На Київщині село Озера опинилося в центрі гострої суперечки щодо поведінки свого старости під час російської окупації. Правоохоронці затримали Вадима Мартинова за підозрою у державній зраді, але думки мешканців про його вчинки розходяться кардинально.
Російські військові окупували село на другий день повномасштабного вторгнення. Протягом місяця окупації тут залишалося близько 200 осіб. Саме в цей період, за версією Служби безпеки України, Мартинов почав виконувати функції старости від імені окупаційної влади.
З точки зору правоохоронців, обвинувачення проти чоловіка серйозні. Йому інкримінують передачу російським військовим маршрутів доріг у напрямку столиці, отримання від окупантів автомата Калашникова та публічні заклики до місцевих жителів про співпрацю з ворогом. Затримання відбулося 17 лютого вранці. За розповіддю дружини Вадима Валентини, вона прокинулася рано, пила каву, коли почув гавкати собака. Вибігши на вулицю, вона побачила військових на піщаних купах з піднятими автоматами. Один із них увійшов до дому без документів і почав кричати, запитуючи про чоловіка.
Однак односельці розповідають зовсім іншу історію. Деякі з них впевнені, що Мартинов не винен у жодних звинуваченнях. Інші ж, навпаки, вважають його справжнім колаборантом. Валентина, мешканка села, яка не схвалює дії старости, розповідає, що сім'я Мартинова користувалася привілеями, яких не мали інші: вільно ходила вулицею, спілкувалася з окупантами. За її словами, люди бачили багато чого, але мовчали. Вона називає Мартинова «справжньою паддю» і говорить, що Бог буде суддею над ним та його сім'єю.
Колишня голова села Лариса Кушніренко розповідає про власний досвід під час окупації. До неї приходили окупанти з обшуками, поставили під стінку з піднятими автоматами і наказали співпрацювати, посилаючись на те, що старosta Мартинов уже це робить. Однак Лариса наголошує, що вона не бачила, що саме робив Мартинов і де він це робив.
Сусідка Мартинова Наталя емоційно розповідає про посадовця. За її спостереженнями, він ходив з окупантами під ручку, курив з ними, тоді як до їхнього дому ніхто не заходив. Сім'я старости, на думку Наталі, жила як на курорті. Вона зауважує, що вони навіть могли користуватися мобільним зв'язком — дзвонили з верхніх поверхів. Наталя також згадує, що односельці бачили, як Мартинов катався на БТРі з автоматом при собі.
Жінка припускає, що окупанти дізналися про село дуже детально — де які дороги, де розташовані об'єкти, де знаходяться військові, мости, злітна смуга, озеро, ліс. За тиждень вони знали, у якому дворі яка собака живе. На думку Наталі, єдиною мотивацією Мартинова було залишитися очільником села. Вона вважає, що він думав, що росіяни прийшли назавжди, і йому було байдуже, чи це буде Росія чи будь-яка інша держава — головне було зберегти посаду. Вона характеризує його як «безсовісну людину».
Але багато мешканців села вступилися за Мартинова, коли його затримала СБУ. Вони переконані, що він робив добро для села під час окупації. Житель Андрій розповідає, що Мартинов був єдиним, хто не боявся і ходив допомагати людям. Він провів перепис села, знаючи, скільки осіб залишилося, хто з них лежачий, хто пенсіонер, і регулярно відвідував їх через день, ділячись тим, що мав.
Володимир, ще один мешканець, згадує про роль старости під час смертей у селі. Коли люди помирали, вони приходили до Мартинова, він збирав хлопців і організовував похорони. Військові РФ не дозволяли це робити, але він не боявся просити дозвіл.
Віктор розповідає про те, як Мартинов врятував десять солдатів Національної гвардії. Ці молоді військові ще не прийняли присягу, тому їх не взяли окупанти. Мартинов сховав їхню форму, переодягнув у цивільне і намагався вивезти своєю машиною. Однак дорога у напрямку Гостомеля вже була перекрита росіянами. Хлопці переховувалися у місцевих жителів, а 11 березня під час «зеленого коридору» виїхали разом з цивільними.
Місцеві жителі не розуміють, чому людина, яка допомагала селу вижити, тепер за ґратами. Вони переконують, що автомат Мартинов отримав під розписку від українських військових і одразу повернув його після деокупації. Селяни заперечують розповіді про те, що він ходив з пов'язкою або катався на БТРі. За їхніми словами, той автомат він міг мати лише один день, і при окупантах неможливо було ходити з зброєю.
25 лютого мешканці села зібралися, щоб обговорити ситуацію з ув'язненням Мартинова. Валентина, його дружина, каже, що люди не вірять у те, що це могло статися, оскільки не було спілкування з окупантами. Мешканці села написали спільну заяву проти затримання та обвинувачення старости. Під нею підписалося 168 осіб — більше половини від тих, хто залишився у селі під час окупації.
Мирослава, донька Вадима Мартинова, пригадує, що люди тягнулися до батька. Сім'я не виїхала тому, що батько сказав, що залишиться з людьми і не кине їх. Люди самі приходили до нього.
Наразі Мартинов перебуває в слідчому ізоляторі. Якщо його провина буде доведена, він може бути засуджений до 15 років ув'язнення за державну зраду згідно зі статтею 111, частиною 2 Кримінального кодексу України.