Понад сім тисяч українських військовослужбовців залишаються невідомісцю. Їхні останки досі не знайдені. Скоротити цю трагічну цифру намагаються пошукові команди гуманітарної ініціативи ЗСУ «На щиті», яка раніше називалася «Евакуація 200».
Кореспонденти видання «Слідства.Інфо» провели час разом із однією з таких груп і стали свідками ексгумації військовослужбовця, якого розшукували впродовж майже року.
Неподалік Ямполя на Донеччині, де весною 2022 року точилися жорсткі бойові дії, два військові у формі обережно пересуваються лісом, уважно стежачи за землею в пошуках можливих пасток. Протягом дванадцяти місяців усім загиблим на цій території так і не вдалося надати гідного поховання.
Пошукова група, з якою працювали журналісти, неодноразово поверталася до цього району. Андрій Чернявський, старший групи пошуку та евакуації проєкту «На щиті», розповідає, що команда розшукує безвісти зниклих бійців 79-ої десантно-штурмової бригади.
Чернявський пояснює, що координати місцезнаходження часто виявляються неточними. Пошукова зона може розширюватися на сотні метрів, а іноді тіла виявляються зовсім в іншому населеному пункті, ніж вказано в інформації. Причина криється в тому, що координати передають переважно товариші загиблого, які орієнтуються на останнє місце, де вони бачили бійця. Однак той міг ще переміщатися, намагаючись врятуватися.
Джерелами інформації про місцезнаходження останків служать також місцеві мешканці та військові з інших підрозділів, які входять на території, де велися бойові операції.
Чернявський впевнений, що попереду ще роки напруженої роботи. Команда навряд чи зможе одразу знайти всіх. Потім знадобиться повертатися на ці землі кілька разів, коли вони стануть безпечнішими, щоб організувати масштабніші операції. Крім того, пошуковці планують опрацьовувати списки військових частин, щоб з'ясувати, чи залишилися на цих територіях ще невідомі військовослужбовці.
До початку повномасштабної агресії Андрій разом з однодумцями займався реконструкцією та пошуком останків воїнів Другої світової війни. Цей досвід допомагає уникнути помилок минулого та знайти більше сучасних бійців.
Тіло, з яким працювала група в день відвідування журналістів, розшукували з весни 2022 року. Після інтенсивних дощів цьогорічної весни поховання розмилося, і місцеві жителі помітили останки.
Пошуковці розкопують рештки вручну, без інструментів, щоб не завдати шкоди. Це вже скелетоване тіло, яке неможливо впізнати за зовнішністю, але при ньому виявляють документи, шеврон 79-ої десантно-штурмової бригади, гаманець із картками, записник та навіть мобільний телефон.
Чернявський зазначає, що такі знахідки дозволяють вважати тіло впізнаним. Родичі можуть ідентифікувати загиблого за особистими речами та зубами. Він згадує випадок у 95-й бригаді, коли бійця впізнали за стоматологічною картою. У цьому ж випадку є й офіційні документи.
На останки прикріплюють бирку з даними та обережно перекладають у білий мішок. Потім тіло везуть до морга Словʼянська.
До словʼянського морга надходять як останки захисників, розшукувані місяцями, так і щойно загиблі військові. Дівчина в хакі футболці з тризубом на грудях оформлює необхідні документи. Вона згадує, що вчора у одного з хлопців був день народження.
Звідси останки відправляють до моргів Дніпра на судово-медичну експертизу. Там же беруть ДНК-зразки, якщо загиблого неможливо впізнати іншим способом.
Старшина Олег Шиба вже близько року працює водієм одного з рефрижераторів, що перевозять тіла загиблих військовослужбовців. Він розповідає, що найтяжче доводиться родичам загиблого. Йому доводилося везти тіла у Вінницьку область, в Закарпаття. Коли він передає тіло, бачить заплаканих дітей, дружин, йому стає дуже важко на душі. Він відчуває відповідальність за те, що цей хлопець загинув.
Протягом року Олегу доводилося забирати з морга тіла своїх друзів та однокласників. Він згадує, як кілька днів тому друг просив його знайти йому шолом, а наступного дня він відкрив пакет і знайшов там свого товариша.
Олег відверто визнає, що виснажений як морально, так і фізично. Однак він розуміє, що замінити його команду немає ким, оскільки робота специфічна і багато хто не витримує довго.
Він зазначає, що часто чує критику на адресу військових, але сам ніколи не займався евакуацією і не був у армії. Його син також не мав військової підготовки, але служив у штурмовій групі. Олег ніколи не займався такою роботою, але це війна, і кожен повинен внести свій внесок для перемоги. Він переконаний, що якщо не зупинити ворога зараз, то згодом доведеться захищати Київ і Львів.