісти склали план для самостійного вивезення дівчат, поки їхні імена не потрапили до списків на кордонах та пропускних пунктах у Росії. Допоки окупаційне керівництво ПТУ та волонтери були впевнені, що діти нікуди не їдуть, Маша та Настя вже долали кордони. Кінцевою точкою дівчат був Київ, де команда «Слідства.Інфо» їх зустріла.
Журналісти звернулись до представників Helping to leave за коментарем щодо цієї ситуації, однак там проігнорували запитання про дії волонтерів. Деталі порятунку і маршрут дітей умисно не розкриваються, щоб росіяни у майбутньому не ускладнили цей шлях.
Дівчата вважають себе винними у тому, що опинилися у російській пастці, вважаючи, що треба було уважніше читати документи. Однак правозахисники мають іншу думку. Юристка громадської організації «Регіональний центр прав людини» Катерина Рашевська пояснює, що окупаційна держава знала, що вона робить. Вона хотіла «евакуювати» цих дітей, але насправді примусово перемістити їх на іншу територію. Дівчата були введені в оману щодо періоду часу, на який їх переміщували, і мети цього переміщення.
Після повернення в Україну 17-річна Маша зустрілася зі своїм батьком, а 18-річна Настя зупинилася у подруги в Києві. Обидві дівчини більше ніколи не хочуть потрапляти до Росії чи підконтрольних їй територій.