Російські окупаційні сили захопили Херсонське слідчо-ізоляційне відділення на початку березня 2022 року. Спочатку працівники установи чинили опір — вони подали рапорти про звільнення, але окупанти не піддалися. Замість цього вони призначили на посаду керівника місцевого колаборанта Євгенія Соболева, а справжнього начальника вивезли в невідомому напрямку.
Другий штурм СІЗО відбувся 11 травня. Російські військові закидали камери гранатами та відкрили вогонь з автоматів. За спогадами колишнього в'язня Сергія Головка, до цього моменту установа залишалася під українським контролем. «До 11 травня СІЗО було під українським прапором, все було. Поки наше керівництво і пенітенціарна служба стояли на своєму, то нас не чіпали. А потім розпочався «руський мір»,» — розповідає він.
Ярослав Сідоров, ще один в'язень, описує той день як хаос. Ув'язнені чули вибухи та постріли, коли дивилися телевізор. Один чоловік наблизився до вікна камери і був розстріляний на місці. В іншу камеру закинули гранату, але в'язень встиг сховатися у туалеті. На той час у СІЗО перебувало близько 600 українців.
Окупанти почали систематичне знущання над ув'язненими. Вони били їх, погрожували смертю та особливо жорстоко ставилися до тих, хто розмовляв українською мовою. Головко згадує, що окупанти називали це «профілактичною бесідою». Вони показували в'язням роздруківки портрета Степана Бандери та порівнювали його з Гітлером. Патріотично налаштованих людей кидали до карцеру на 15 днів або навіть на місяць, де їх щодня вранку й увечері піддавали «виховним бесідам» з тілесними ушкодженнями.
Сідоров розповідає про провокацію, яку влаштовували окупанти. Вони викрикували «Слава Україні!», і деякі в'язні автоматично відповідали «Героям слава!». Після цього окупанти виводили їх з камер, і вони більше не повертались. За словами Ярослава, так зникло щонайменше троє людей.
Окупанти потребували в'язнів як робочої сили. Засуджені ремонтували військову техніку на території 90-ої колонії, яка мала виробничу зону з усім необхідним обладнанням, ангарами та складами. Крім того, окупанти змушували в'язнів відбудовувати корпуси СІЗО, де вони планували утримувати проукраїнськи налаштованих херсонців.
Але в'язні знайшли спосіб допомагати українським військовим. Ярослав Сідоров познайомився з чоловіком, якому почав передавати координати ворожих ракет і техніки. Він ховав телефон, видаляв усі повідомлення, часто змінював акаунт та скидав налаштування, щоб не залишити жодних слідів.
Сідоров налагодив справжню розвідувальну мережу. У нього були знайомі у Херсоні, а до камери закривали людей, які вже знали місцеву топографію. «Всі точки передавались, відбивались нормально,» — каже він. За його наведенням українські військові завдали точних ударів по окупантських позиціях. Ярослав фіксував та фотографував склади, місця проживання окупантів. Завдяки його інформації ЗСУ розбили чотири об'єкти: два склади на території 90-ої колонії, тренувальну школу боксу на острові та кілька інших будівель.
Коли окупанти почали шукати серед в'язнів того, хто здає їхні позиції, українські військові просили Ярослава припинити діяльність і поводитися тихо. Але він продовжував. «Але я все одно діставав телефон і робив. Мені й в камері говорили, якщо спіймають, то тебе просто розстріляють,» — згадує він.
Сергій Головко також передавав інформацію про окупантів через телефон. Він спілкувався з рідними та справжнім керівництвом СІЗО, яке окупанти замінили на своє. Головко не думав про наслідки: «Ти спочатку робиш, а потім думаєш… Ви розумієте, коли тебе два рази ставлять під стінку, то вже нічого не страшно. Не знаючи за що, просто так.»
Окупанти місяць шукали того, хто передає інформацію. 5 листопада 2022 року до камери Ярослава Сідорова прийшли два чеченці разом з начальником режиму Олександром Ковальчуком. Вони почали його бити. Ковальчук стояв попереду зі шприцом, який Ярослав описує як «сироватку правди» з фільмів.
Окупанти накинули мішок на голову Сідорова і повели його у промзону. Там вони поставили його на коліна перед викопаною ямою розміром «10 на 10». «Зняли мішок, а там яма викопана, можливо навіть для нас… Над головою стоїть і каже: «давай, розповідай». А в мене думка: розповім — уб'ють, не розповім — теж уб'ють,» — пригадує він. Окупанти зробили кілька пострілів над його головою, знову накинули мішок і повели назад, сказавши, що ще викличуть.
У камері всі знали про діяльність Сідорова. Він знає про щонайменше кількох інших в'язнів, які також передавали українським військовим координати ворожої техніки. Після звільнення Херсона ув'язнених перевели в інші СІЗО.
Головко з особливою радістю згадує момент звільнення: «Коли побачив, що наші хлопці зайшли, то це були найшикарніші миті життя, коли ти бачиш, що Україна повернулась у Херсон.» Наразі він відбуває покарання у Миколаївському СІЗО, але найближчим часом звільниться. Він планує піти захищати Україну: «Я піду. Я буду йти. Я звільняюсь, подаю папери і буду йти в ЗСУ.»
Ярослав також збирається вступити до лав української армії та воювати з окупантами зі зброєю у руках. «Я — громадянин України. Якщо я не піду, то мені соромно буде… Я здоровий хлопець і можу піти захищати Україну,» — говорить він.